Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 127/4546/16-к

провадження № 51-4127км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4

прокурора                                                               ОСОБА_5

захисника                                                               ОСОБА_6

обвинуваченого                                                    ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020010008820 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  громадянина України, уродженця с. Капустяни Тростянецького району Вінницької області, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України

Зміст судових рішень та встановлені судами першої й апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 186 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 23 грудня 2015 року о 12.30 год. із кімнати АДРЕСА_2 відкрито заволодів ноутбуком "Sony", який належав ОСОБА_8 ,спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 2760, 83 грн.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 18 травня 2016 року скасовано, кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку                     з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд усупереч  вимогам статей 23, 94, 95, 404 КПК України лише частково дослідив матеріали кримінального провадження, зокрема безпосередньо не допитав потерпілого ОСОБА_8 , а відтворив технічну фіксацію його допиту та надав його показанням іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Не погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність в діях ОСОБА_7 корисливого мотиву, а тому вважає, що кримінальне провадження безпідставно закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу.

ОСОБА_7 та його захисник заперечували проти задоволення скарги.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи прокурора, що апеляційний суд безпідставно дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення через відсутність суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 186 КК України, а саме корисливого мотиву, не вбачаються обгрунтованими.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 186 КК України, грабіж – це відкрите викрадення чужого майна.

Закон про кримінальну відповідальність, в якому передбачена відповідальність за вчинення певного виду злочину, є узагальнюючим нормативно-правовим утворенням. У ньому законодавцем закріплюються лише найбільш характерні ознаки, типові для множини суспільно небезпечних діянь визначеного виду, а також необхідні відмінні ознаки від інших діянь.

Зокрема, стаття 186 КК України містить безпосередні вказівки лише на три найбільш характерні ознаки відповідного злочину, які достатні для отримання уявлення про його суспільно небезпечну сутність. Зокрема, це: 1) спосіб (відкрите); 2) суспільно небезпечне діяння (викрадення); 3) предмет (чуже майно). Жодна з суб`єктивних ознак злочину у цій конструкції не вказана, хоча це не означає, що вони можуть бути будь-якими чи є не обов`язковими.

Необхідність наявності саме корисливого мотиву визначається змістом самого поняття викрадення як діяння, що криміналізоване у ст. 186 КК України, незалежно від окремого зазначення цього мотиву у змісті диспозиції цієї статті.

Корисливий мотив полягає у прагненні одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонуканні до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 як в суді першої, так і в апеляційній інстанцій, зазначав про те, що він, дізнавшись в інтернет клубі, що фірма ТОВ "Бондс", з якою він мав бути укладати кредитний договір, шахраї, й після неотримання кредитних коштів 23 грудня 2015 року поїхав до ОСОБА_8 та забрав ноутбук для передачі його до правоохоронних органів для виявлення шахрайських дій. Одразу не поїхав до поліції, оскільки поїхав додому за документами, які стосувалися оформлення кредиту з ОСОБА_8 . Коли він виходив із своєї  квартири, до нього зателефонував працівник поліції, який запропонував йому з`явитися до відділу поліції в чергову частину на АДРЕСА_3 , де він був за 25 хв.

Із показань свідка ОСОБА_9 , які він давав у суді апеляційної інстанції,  убачається, що він під час чергування у слідчо-оперативній групі за викликом чергового виїжджав до офісу, з якого невідома особа викрала ноутбук, та вказав, що він дійсно телефонував ОСОБА_7 , який повідомив, що мав намір їхати до поліції, й після цього дзвінка ОСОБА_7 сам прийшов до поліції й повернув ноутбук. Аналогічні показання були надані свідком ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій, що умисел обвинуваченого не був спрямований на заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, у зв`язку з чим апеляційний суд правильно констатував відсутність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, а саме його суб`єктивної сторони.

Що стосується доводів прокурора про те, що в порушення кримінального процесуального закону апеляційний розгляд відбувся без потерпілого ОСОБА_8 , який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, потрібно зазначити наступне.

Як видно з оскаржуваної ухвали, апеляційний суд вжив усіх можливих заходів відповідно до кримінального процесуального закону щодо належного повідомлення ОСОБА_8 про час та місце розгляду справи (т. 2 а.п. 157, 158, 164, 165а, 168, 181,184, 200, 218, т. 3                     а.п. 25, 35, 66, 114, 122). Проте, незважаючи на вжиті заходи, потерпілий   ОСОБА_8 до суду не з`явився.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора, що апеляційний суд у порушення вимог кримінального процесуального закону без безпосереднього допиту потерпілого ОСОБА_8 у своєму рішенні зазначив його показання, які були надані в суді першої інстанції, при цьому надавши їм іншу оцінку.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, і не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

За правилами ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення.

Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити                          і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України,                         і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження, таких як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода                        в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України).

Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Зокрема, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо                  ОСОБА_7 , не дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Перевіркою встановлено, що апеляційний суд, дійшовши висновку про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діянні ОСОБА_7 , послався при цьому на показання потерпілого ОСОБА_8 , які не були безпосередньо дослідженні в суді апеляційної інстанції.

Його показання, зокрема, були заслухані у судовому засіданні з технічного носія інформації, на якому зафіксоване судове засідання суду першої інстанції від 14 квітня 2016 року. При цьому апеляційний суд дав іншу оцінку показанням потерпілого порівняно з оцінкою, яку дав місцевий суд. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції виклав не в повному обсязі показання потерпілого ОСОБА_8 , не надав цим показанням оцінки у сукупності з показаннями ОСОБА_7 й іншими доказами та не встановив мотив кримінального правопорушення.

Окрім того, у порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції також безпосередньо не дослідив показання свідка ОСОБА_11 , а лише відтворив звукозапис технічного носія його допиту судом першої інстанції, й при цьому послався на його показання в своєму рішенні, яке за суттю є протилежним рішенню суду першої інстанції.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення посилання на показання потерпілого ОСОБА_8 та на показання свідка ОСОБА_11 як на недопустимі докази.

Однак, виключення із загальної сукупності доказів зазначених показань в цілому не впливає на правильність висновків апеляційного суду про відсутність в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

Урахувавши наведене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляд справи судом апеляційної інстанції,  задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 10 вересня 2020 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Виключити  з мотивувальної  частини ухвали апеляційного суду  посилання на показання потерпілого ОСОБА_8 та на показання свідка ОСОБА_11 як на докази.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,                                     є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2                                             ОСОБА_3