Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 січня 2021 року

м. Київ

справа № 948/890/19

провадження № 51-5216км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

в режимі

відеоконференцій захисника     ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170250000151, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бобівці Сторижинецького району Чернівецької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , проживаючого у АДРЕСА_2 раніше неодноразово судимого, останній раз – 12 квітня 2010 року вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області за ч. 2 ст. 187, ч. 2 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією всього належного йому майна, звільненого 18 січня 2019 року по відбуттю покарання,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року  ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

-         ч. 2 ст. 187 КК України - строком на 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

-         ч. 4 ст. 187 КК України - строком на 8 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

-         ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України - строком на 10 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі  ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш сурового покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього майна, що є власністю засудженого.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним в тому, що він будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 29 квітня 2019 року, приблизно о 15:10, неподалік залізничної станції "Сухий" Південної залізниці, розташованої на території Сахнівщинської сільської ради Машівського району Полтавської області, умисно, з метою заволодіння чужим майном, надягнув маску і погрожуючи застосуванням ножа, тобто насильства небезпечного для життя та здоров`я, напав на потерпілу ОСОБА_8 та відкрито заволодів її майном на суму 3441,79 грн, чим спричинив останній матеріального збитку на дану суму.

Крім того, ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 19 травня 2019 року, приблизно о 09:23, перебуваючи поруч із залізничною станцією "Сухий", розташованою на території Сахнівщинської сільської ради Машівського району Полтавської області, умисно, з метою заволодіння чужим майном, надягнув маску і погрожуючи застосуванням ножа, тобто насильства небезпечного для життя та здоров`я, напав на потерпілу ОСОБА_9 , після чого, долаючи опір останньої, застосував до неї насильство небезпечне для життя та здоров`я, а саме заподіяв ножем поверхневі рани на долоні її лівої кисті та на внутрішній поверхні правого передпліччя, тобто легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, після чого відкрито заволодів її сумкою з речами, на загальну суму 1593,34 грн, чим спричинив останній матеріального збитку на дану суму.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_7 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, 18 травня 2019 року приблизно о 17:35, перебуваючи неподалік залізничної станції "Орчик" в селі Федорівка Карлівського району Полтавської області, умисно, з метою заволодіння чужим майном, одягнув маску і погрожуючи застосуванням ножа, тобто насильства небезпечного для життя та здоров`я, напав на потерпілого ОСОБА_10 , висловлюючи вимогу негайно передати речі.

Після чого, ОСОБА_7 умисно, з корисливих мотивів, долаючи опір потерпілого, вочевидь з метою позбавлення його життя заради наживи, заподіяв йому ножем три удари в ділянку життєво важливих органів та близько 6 ударів по руках, чим спричинив йому: рани м`яких тканин грудної клітки справа, які проникають в грудну порожнину з розвитком правостороннього пневмотораксу, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя, рани м`яких тканин грудної клітки зліва з розвитком пневмотораксу, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я; рани м`яких тканин обох кистей та лівого передпліччя, які кваліфікуються як у своїй сукупності, так і кожна окремо, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, від яких останній знесилився та упав, стікаючи кров`ю. Далі, скориставшись безпорадним станом потерпілого, ОСОБА_7 відкрито заволодів його майном на сумі 2600 грн і втік з місця події.

Відтак ОСОБА_7 виконав усі дії, які вважав необхідними для вбивства ОСОБА_10 , але не заподіяв йому смерті з причин, що не залежали від його волі, бо потерпілому була своєчасно надана кваліфікована медична допомога.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній умисел на вбивство потерпілого ОСОБА_10 , а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 121 КК України. Крім того, стверджує, що суд першої інстанції всупереч вимог ч. 2 ст. 349 КПК України не визначив обсяг доказів, які будуть досліджуватися  та порядок їх дослідження. Також зазначає, що суди у своїх рішеннях, обґрунтовуючи свої висновки щодо винності засудженого у вчиненні злочину за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, послалися на доказ, який не було досліджено в ході судового розгляду (протокол слідчого експерименту за участі потерпілого). Вказує також на те, що судовий розгляд відбувся без участі потерпілого.

Вважає, що суд апеляційної інстанції належної уваги на доводи апеляційної скарги засудженого не звернув, всіх її доводів належним чином не перевірив.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 – 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні першого, другого епізодів, а також вчинення нападу за третім епізодом та кваліфікація його дій за ч.ч. 2, 4 ст. 187 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство  з корисливих мотивів (ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України), то вони ґрунтуються на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.

Доводи, викладені захисником у касаційній скарзі, про неправильне встановлення судами спрямованості умислу ОСОБА_7 , яке призвело до помилкової кваліфікації його діянь як замаху на інкримінований йому злочин (епізод з потерпілим ОСОБА_10 ), не ґрунтуються на матеріалах провадження, є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження, зокрема показаннями самого засудженого, який хоча не визнав свою вину у вчиненні замаху на вбивство потерпілого, проте показав, що він вчинив напад на потерпілого, висловивши вимогу передати йому речі, але останні почав чинити опір, в тому числі оборонятися. Тоді він заподіяв потерпілому кілька ударів ножем в область грудей та рук, після чого заволодів його речами і втік. Біля вокзалу викинув викрадену барсетку, а іншу речі залишив собі. Такожданими протоколу прийняття заяви кримінальне правопорушення від 19 травня 2019 року, відповідно до якого, потерпілий ОСОБА_10 повідомив, що близько 17:30 неподалік станції "Орчик" в с. Федорівка Карлівського району Полтавської області невідомий чоловік з ножем в руках здійснив на нього розбійний напад, в ході якого заволодів його барсеткою з грошовими коштами в сумі 2600 грн, військовим квитком, атестатом ПТУ, кредитними картками, ключами та заподіяв йому тілесні ушкодження; даними протоколу огляду від 19 травня 2019 року, відповідно до якого поблизу торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 виявлено паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; довідку про присвоєння ідентифікаційного коду ОСОБА_10 , військовий квиток на ім`я ОСОБА_10 , водійське посвідчення на ім`я ОСОБА_10 , атестат про середню освіту на ім`я ОСОБА_10 , атестат професійно-технічної освіти на ім`я ОСОБА_10 , трудову книжку на ім`я ОСОБА_10 ; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 16 серпня 2019 року, згідно якого  потерпілий ОСОБА_10 детально показав  в якому положенні він спав, коли на нього напав ОСОБА_7 та яким чином останній завдав йому тілесні ушкодження під час нападу.

Внаслідок дій засудженого, відповідно до висновку експерта судово-медичної експертизи № 672 від 07 серпня 2019 року, потерпілий ОСОБА_10 отримав рани м`яких тканин грудної клітки справа, які проникають в грудну порожнину з розвитком правостороннього пневмотораксу, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя, рани м`яких тканин грудної клітки зліва з розвитком пневмотораксу, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я; рани м`яких тканин обох кистей та лівого передпліччя, які кваліфікуються як у своїй сукупності, так і кожна окремо, як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Дані тілесні ушкодження утворилися від дії колюче - ріжучого предмету, яким міг бути ніж чи будь-який інший предмет з подібною характеристикою від п`ятикратної дії травмуючого фактору.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що замахом закон визнає діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину. Мета досягнення суспільно небезпечного результату – конструктивний елемент попередньої злочинної діяльності, в тому числі й замаху. Таким чином, наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо їх було включено в мету його діяння, і досягнення такої мети було б неможливе без зазначених наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла і вчинити замах на їх досягнення. На цих позиціях стоїть і судова практика.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 24 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом (коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання) дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд у своїх рішеннях  неодноразово звертав увагу на те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією та становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, за наявності цілі досягнення суспільно – небезпечного результату.

Про наявність прямого умислу можуть свідчити конкретні діяння  винної особи, які завідомо для нього мали потягти за собою смерть потерпілого і не призвели до  бажаного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі. Тобто злочинна діяльність при закінченому замаху характеризується тим, що об`єктивно вона є закінченою та суб`єктивно реалізованою – особа зробила все необхідне, щоб  досягти мети і вчинила всі дії для досягнення злочинного результату.

Суд першої інстанції при оцінці діянь засудженого (з`ясуванні змісту і спрямованості умислу) правильно врахував характер, рішучість і динамічність дій, вчинених засудженим, їх раптовість для потерпілого, поведінку до, під час і після скоєння злочину, обране знаряддя вчинення злочину – ніж, локалізацію поранення (життєво важливий орган – груди), механізм  його заподіяння, кількість нанесених ударів, поведінка засудженого після вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, який одразу ж покинув місце вчинення злочину,– усе це в сукупності свідчить про те, що   ОСОБА_7   мав прямий умисел на позбавлення життя  потерпілого ОСОБА_10 .

Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив версію захисту про те, що ОСОБА_7 не мав умислу на вбивство ОСОБА_10 . Проте, суд правильно визнав її безпідставною, оскільки така версія суперечить установленим фактичним обставинам, спростовується доказами по справі, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що у цьому конкретному випадку засуджений діяв із прямим умислом на вбивство потерпілого ОСОБА_10 .

За наведеного вище, посилання захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого за вказаним епізодом за ч.  1 ст. 121 КК України є неспроможними.

Дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України за епізодом з потерпілим ОСОБА_10 кваліфіковані судом вірно.

Що стосується доводів захисника проте, що суд першої інстанції всупереч вимог ч. 2 ст. 349 КПК України не визначив обсяг доказів, які будуть досліджуватися  та порядок їх дослідження є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, зокрема, з журналу судового засідання від 06 листопада 2019 року та звукозапису до нього слідує, що головуючим, після виконання дій, передбачених ст. 348 КПК України, було з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження і ухвалено відповідне рішення, що узгоджується з вимогами ст. 349 КПК України (т. 2, а.п. 215-216).

Окрім того, в даному судовому засіданні було досліджено ряд доказів по справі, у тому числі було досліджено протокол проведення слідчого експерименту за участі  ОСОБА_7 так і протокол слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_10 .

Отже твердження у касаційній скарзі захисника про не дослідження судом першої інстанції  протоколу слідчого експерименту, колегія судів вважає неспроможними.

Крім того, слід зазначити, що згідно протоколу судового засідання від 12 грудня 2019 року та відеозапису до нього (т. 2, а.п. 227-228), після з`ясування  обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами, головуючим  було з`ясовано в учасників судового провадження чи бажають вони доповнити судовий розгляд. Будь-який клопотань про доповнення судового розгляду стороною захисту заявлено не було, а тому посилання захисника про позбавлення його та його підзахисного права висловлення своєї думки в частині дослідженого судом доказу (протоколу слідчого експерименту), колегія суддів вважає необґрунтованим.

Що стосується тверджень захисника про проведення судового розгляду у суді першої інстанції без участі потерпілого ОСОБА_10 , то як слідує з матеріалів справи головуючим з`ясовувалась думка сторін судового провадження про судовий розгляд у відсутності потерпілих, будь яких заперечень з цього приводу, у тому числі стороною захисту, не надходило.

Таким чином, Верховний Суд не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог КПК України.

Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діяння, в касаційній скарзі не наведено.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Ухвала апеляційного суду вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а  судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                    ОСОБА_2                             ОСОБА_3