Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 січня 2021 року

справа № 240/279/18

провадження № 51-5198км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050590000036, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Криниці Олександрівського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 27 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2020 року дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК і його засуджено за цим законом до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 6 лютого 2018 року в період часу з 16:50 до 18:00 разом зі своєю знайомою ОСОБА_8 перебували за місцем проживання ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 , де розпивали алкогольні напої. У ході чого на ґрунті особистих неприязних відносин між ними відбувся конфлікт, під час якого ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, спрямованого на позбавлення життя іншої людини, з метою умисного протиправного спричинення смерті іншій людині взяв ніж з кухонного столу та завдав ним одного удару в ділянку грудей ОСОБА_8 .

У результаті умисних протиправних дій ОСОБА_6 потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження, від яких вона померла на місці.

Смерть ОСОБА_8 настала внаслідок колото-різаного проникаючого поранення грудної клітки з пошкодженням лівої легені, перикарда серця, що ускладнилось розвитком гострого загального недокрів`я внутрішніх органів, набряком легень та головного мозку.

Донецький апеляційний суд 27 липня2020 року вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник посилається на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК як умисне вбивство. Просить змінити судові рішення,перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 119 КК, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Свої вимоги мотивує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій:

- поверхово розглянуто справу та надано неправильну оцінку здобутим у справі доказам, деяким взагалі не надано оцінки, деякі проігноровано, а в основу вироку покладено припущення, внаслідок чого ухвалено вирок, що суперечить дійсним обставинам справи;

- не взято до уваги, що ОСОБА_6 не мав умислу на вбивство, оскільки вони з ОСОБА_8 вирішили мешкати разом, він завдав їй лише одного удару ножем, хоча не було жодних перешкод для продовження злочинних дій, взяв на себе витрати на її поховання, а її дочка — потерпіла у справі — вважає, що він не міг скоїти умисне вбивство, бо кохав її матір;

- допущено суперечності між формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, і правовою кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 115 КК;

- не визначено, які конкретні наслідки своїх дій передбачав обвинувачений, чи бажав їх настання, не доведено умислу та мотиву вчинення злочину.

Захисник також вважає, що судом першої інстанції не досліджено обставин появи потерпілої в будинку підсудного та її поведінки, а також того, що остання перебувала у сильному алкогольному сп`янінні.

Водночас захисник у касаційній скарзі зазначає про те, що апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, наявних у провадженні суперечностей не усунув, зазначених у поданій апеляційній скарзі доводів належним чином не перевірив і всупереч положенням ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) не дав на них в ухвалі конкретних, чітких та аргументованих відповідей.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника від прокурора ОСОБА_9 надійшло заперечення, у якому він, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 , просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Аналогічну позицію висловив прокурор ОСОБА_10 у судовому засіданні.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 вимоги касаційної скарги підтримали та просили задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням версії події, яку має засуджений, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно з положеннями ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом з тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Вказані висновки суду ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.

Як убачається із судових рішень, суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені в касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними Суд визнає обґрунтованими.

Твердження захисника про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство потерпілої та необхідність перекваліфікації його дій за ст. 119 КК, оскільки, на його думку, вони носили необережний характер, є безпідставними.

Стаття 115 КК передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), тобто коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" питання про умисел, у тому числі на позбавлення іншої особи життя, необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь та проявляється в способі вчинення діянь.

На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_6 цілеспрямовано та умисно завдав ОСОБА_8 удару ножем у ділянку грудної клітки, де розміщені життєво важливі органи людини – легені та серце, що перебуває у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілої.

При цьому судом першої інстанції при постановленні вироку, крім іншого, було враховано:

- висновок експерта №36 від 25 квітня 2018 року, в якому зазначено, що при дослідженні трупа ОСОБА_8 були виявлені такі тілесні ушкодження: садно з внутрішнього кінця правої брови, садно верхньої повіки правого ока, садно спинки носа, 2 садна зліва від зовнішнього кута лівого ока, садно лівої виличної ділянки, рана передньої поверхні грудної клітки зліва, проникаюча в грудну порожнину з пошкодженням лівої легені, перикарда і серця, 3 садна передньої поверхні грудної клітки ліворуч, синець передньої поверхні грудної клітки ліворуч, які утворилися перед настанням смерті. Садно з внутрішнього кінця правої брови, садно верхньої повіки правого ока, синець передньої поверхні грудної клітки утворилися від ударної дії тупих предметів, мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають. Садно спинки носа, 2 садна зліва від зовнішнього кута лівого ока, садно лівої виличної ділянки, 3 садна передньої поверхні грудної клітки зліва утворилися від дії тертя загостреним предметом, мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в причинному зв`язку з настанням смерті не перебувають. Рана передньої поверхні грудної клітки зліва, що припадає в грудну порожнину з пошкодженням верхньої частки лівої легені, перикарда і стінки лівого передсердя, утворилася від дії плоского колючо-ріжучого предмета, яким міг бути ніж, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження як небезпечне для життя в момент заподіяння і перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті (т. 2, а.с. 49-52);

- показання експерта ОСОБА_11 в судовому засіданні про те, що він не може надати детальну відповідь щодо спроможності версії обвинуваченого, а саме, що стоячи спиною до потерпілої, шляхом відмахування рукою він заподіяв їй тілесне ушкодження, що спричинило смерть останньої, оскільки для цього слід провести додаткову судову медичну експертизу на основі слідчого експерименту з обвинуваченим. А також про те, що кожне з трьох саден передньої поверхні грудної клітки зліва, які виявлені в потерпілої, згідно з висновком експерта №36 від 25 квітня 2018 року утворилися від дії тертя загостреним предметом, а рану передньої поверхні грудної клітки зліва, яка перебуває в прямому причинному зв`язку з настанням смерті, заподіяно іншою дією, а тому ці ушкодження не можуть утворитись від завдання одного удару. Всі ушкодження, які вказані у цьому висновку експерта, утворились за 12 годин до настання смерті, а смерть настала 6 лютого 2018 року в проміжок часу з 16:30 до 18:30;

- показання свідка ОСОБА_12 про те, що зимою 2018 року вони з ОСОБА_6 на таксі приїхали до потерпілої, раніше йому не знайомої, а потім разом з нею повернулися додому. Наступного дня до нього подзвонив ОСОБА_6 і сказав, щоб він терміново приїхав до нього. Коли він приїхав, то побачив, що ОСОБА_8 лежала мертва та була синього кольору. ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, стояв і махав руками, через що він сприйняв його дії як загрозу нападу ОСОБА_6 на нього. У руці тримав ножа, якого потім кинув на пічку. Він запропонував ОСОБА_6 викликати поліцію, але обвинувачений щось услід кричав, і він вибіг з будинку та побіг до сусіда ОСОБА_13 , якому повідомив про побачене, та вони викликали поліцію.

З урахуванням зазначеного судом першої інстанції було належним чином встановлено та описано у вироку всі обставини справи та вказано, що сукупність всіх обставин вчиненого діяння, доведеність спрямованості умислу на умисне вбивство потерпілої, локалізація заподіяння тілесного ушкодження та знаряддя, яким його завдано, свідчать про те, що обвинувачений бажав настання смерті потерпілої, тобто вбачається суб`єктивна ознака сторони складу такого злочину, як умисне вбивство. Що стосується мотиву, яким керувався ОСОБА_6 , то судом також встановлено, що вбивство відбулося через конфлікт між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин. З урахуванням викладеного доводи захисника в касаційній скарзі про недоведеність судами умислу та мотиву вчинення ОСОБА_6 вбивства ОСОБА_8 є безпідставними.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів дійшов належного висновку, що про умисел обвинуваченого на вчинення вбивства свідчить і його поведінка відразу після скоєння злочину, а саме те, що він не викликав швидкої медичної допомоги, намагався накинутись на свідка ОСОБА_12 , викинув на піч предмет злочину — ніж. Усі ці дії суд розцінив як намагання обвинуваченого приховати злочин.

При цьому судом першої інстанції було враховано, що відповідно до засад кримінального провадження воно здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК). Сторона захисту як на досудовому слідстві, так і в судовому провадженні (незважаючи на роз`яснення суду) не скористалась своїм правом на доведення своєї правової позиції щодо форми вини обвинуваченого, а саме у формі необережності, як стверджує обвинувачений у судовому засіданні. Також сторона захисту не заявила клопотання про проведення додаткової судової експертизи. З урахуванням зазначеного, у тому числі й у зв`язку з відмовою обвинуваченого від проведення за його участю слідчого експерименту, що підтверджується письмовою заявою ОСОБА_6 (т. 2, а.с. 103), сторона обвинувачення була позбавлена можливості спростувати чи підтвердити його позицію.

Захисник в апеляційній скарзі стверджував, що суд першої інстанції незаконно засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки в обвинуваченого не було умислу на вчинення вбивства потерпілої, злочин обвинуваченим скоєно з необережності.

З матеріалів провадження вбачається, що апеляційний суд належним чином проаналізував встановлені судом першої інстанції фактичні дані кримінального провадження, наявні у провадженні докази, мотиви, з яких суд виходив, постановляючи вирок щодо ОСОБА_6 , та встановив, що сукупність всіх обставин вчиненого діяння, доведеність спрямованості умислу на умисне вбивство потерпілої, локалізація заподіяння тілесного ушкодження та знаряддя, яким його завдано, свідчать про те, що обвинувачений бажав настання смерті потерпілої, тобто вбачається ознака суб`єктивної сторони складу такого злочину, як умисне вбивство.

З урахуванням зазначеного доводи в касаційній скарзі про те, що в засудженого не було наміру позбавити потерпілу життя, оскільки він кохав її та мав намір жити разом з нею, завдав їй лише одного удару ножем, хоча не було жодних перешкод для продовження злочинних дій, а також про те, що він не мав наміру приховати факт смерті потерпілої, беззаперечно не підтверджують відсутності в ОСОБА_6 умислу на вбивство.

У контексті наведеного доводи в касаційній скарзі захисника про те, що завдання ОСОБА_6 лише одного удару ножем не може свідчити про умисел на позбавлення життя потерпілої, не спростовують правильності висновків суду щодо кваліфікації його дій, оскільки завдання одного удару ножем саме у життєво важливий орган людини — грудну клітку, після чого потерпілій не було надано медичної допомоги, обґрунтовано оцінено судом як бажання настання смерті потерпілої, тобто як ознака суб`єктивної сторони складу такого злочину, як умисне вбивство.

Таким чином, апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені захисником в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, в цілому належним чином перевірено й спростовано, а ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На думку Суду, за встановлених судом обставин дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК кваліфіковано правильно і немає підстав вважати, що він вчинив вбивство ОСОБА_8 через необережність.

Доводи захисника про те, що суди допустили суперечності між формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, і правовою кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 115 КК, є безпідставними, оскільки суди чітко виклали формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК та зазначили, що дії ОСОБА_6 кваліфіковано саме за цією нормою, тобто як вбивство, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Таким чином, мотивувальна частина вироку містить обґрунтоване формулювання обвинувачення.

Разом з цим доводи в касаційній скарзі про те, що характеристика ножа, на якому встановлено наявність крові, не співпадає з пошкодженням на шматку шкіри з грудної клітки від трупа ОСОБА_8 , які також були предметом ретельної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій і визнані безпідставними, зводяться по суті до вирішення питання про достовірність доказу, що в силу статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Крім того, захисник не зазначає, яким чином зазначена обставина може вплинути на законність прийнятого рішення, адже ОСОБА_6 не заперечує, що саме він заподіяв удару ножем.

Що стосується врахування думки потерпілої ОСОБА_14 , то з огляду на вищезазначене її думка не є вирішальною для суду під час вирішення питання щодо правильності кваліфікації дій ОСОБА_6 судами першої і апеляційної інстанцій.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром воно є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. 50, ст. 65 КК.

З урахуванням зазначеного інші доводи касаційної скарги захисника також не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 , правильності кваліфікації його дій та призначеного покарання.

Таким чином, даних, які би свідчили, що суди допустили істотне порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність, не встановлено. За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 січня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 27 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                        ОСОБА_2                             ОСОБА_3