Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 159/5653/19

провадження № 51-5154км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої                                                  ОСОБА_6 ,

захисника                                                   ОСОБА_7 ,

потерпілого                                                ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030110001462, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Залізниця Любешівського району Волинської області та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватою за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою в тому, що вона 02 серпня 2019 року приблизно о 23:30, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи у будинку за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ), під час сварки зі своїм колишнім чоловіком ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті давніх особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою умисного протиправного позбавлення життя іншої людини, завдала йому металевим совком численних ударів у різні частини тіла. Під час конфлікту ОСОБА_8 вирвав указаний совок із рук ОСОБА_6 та викинув його з будинку. В цей час ОСОБА_6 взяла кухонний ніж та продовжила завдавати потерпілому численних ударів ножем у різні частини тіла, в ході чого ніж зламався. У результаті таких дій ОСОБА_6 спричинила потерпілому тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя, однак свого умислу на позбавлення його життя не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, оскільки завдяки своєчасно наданій ОСОБА_8 кваліфікованій медичній допомозі було відвернуто настання його смерті.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 21 липня 2020 року змінив вирокмісцевого суду. Постановив доповнити резолютивну частину вироку посиланням на ст. 69 КК під час призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 цього Кодексу. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженої, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Так, аргументуючи свої вимоги, прокурор вказує про ненаведення судом апеляційної інстанції всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)  переконливих мотивів на спростування доводів в апеляційній скарзі сторони обвинувачення щодо неправильного застосування місцевим судом до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, що призвело до призначення засудженій явно несправедливого покарання через його м`якість. Як зазначає прокурор, місцевий суд мотивував одночасне застосування положень статей 69 та 75 КК одними і тими ж обставинами, не навівши конкретних обставин, за яких цей суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням. Вказане, на думку прокурора, залишилося поза увагою апеляційного суду. Крім того, сторона обвинувачення стверджує, що належним чином не було мотивовано, які саме обставини справи та дані про особу засудженої дають підстави для висновку про можливість її виправлення без ізоляції від суспільства. Також суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину, який є особливо тяжким, та наявність обтяжуючої її покарання обставини – вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. На думку сторони обвинувачення, звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням призводить до виникнення відчуття безкарності та можливості уникнути законного покарання як у засудженої, так і в інших осіб і не сприятиме досягненню мети покарання в цілому.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення та просила задовольнити її.

Захисник ОСОБА_7 , засуджена ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_8 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що зазначена скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, правильність кваліфікації її дій за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, а також призначення засудженій покарання із застосуванням ст. 69 цього Кодексу Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Стосовно доводів сторони обвинувачення щодо неправильного застосування до засудженої положень ст. 75 КК і, як наслідок, призначення ОСОБА_6 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та її особі через м`якість, Верховний Суд зазначає таке.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК передбачає вирішення судом насамперед питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Повертаючись до обставин цієї справи, Верховний Суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції під час призначення ОСОБА_6 покарання, нижчого від найнижчої межі, зі звільненням від його відбування з випробуванням, врахував: характер і ступінь тяжкості вчиненого засудженою кримінального правопорушення (особливо тяжке), дані про її особу, яка за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки (повноцінну сім`ю), здійснює догляд за чоловіком, який є особою з інвалідністю II групи загального захворювання,на обліках у нарколога і психіатра не перебуває.При цьому місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку та усунення заподіяної шкоди обставинами, що пом`якшують засудженій покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння – обставиною, що його обтяжує. Також суд зважив на думку потерпілого, який просив взагалі не карати ОСОБА_6 , та відсутність у нього будь-яких претензій до засудженої.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, взявши до уваги вказані обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, та особу засудженої, дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК, тобто нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою її засуджено.

Крім того, цей суд, зваживши на дані про особу засудженої і позицію потерпілого, дійшов висновку, що є можливим виправлення ОСОБА_6 без її ізоляції від суспільства із застосуванням до неї положень статей 75, 76 КК та звільненням її від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням їй максимального іспитового строку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення через м`якість, просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий, яким призначити засудженій за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, перевірив усі посилання й доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого звільнення засудженої від відбування покарання на підставі ст. 75 КК і, не встановивши підстав для скасування вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи і підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема, апеляційний суд, мотивуючи свій висновок у частині застосування положень ст. 75 КК, засвідчив правильність прийнятого судом рішення з питання застосування до ОСОБА_6 положень статей 75, 76 КК. Врахувавши всі обставини кримінального провадження і те, що така поведінка засудженої була спровокована аморальною поведінкою самого потерпілого з огляду на характер їх відносин як під час спільного проживання в шлюбі, так і після його розірвання, апеляційний суд підтвердив правомірність висновків місцевого суду про можливість виправлення засудженої без реального відбування покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого і апеляційного судів про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК із покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Верховний Суд відхиляє доводи прокурора про те, що під час застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК не було наведено конкретних обставин, на підставі яких суд дійшов висновку про можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням.

Так, суди, вирішуючи питання про можливість застосування до засудженої положень  ст. 75 КК, врахували обставини вчиненого кримінального правопорушення, дані про її особу (позитивну характеристику, відсутність судимості та наявність міцних соціальних зв`язків), а також позицію потерпілого, який просив взагалі не карати ОСОБА_6 , і дійшли висновку, що виправлення засудженої можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Посилання прокурора на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, також не є слушними.

Так, під час призначення ОСОБА_6 покарання було враховано ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, що є особливо тяжким, а також вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння як обтяжуючу покарання обставину. Наведене знайшло відображення і в судових рішеннях.

З урахуванням зазначеного доводи прокурора не відповідають матеріалам кримінального провадження.

На думку Верховного Суду, за обставин цього кримінального провадження судами призначено ОСОБА_6 законне, справедливе та співмірне характеру вчинених нею дій покарання, а тому Суд не вбачає підстав уважати таке покарання явно несправедливим через м`якість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, зокрема через застосування до засудженої положень ст. 75 КК. Такі висновки судів попередніх інстанцій достатнім чином мотивовані, а касаційна скарга сторони обвинувачення не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного засудженій покарання та справедливості обраного їй заходу примусу.

Отже, з урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає правилам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 — без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 — без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                          ОСОБА_3