Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 182/2528/18

провадження № 51-3187км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                   ОСОБА_1 ,

суддів                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

захисника                                             ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017040340005136, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Чкалове Нікопольського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_7 : на користь ОСОБА_8 – 100 000 грн та на користь ОСОБА_9 – 40 000 грн на відшкодування моральної шкоди; у дохід держави – 6 864 грн процесуальних витрат.

Вироком установлено, що 14 грудня 2017 року близько 12:07

ОСОБА_7 , керуючи автомобілем ВАЗ – 211010, д.н.з. НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння та рухаючись по вул. Електрометалургів зі сторони вул. Г. Чорнобиля у напрямку вул. Княжа в м. Нікополі Дніпропетровської області, порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 б), 12.9 "а", "б", 10.1, дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху, змінив напрямок свого руху ліворуч та виїхав на зустрічну смугу, де допустив зіткнення з автомобілем ДЕУ Ланос, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ДЕУ Ланос ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир зазначеного автомобіля ОСОБА_9 – середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 червня 2020 року вирок щодо ОСОБА_7 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого – адвокат ОСОБА_6 порушує питання про зміну постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень, звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. При цьому посилається на те, що, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, суд не врахував пом`якшуючих покарання обставин та даних про особу ОСОБА_7 . Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, залишаючи апеляційну скаргу засудженого без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував. Вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у режимі відеоконференції підтримав касаційну скаргу.

Прокурор вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_7 мають бути залишені без зміни.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновку місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційній скарзі захисник  не оспорює.

Разом із тим, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_7 , з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні йоцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Кваліфікація дій ОСОБА_7   за ч. 2 ст. 286 КК є правильною.

Що стосується призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 65 КК передбачено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за вчинені злочини, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував, що він раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, стан його здоров`я, характеристику за місцем проживання, а також визнання вини у вчиненому, що визнано пом`якшуючою покарання обставиною, та призначив засудженому покарання у мінімальних межах санкції за вчинений злочин. Водночас, призначаючи ОСОБА_7 покарання, яке належить відбувати реально, суд врахував, що він вчинив хоча і з необережності, проте тяжкий злочин, внаслідок ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_7 , котрий перебував у стані алкогольного сп`яніння, травмовано двох осіб.

Таким чином, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за своїм видом і розміром відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судові інстанції не встановили обставин, за яких можливе звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Не вбачає підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК і колегія суддів.

Посилання в касаційній скарзі захисника на часткове відшкодування ОСОБА_7 завданої шкоди потерпілому ОСОБА_9 , за обставин даної справи, не може слугувати достатньою підставою для застосування до засудженого положень ст. 75 КК.

Апеляційний суд, як убачається з ухвали від 15 червня 2020 року, ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_7 , щодо суворості призначеного йому покарання та призначення такого із застосуванням ст. 75 КК і обґрунтовано визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.

Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам статей 419, 370 КПК, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2020 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду

від 15 червня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого – адвоката

ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                ОСОБА_3