Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 січня 2021 року

м. Київ

справа № 693/1329/18

провадження № 51-4117 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018250130000499 від 26 жовтня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року дії ОСОБА_7 перекваліфіковано із ч. 2 ст. 296 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України та засуджено його до покарання у вигляді штрафу в розмірі 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до засудженого ОСОБА_7 задоволено частково.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 2781 грн 76 коп на відшкодування матеріальної шкоди та 7500 грн на відшкодування моральної шкоди.

За вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діяннях складу кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 до виправданого ОСОБА_8 залишено без розгляду.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 жовтня 2018 року приблизно о 13:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись біля магазину "Все для будівництва та ремонту", розташованого на вул. Одеській, 6 у м. Жашкові Черкаської області, умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, грубо порушуючи громадський порядок, нехтуючи загальноприйнятими нормами суспільної моралі, розуміючи, що перебуває у громадському місці, у присутності сторонніх осіб, не зважаючи на зауваження оточуючих, голосно нецензурно лаявся, вів себе агресивно та нахабно. При цьому ОСОБА_7 безпричинно, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер вчинених ним дій, передбачаючи їх наслідки та свідомо бажаючи їх настання, із хуліганських спонукань, діючи з особливою зухвалістю, завдав потерпілому ОСОБА_9 одного удару кулаком лівої руки в ділянку правої скроні голови, від якого останній упав на землю. Після цього ОСОБА_7 почав завдавати потерпілому ударів руками та ногами в ділянки обличчя, голови та інших частин тіла. Крім того, засуджений, продовжуючи свої хуліганські дії, та не бажаючи заспокоїтися, безпричинно умисно завдав потерпілому ОСОБА_10 одного удару рукою в ділянку обличчя, заподіявши останньому фізичного болю та не спричинивши тілесних ушкоджень. ОСОБА_7 припинив свої хуліганські дії лише після того, як працівник ТОВ ТК "САТ" застосував до нього фізичну силу з метою його угамувати та припинити заподіяння ним тілесних ушкоджень оточуючим.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_8 та перекваліфіковуючи дії ОСОБА_7 на менш тяжкий злочин, належним чином не дослідив та не врахував наданих стороною обвинувачення доказів, що свідчать про винуватість останніх у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. При цьому прокурор стверджує, що апеляційний суд, залишаючи рішення місцевого суду без зміни, повною мірою не перевірив доводів апеляційної скарги сторони обвинувачення, не дослідив матеріалів кримінального провадження та, як наслідок, прийняв незаконне та невмотивоване рішення.

Також, на переконання прокурора, місцевий суд неповно та однобічно відобразив у вироку показання потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Крім того, посилається на те, що судом не було надано правової оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 , які були очевидцями злочину. При цьому прокурор також зазначає, що суд, виправдовуючи ОСОБА_8 , безпідставно відкинув показання вищевказаних осіб, посилаючись на те, що жоден з них не вказав, що саме ОСОБА_8 завдавав ударів ОСОБА_9 .

Одночасно, на думку прокурора, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про здійснення повторного допиту всіх потерпілих та свідків.

Разом з тим прокурор стверджує, що місцевий суд також залишив поза увагою надані стороною обвинувачення письмові докази, які, на його переконання, свідчать про спільне вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 неправомірних дій.

Крім того, прокурор посилається на те, що апеляційним судом не було надано оцінки доводам його апеляційної скарги в частині недопустимості доказів, а саме суд не врахував, що відеозапис, наданий захисником безпосередньо до суду, подано з порушенням вимог ст. 290 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як передбачено ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 , з огляду на встановлені фактичні обставини та досліджені докази місцевий суд не встановив у діях останнього грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, свої висновки про невинуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 .

Крім того, в основу свого рішення суд першої інстанції також поклав безпосередньо досліджені письмові докази, а саме: рапорти від 25 жовтня 2018 року про надходження повідомлення до поліції про бійку 2 чоловіків та доставку потерпілого ОСОБА_9 до Жашківської центральної районної лікарні; протокол про прийняття заяви про вчинення злочину від 25 жовтня 2018 року; протокол огляду предметів із таблицею зображень від 30 жовтня 2018 року; протокол слідчого експерименту від 31 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_9 ; протокол огляду місця події з фототаблицями від 31 жовтня 2018 року; протоколи пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 жовтня 2018 року за участю потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 ; висновок експерта від 12 листопада 2018 року № 07-5-01-875.

Як убачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд з наведенням докладних мотивів обґрунтував свій висновок щодо недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85, 86, 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

З приводу доводів касаційної скарги прокурора про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У ході касаційного розгляду Суд установив, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в судових рішеннях.

Так, за матеріалами кримінального провадження, місцевий суд з метою встановлення всіх обставин вчинення злочину з-поміж іншого допитав і свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_15 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит свідків проведено з дотриманням положень ст. 352 КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги прокурора в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК України до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.

При цьому, що стосується доводів касаційної скарги прокурора про неповноту та однобічність відображення місцевим судом показань потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , а також показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , то слід зазначити наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що з метою створення всіх необхідних умов для реалізації процесуальних прав учасників судового провадження і дотримання принципу змагальності місцевим судом було викликано та безпосередньо допитано потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 (журнал судового засідання від 15 січня 2019 року).

Під час дослідження звукозапису судового засідання, що міститься на носії інформації, долученому до матеріалів кримінального провадження, колегією суддів не встановлено будь-яких суттєвих розбіжностей у поясненнях зазначених вище осіб з тими показаннями, які відображено в мотивувальній частині вироку, як і не було встановлено неповноти та однобічності викладення цих показань у судовому рішенні.

Ураховуючи, що у вироку суду повною мірою відображено фактичні обставини, здобуті в ході допиту потерпілих та свідків, то доводи прокурора в цій частині колегія суддів вважає надуманими та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Крім того, непереконливими є доводи касаційної скарги прокурора про те, що апеляційний суд всупереч вимогам КПК України безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про повторний допит усіх свідків та потерпілих.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор у прохальній частині своєї апеляційної скарги клопотав про повторний допит потерпілих та свідків, а також ставив питання про повторне дослідження протоколу огляду місця події від 31 жовтня 2018 року, протоколу слідчого експерименту від 31 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 жовтня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_16 , протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 02 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_11 , протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_14 та дослідження відеозаписів, наданих стороною обвинувачення та захисту, на яких зафіксовано події, що відбулися 25 жовтня 2018 року.

Вказане клопотання було оголошено в судовому засіданні, при цьому апеляційним судом ставилось на обговорення учасників судового провадження питання про необхідність проведення відповідних процесуальних дій. При цьому як сторона обвинувачення, так і сторона захисту без обмежень у часі мали можливість висловитись з приводу доцільності повторного дослідження доказів, зазначених в апеляційній скарзі (звукозапис судових засідань від 09 липня 2019 року та від 28 травня 2020 року).

За результатом обговорення вимог прокурора, викладених у прохальній частині апеляційної скарги, судом ухвалено рішення про задоволення вказаного клопотання в частині додаткового дослідження письмових доказів та доданих до матеріалів кримінального провадження відеозаписів.

Разом з тим апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання в частині проведення повторного допиту всіх свідків та потерпілих, посилаючись на те, що такі докази були предметом дослідження суду першої інстанції, а прокурор належним чином не обґрунтував свого клопотання та не довів наявності підстав для повторного допиту вказаних осіб, як того вимагають положення ст. 404 КПК України.

Під час дослідження звукозаписів судових засідань апеляційного суду колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час розгляду вказаного клопотання, а тому доводи касаційної скарги в цій частині вважає такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Що стосується посилань прокурора в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення апеляційної скарги в частині порушення вимог ст. 290 КПК України під час надання стороною захисту доказів, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Порушення вимог ст. 419 КПК України, на яке посилається прокурор, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України колегія суддів не убачає достатніх підстав для визнання його таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України, на яке вказує прокурор, у даному конкретному випадку не є істотним, саме собою не впливає на правильність установлених судом обставин та не може бути безумовною підставою для скасування по суті правильного судового рішення.

Посилання прокурора на те, що диск з відеозаписом, наданий стороною захисту, на якому зафіксовано події, що відбулися 25 жовтня 2018 року, є недопустимим доказом, оскільки поданий з порушенням вимог ст. 290 КПК України, на переконання Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною 11 ст. 290 КПК України встановлено, що сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду.

Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.

На необхідність дотримання законної процедури, принципу рівності сторін під час кримінального провадження неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Зокрема, суд зазначав, що кримінальне провадження, у тому числі складові такого провадження, які стосуються процедури, мають бути засновані на принципі змагальності, і має бути забезпечена процесуальна рівність сторін обвинувачення і захисту. Право на судовий розгляд за принципом змагальності означає, що сторонам обвинувачення і захисту має бути надана можливість ознайомитися із зауваженнями та доказами, наданими іншою стороною, і відповісти на них (справа "Джеват Сойсал проти Туреччини", заява № 17362/03, рішення від 23 вересня 2014 року, остаточне рішення від 23 грудня 2014 року); згідно з принципом рівності сторін змагального процесу як однієї зі складових розширеної концепції справедливого суду кожній стороні повинно бути надано розумну можливість представити свої аргументи на умовах, які не ставлять її у гірше становище порівняно з опонентом.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ході судового розгляду в суді першої інстанції під час судового засідання від 18 лютого 2019 року стороною захисту було заявлено клопотання про долучення та дослідження диску з відеозаписом, на якому зафіксовано події, що відбулися 25 жовтня 2018 року.

Разом з тим під час дослідження звукозапису вказаного судового засідання Судом було встановлено, що прокурор поданий захисником диск із відеозаписом на той момент вже отримав та переглянув. Крім того, прокурор заперечував щодо дослідження вказаного відеозапису лише на тих підставах, що він відрізняється від оригінального запису.

Місцевий суд, заслухавши думку учасників судового провадження щодо заявленого стороною захисту клопотання, постановив його задовольнити та дослідити вищезазначений відеозапис у судовому засіданні. Разом з тим, як убачається з журналу судового засідання та технічного запису, прокурор брав участь у дослідженні вказаного доказу під час судового розгляду та не був позбавлений можливості разом із іншими учасниками провадження ознайомитись із відеозаписом. При цьому після дослідження прокурором не було заявлено клопотань про надання часу для підготовки правової позиції обвинувачення з урахуванням нового доказу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку порушень вимог ст. 290 КПК України, оскільки прокурор був ознайомлений із поданим захисником доказом до судового засідання, а також брав участь у його дослідженні в ході судового розгляду.

Ураховуючи вищевказане та те, що кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Монастирищенського районного суду Черкаської області від 18 лютого 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 28 травня 2020 року – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                ОСОБА_3