Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 301/1650/18

провадження № 51 – 3407 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 травня               2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2019 року                                     у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070100001218, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився в с. Білки Іршавського району Закарпатської області, проживає на АДРЕСА_1 ,  такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі – КК),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, котрий народився в с. Ільниця Іршавського району Закарпатської області, проживає на АДРЕСА_2 ,  раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області                          від 10 травня 2019 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК до покарання                               у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання                                      з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 194 КК, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не переглядаються.

Згідно з вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони наприкінці грудня 2017 року, погодившись на виконання замовлення від невстановленої слідством особи, відомості щодо якої виділено в інше кримінальне провадження, щодо знищення чужого майна, шляхом підпалу за винагороду,                         а саме: автомобіля марки "AUDI Q7", державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 .

Так, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , неодноразово зустрічаючись в кафе "Оскар", що на вул. Білецькій в м. Іршава, з невстановленою слідством особою, відомості щодо якої виділено в інше кримінальне провадження, розподілили між ними ролі, відповідно до яких ОСОБА_8 повинен був показати, де проживає                                      ОСОБА_9 , місце знаходження автомобіля, заздалегідь придбати бензин, відвести ОСОБА_7 до місця вчинення злочину та спостерігати за навколишньою ситуацією, щоб, у разі виникнення небезпеки викриття їх злочинної діяльності сторонніми особами, попередити про це ОСОБА_7 , а останній                      в свою чергу повинен був залишити свій мобільний телефон в кафе "Оскар",                       з метою уникнення з`єднання мобільного зв`язку, облити вказаний автомобіль бензином та підпалити його, а потім разом залишити місце злочину і в подальшому отримати грошову винагороду від невстановленої слідством особи, відомості щодо якої виділено в інше кримінальне провадження.

29 грудня 2017 року приблизно о 4 год ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за попередньою змовою, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на знищення чужого майна шляхом підпалу, приїхали на машині ОСОБА_8 до вказаного останнім будинку АДРЕСА_3 . Після чого, відповідно до розподілених ролей ОСОБА_8 залишився                         в салоні свого автомобіля неподалік вказаного домоволодіння спостерігати за навколишньою обстановкою, а ОСОБА_7 , взявши з автомобіля каністру                      з бензином, яку заздалегідь придбав ОСОБА_8 , зайшов на територію вказаного домогосподарства, де проживав ОСОБА_9 , котрий в цей час знаходився в будинку разом з сім`єю, діючи умисно, підійшов до гаражного приміщення, облив пальним передню частину автомобіля марки "AUDIQ7", державний номерний знак НОМЕР_1 , підпалив вказаний автомобіль та залишив домогосподарство. Потім ОСОБА_7 сів у машину до ОСОБА_8 і вони разом залишили місце вчинення злочин.  В подальшому ОСОБА_7 отримав грошову винагороду у розмірі 500 доларів США від особи, відомості щодо якої виділено в інше кримінальне провадження.

Внаслідок протиправний дій ОСОБА_8 та ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно матеріальну шкоду на загальну суму 307 195 грн.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року вирок Виноградівського районного суду Закарпатської області від 10 травня                 2019 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати                              і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що положення  ст. 75 КК щодо ОСОБА_8 судом застосовані неправильно, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м`якість. Виправлення засудженого вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Всупереч приписам кримінального процесуального закону апеляційний суд відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримав касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину,                    за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 194 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та звільнення ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання                                    з випробуванням, що призвело до невідповідності призначеного останньому покарання ступеню тяжкості та особі обвинуваченого через м`якість,                                    є обґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій,                   їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання                 з випробуванням.

Так, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого                                     ч. 2 ст. 194 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 194 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Обираючи ОСОБА_8 міру примусу, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, та призначив ОСОБА_8 покарання за ч. 2 ст. 194 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є наближеним до мінімального у  межах санкції вказаної  норми.

Разом із цим, свого рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання. Без належної уваги суду залишилися конкретні обставини злочину –  спланованість дій винного, вчинення злочину  за попередньою змовою групою осіб, розподіл ролей, використані засоби для досягнення злочинної мети, а також значна суспільна небезпечність вчиненого. Крім того, ОСОБА_8 у вчиненому не розкаявся, вину не визнав та шкоду не відшкодував.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії суддів, звільнення                      ОСОБА_8 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки                       не сприяє меті покарання – виправленню засудженого і попередженню нових злочинів, та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд відповідних доводів прокурора в частині безпідставного звільнення засудженого ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням належим чином не перевірив, свого висновку про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_8 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочину та особи винного, не обґрунтував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_8 підлягає скасуванню                з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року скасувати                              і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                         ОСОБА_3