Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 128/3272/17

провадження № 51-4391 км 20

Верховний Суд  колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого              ОСОБА_1 ,

суддів                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                   ОСОБА_5 ,

захисника                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 , на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Жмеринка, Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз – за вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року за частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, зі звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі статті 75 КК, на строк 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 187 КК

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 13 лютого 2020 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі частини 1 статті 71 КК до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2017 року за частиною 1 статті 185 КК та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком, 22 вересня 2017 року, приблизно о 16:00 годині, ОСОБА_8 , перебуваючи в якості пасажира на задньому сидінні автомобіля марки "Daewoo", моделі "Lanos", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходився на узбіччі дороги сполученням м. Вінниця - м. Бар, поблизу с. Медвеже Вушко Вінницького району, Вінницької області, діючи умисно, з корисливих мотивів, наніс потерпілому ОСОБА_9 один удар кулаком в  обличчя, чим спричинив йому тілесне ушкодження у вигляді забійно-рваної рани спинки носа, та висунув ОСОБА_9 протиправну вимогу щодо передачі йому барсетки, у якій знаходилось цінне майно останнього. Отримавши від потерпілого відмову, ОСОБА_8 , з метою заволодіння чужим майном, шляхом нападу, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, дістав з рукава власної куртки ніж та, погрожуючи ним, повторно висунув вимогу потерпілому ОСОБА_9 щодо передачі йому майна, після чого умисно наніс останньому один удар вказаним ножом в область лівого стегна, після чого потерпілий, розуміючи, що його життю загрожує небезпека, бажаючи втекти від нападника, продовжуючи тримати в руках барсетку, вистрибнув із автомобіля та, не втримавшись на ногах, упав на землю. Далі, ОСОБА_8 , бажаючи протиправно заволодіти майном ОСОБА_9 , вистрибнув з автомобіля за потерпілим й помітивши, що він лежить на землі, наблизився до нього та почав хаотично наносити удари ногами по різних частинах його тіла. Після того, як ОСОБА_9 підвівся на ноги, ОСОБА_8 умисно наніс йому ножом тілесне ушкодження у виді різаної рани лівої долоні та вирвав з рук останнього барсетку торгової марки "Nobel", серії "71Creation", в середині якої знаходилося портмоне торгової марки "Jacob" з банківськими картками, що матеріальної цінності для потерпілого не представляють, та гаманець чорного кольору з грошовими коштами у сумі 3600 гривень, 10 злотих (що станом на 22.09.2017 в еквіваленті на національну валюту становить 72,97 гривень) та 8 доларів США (що станом на 22.09.2017 в еквіваленті на національну валюту становить 209,89 гривень). Внаслідок нападу потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді різаної рани лівого стегна, різаної рани лівої долоні, забійно-рваної рани спинки носа, які, відповідно до висновку експерта № 1399/1431 від 29 листопада 2017 року,  належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року  вирок суду першої інстанції змінено в частині призначення покарання та призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі частини 1 статті 71 КК до призначеного покарання за даним вироком приєднано частину покарання за попереднім вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 травня 2017року за частиною 1 статті 185 КК та остаточно призначено йому покарання у виді 3 років 1 місяця позбавлення волі. У решті вирок щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 не погоджується з ухвалою Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020року, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок його м`якості.

В обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статей 370, 419 КПК, а саме: не навів у своєму рішенні належних мотивів щодо необхідності зміни вироку суду першої інстанції та пом`якшення покарання. Зокрема, прокурор зазначає, що ОСОБА_8 ані під час досудового розслідування, ані в судовому засіданні, ані під час апеляційного перегляду не розкаявся у вчиненому ним злочині, винним себе не визнав. Крім того, суд не врахував стійкість злочинних намірів засудженого та відсутність на момент апеляційного розгляду пом`якшуючих обставин, зазначених у статті 66 КК, або будь-яких даних, що могли би позитивно характеризувати особу винного. За викладених обставин, на думку прокурора, необхідним та достатнім покаранням, яке забезпечить перевиховання особи та відповідатиме тяжкості злочину, є максимальне покарання, яке передбачене санкцією частини 1 статті 187 КК.

Від захисника засудженого ОСОБА_8 – адвоката ОСОБА_6 надійшли заперечення на касаційну скаргу прокурора. Так, захисник не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, які би призвели до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого та вимагає ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

В обґрунтування законності оскарженого прокурором судового рішення адвокат посилається на часткове визнання своєї вини засудженим, а також на інші факти, які були встановлені судом, проте, не були зазначені прокурором у касаційній скарзі. Зокрема, йдеться про те, що засуджений ОСОБА_8 саме в такий спосіб заступався за свого знайомого ОСОБА_10 , який є інвалідом дитинства (діагноз ДЦП) та вимагав від потерпілого повернути ОСОБА_10 гроші, які ОСОБА_9 отримав від останнього, зловживаючи довірою та його хворобливим станом. Крім того, захисник зазначає. що стороною обвинувачення не здобуто та не надано суду переконливих доказів, що в діях засудженого наявний склад злочину, передбачений частиною 1 статті 187 КК.

Адвокат також наполягає на тому, що під час розгляду кримінального провадження  в суді апеляційної інстанції  ОСОБА_8 просив вибачення у потерпілого та щиро розкаявся у вчиненому діянні. Саме з урахуванням всіх встановлених обставин, зважаючи на той факт, що мотив вчинення злочину вбачається не виключно корисливим, адже ОСОБА_8 вчинив протиправне діяння з метою захисту особи-інваліда та за умови наявності у нього попередньої судимості, суд апеляційної  інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга прокурора щодо м`якості призначеного покарання не підлягає задоволенню та вирішив за можливе пом`якшити покарання до мінімального, частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком, що буде достатнім для виправлення особи і недопущення вчинення нових злочинів.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала вимоги касаційної скарги, зазначила, що  у мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції є суперечності, а саме, судом було встановлено, що стороною захисту не надано належних доказів щодо примушування потерпілого до виконання цивільно-правової угоди, проте, встановлено, що суб`єктивну сторону вчиненого ОСОБА_8 злочину формують не лише корисливі мотиви.

Учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та  процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не  було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не  погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи  виховного характеру.

Відповідно до статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями статті 412 КПК  передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з частиною1 статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

При дослідженні матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції встановлено, що засуджений ОСОБА_8 винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав частково, адже вважає, що наміру заволодіти майном потерпілого у нього не було, барсетки він не бачив, а ОСОБА_9 вдарив в обличчя, оскільки почув від нього, що він взяв у кредит пральну машину на інваліда ОСОБА_10 та продав її, а тому вирішив його провчити.

Зазначені обставини судом першої інстанції були визнані недостовірними, адже свідок ОСОБА_10 є товаришем засудженого. Проте, судом апеляційної інстанції при безпосередньому дослідженні доказів було встановлено, що обставини, повідомлені свідком ОСОБА_10 щодо спричинення конфлікту, є достовірними і мають бути враховані при призначенні покарання. Разом з тим, суд зазначив, що стороною захисту не надано належних доказів, що дії ОСОБА_8 мали на меті примушування до виконання цивільно-правової угоди, так як документальних доказів про оформлення кредиту на ОСОБА_10 не надано, а тому посилання адвоката на відсутність у діях його підзахисного складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 187 КК визнані судом такими, що не відповідають матеріалам провадження.

За встановлених обставин посилання прокурора на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність убачаються колегії суддів необґрунтованими, адже порушень, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення при перевірці не встановлено, а кваліфікацію кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_8 за ознаками частини 1 статті 187 КК, встановлену судом першої інстанції, апеляційним судом не була спростовано.

Довід прокурора щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого теж не знаходить належного підтвердження. Згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Так, приписами статей 50, 65 КК встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_8 при вчиненні злочину керувався не виключно корисливими мотивами, а й бажанням захистити свого товариша ОСОБА_10 , який є інвалідом, й, враховуючи, що ОСОБА_8 щиро розкаявся у вчиненні ним протиправних дій, перебуває під вартою тривалий час і просить пом`якшити покарання, з урахуванням поведінки самого потерпілого, вирішив за можливе пом`якшити покарання ОСОБА_8 до мінімального, частково приєднавши невідбуте покарання за попереднім вироком, яке, на думку суду апеляційної інстанції, буде достатнім для виправлення особи і запобігання вчинення нових злочинів.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. За таких умов, керуючись принципами справедливості, співмірності та індивідуалізації, колегія суддів убачає, що покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а з матеріалів кримінального провадження та оскарженого судового рішення Суд не встановив порушень, передбачених положеннями статті 414 КПК.

За викладених обставин, доводи прокурора щодо порушення Вінницьким апеляційним судом в ухвалі від 09 червня 2020 року приписів статей 370, 419 КПК не знаходять свого підтвердження, а вимоги касаційної скарги прокурора не вбачаються такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 червня  2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                  ОСОБА_3