Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа  №  479/257/18

провадження № 51- 2419км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання         ОСОБА_4 ,

прокурора                                             ОСОБА_5 ,

захисника                                                ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого   ОСОБА_7 на вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12018150250000023 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 та 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кривоозерського районного суду Миколаївської області                           від 19 листопада 2019 року, залишеним без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року, ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК – на строк 2 роки, за ч. 3  ст. 185 КК – на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст. 71 КК до цього покарання ОСОБА_7 частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2017 року і за сукупністю вироків остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки               1 місяць.

Місцевий суд установив, що ОСОБА_7 маючи не зняту і не погашену судимість за злочини проти власності 19 січня 2018 року (у період іспитового строку) близько 21:00 з не зачинених гаража та підсобного приміщення домогосподарства на АДРЕСА_1 повторно таємно викрав належні ОСОБА_8 алюмінієвий казан та мідний кабель загальною вартістю 383.28 грн.

Він же 20 січня 2020 року з будинку на АДРЕСА_2 повторно таємно викрав належні ОСОБА_9 мобільний телефон, принтер та монітор  загальною вартістю 1850 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Обґрунтовуючи свої вимоги засуджений вказує, що всупереч п. 6 ч. 2 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК) у цьому кримінальному провадженні не було проведено експертизи викрадених предметів для встановлення розміру завданої шкоди, а тому, на його думку, його вина у вчиненні інкримінованих злочинів не доведена поза розумним сумнівом і ґрунтується на припущеннях. У доведеність такої позиції останній  також посилається на постанову Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у провадженні № 51-10433кмо18 (справа № 420/1667/18).

З огляду на зазначене засуджений вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК і підлягають скасуванню.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу засудженого і просив її задовольнити.

Прокурор просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_7 суд першої інстанції цих вимог закону повністю дотримався.

Як убачається з вироку, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2 та 3                        ст. 185 ККсуд першої інстанції зробив на підставі наданих сторонами доказів, які були перевірені в судовому засіданні, визнані судом належними та допустимими, і яким цей суд дав відповідну правову оцінку.

Зокрема, районний суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів на підставі показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 наданих ними в судовому засіданні, а також досліджених письмових доказів: заяв потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , протоколів огляду місця події від 22 та 30 січня 2018 року, заява ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , висновків експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи

Не погодившись із вироком, захисник засудженого подав апеляційну скаргу в якій наводив відповідні мотиви на спростування висновків суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, зокрема зазначав у ній про те, що суд першої інстанції допустив неповноту судового слідства та прийняв передчасне і необґрунтоване рішення, а тому вважав, що це рішення підлягає скасуванню.

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції ретельно перевірив наведені захисником доводи в апеляційній скарзі та погодився з правильністю цього рішення, а вказані доводи визнав безпідставними і відхилив.

Зокрема, спростовуючи доводи захисника в апеляційній скарзі апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що пояснення свідків, які були надані в судовому засіданні, дали змогу суду відтворити всі обставини подій злочинів і викривають ОСОБА_7 у їх вчиненні, крім того, надані ними свідчення узгоджуються             з іншими наявними в матеріалах провадження доказами, зокрема з фактичними даними, які містяться у протоколах огляду місця події, і в сукупності доводять  винуватість засудженого у таємному викраденні майна потерпілих, а тому у суду апеляційної інстанції немає обґрунтованих підстав  ставити під сумнів правильність цих висновків у вироку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов умотивованого висновку про те, що місцевий суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив всі обставини справи та дав належну оцінку усім зібраним у кримінальному провадженні доказам на підставі яких дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих злочинів, та вірно кваліфікував його дії за частинами 2 і 3 ст. 185 КК, а доводи захисника в апеляційній скарзі про неповноту судового розгляду відхилив спростувавши їх конкретними фактами, які були встановлені судом.

Кримінальне правопорушення, передбачене ст. 185 КК є злочином з матеріальним складом і заподіяна ним матеріальна шкода визначається з урахуванням вартості усього викраденого майна.

Колегія суддів не вважає порушенням закону те, що суд визнав доведеною вартість викраденого ОСОБА_7 майна на підставі висновку експерта зробленого згідно з постановою слідчого, оскільки кримінальний процесуальний закон не вимагає доведення цієї обставини певним видом доказів.

Посилання засудженого у касаційній скарзі на приписи ст. 242 КПК є недоречним, так як визначальним елементом вчинених ним злочинів є вартість викраденого майна, а не матеріальні збитки, завдані злочином, для встановлення яких закон вимагає обов`язкове проведення експертизи.

Вартість викраденого майна у кримінальному провадженні було визначено на підставі постанов слідчого експертом ОСОБА_20 , який включений до Державного реєстру оцінювачів. Зроблені цим експертом висновки підписано та скріплено відтиском його печатки, а отже вони є достовірними.

З огляду на це наведені засудженим у касаційній скарзі доводи щодо сумнівів у правильному визначенні вартості викраденого ним майна колегія суддів вважає безпідставними. При цьому колегія суддів зауважує, що в умовах змагальної процедури судового процесу сторона захисту не надала суду інших доказів, які би ставили під сумнів правильність цих висновки експерта щодо вартості викраденого майна.

Таким чином, під час перевірки оскаржуваних рішень судом касаційної інстанції не виявлено таких порушень норм процесуального або матеріального права, які можуть тягнути за собою їх зміну чи скасування, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями  434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року щодо нього – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                           ОСОБА_3