Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 331/6/19

провадження № 51-2967км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2020 року в об`єднаних кримінальних провадженнях № 12018080020001986 і                           № 12018080040004045 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Запоріжжя,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 і ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 02 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК на строк 4 роки, за ч. 2 ст. 263 КК  на строк            1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Відповідно до ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю                 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Повністю задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 та стягнуто на її користь з засудженого у рахунок відшкодування матеріальної шкоди                        94762,2 грн.

Районний суд установив, що 02 вересня 2018 року приблизно о 23:00                     ОСОБА_7 діючи повторно, проник у приміщення магазину "Мілена" на                 вул. Жуковського, 32 у м. Запоріжжі та таємно викрав з нього хутряні вироби на загальну суму 140962,20 грн, завдавши потерпілій ОСОБА_8 матеріальної шкоди.

Крім того, він же 08 листопада 2018 року у денний час поблизу будинку № 10            на вул. Північнокільцевій в м. Запоріжжі знайшов (придбав) металевий кастет, що був виготовлений саморобним способом і є контактною холодною зброєю ударно-дробильної дії, який зберігав при собі без передбаченого законом дозволу до його вилучення в нього працівниками поліції 08 грудня 2018 року.

При перегляді вироку 27 квітня 2020 року Запорізький апеляційний суд скасував його в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив   ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст.  185 КК на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 263 КК на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив йому  покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість.

На обґрунтування цих вимог зазначає, що при ухваленні вироку суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, одружений та має на утриманні двох малолітніх дітей, що свідчить про наявність у нього міцних соціальних зв`язків, офіційно працевлаштований та частково відшкодував матеріальну шкоду потерпілій, яка в суді не наполягала на його суворому покаранні.

З огляду на ці обставини захисник вважає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) і підлягає скасуванню.

Позиція учасників в суді касаційної інстанції

Захисник свою касаційну скаргу підтримав.

Прокурор виступив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції  перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і  процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції на відповідність нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

За правилами статей 50, 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів провадження, цих приписів закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався.

Зокрема, приймаючи рішення про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора та скасування вироку районного суду в частині покарання призначеного   ОСОБА_7 і постановлення нового вироку, апеляційний суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно до ст. 12 ККвідноситься до категорії тяжких, а також дані про особу засудженого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом "психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів", одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей.

Обставиною, що пом`якшує покарання засудженого ОСОБА_7 , апеляційний суд визнав щире каяття.

З урахуванням тяжкості скоєних злочинів, обставин справи та даних про особу засудженого і його поведінку, котрий раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за умисні злочини та після застосування до нього судом ст. 75 КК продовжував їх вчиняти, колегія суддів апеляційного суду дійшла вмотивованого висновку про неможливість виправлення                         ОСОБА_7 без реального відбування покарання, а відтак і про неправильне застосування до нього цієї норми судом першої інстанції. Тому вирок районного суду в частині призначеного покарання скасувала та ухвалила новий вирок.

Як убачається зі змісту оскаржуваного вироку та всупереч наведеним в касаційній скарзі доводам захисника, суд апеляційної інстанції взяв до уваги позицію потерпілої у кримінальному провадженні і саме з урахуванням цього призначив ОСОБА_7 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 185 КК.

Призначене цим судом засудженому покарання є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Вирок апеляційного суду є належним чином умотивованим та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370 та 420 КПК.

Під час перевірки цього вироку судом касаційної інстанції не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК,              Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2020 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

____________________                        ____________________                      __________________

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                            ОСОБА_3