Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

17 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 426/14810/18

провадження № 51-2486км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції)          ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Сватівського районного суду Луганської області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018130550000373, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт Ківшарівка м. Куп?янськ Харківської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої за вироком Сватівського районного суду Луганської області від 17 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 309 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст. 75 КК звільненої від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищезазначеним вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за ч. 1 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; на підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутого покарання за попереднім вироком у виді 1 місяця позбавлення волі – до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Строку відбування покарання визначено обчислювати з дня направлення ОСОБА_7 до установи виконання покарань.

Цим же вироком ухвалено стягнути з обвинуваченої на користь потерпілої ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 326,50 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів і заходів забезпечення кримінального провадження.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою в тому, що вона 28 травня 2018 року о 09:31, знаходячись у крамниці косметичних засобів та побутових товарів "ЧистоДім", що на вул. Сосюри 33 у м. Сватове Луганської області, впевнившись у тому, що її ніхто не бачить та не спостерігає за її злочинними діями, таємно викрала 6 флаконів із засобами по догляду за тілом та волоссям, а саме шампунь "Panteen", бальзам для волосся "Panteen", бальзам "Nivea", дезодорант "Garnier", крем-масло для тіла "Fresh Juice", мус для тіла "Organic shop" на загальну суму 326,50 грн, сховавши ці засоби до сумки, яка була при ній. Надалі до вказаної сумки також поклала викрадену нею упаковку пакетів для сміття, однак, у цей час, її злочинні дії були помічені продавцем магазину ОСОБА_9 , яка зробила зауваження з приводу необхідності повернення викраденого майна. Після чого ОСОБА_7 , зрозумівши, що її злочинні дії помічені працівником магазину, реалізуючи умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, повернула лише упаковку пакетів для сміття та вийшла з крамниці "ЧистоДім" із викраденими миючими засобами на загальну суму 326,50 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченої та задовольнив апеляційну скаргу прокурора, змінив вирок місцевого суду й виключив: з резолютивної частини вироку рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 326,50 грн; з мотивувальної його частини при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на те, що – досудовим розслідуванням встановлено. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку місцевого суду й ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вказує на допущені місцевим судом порушення вимог ч. 3 ст. 349 КПК (суд не переконався, що обвинувачена правильно розуміє зміст фактичних обставин справи, не впевнився у її добровільній позиції щодо застосування цієї норми КПК, оскільки ОСОБА_7 заперечувала викладені в обвинувальному акті фактичні обставини справи та не давала згоду на проведення судового розгляду у спрощеному порядку, не провів допиту обвинуваченої у розумінні ст. 351 КПК). Зазначає про неправильну кваліфікацію місцевим судом дій обвинуваченої за ч. 1 ст. 186 КК та вважає, що нею було вчинено крадіжку, тобто кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 1 ст. 185 КК. Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу обвинуваченої без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів, зокрема щодо неправильної кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 186 КК, не надав на ці доводи вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Під істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону згідно з ч. 1 ст. 412 КПК необхідно розуміти такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

При перевірці матеріалів провадження касаційний суд установив, що доводи захисника про істотне порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону під час розгляду цим судом кримінального провадження щодо ОСОБА_7 в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, є слушними.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково.

Згідно з ч. 1 ст. 351 КПК допит обвинуваченого починається з пропозиції головуючого надати показання щодо кримінального провадження, після чого обвинуваченого першим допитує прокурор, а потім захисник. Після цього обвинуваченому можуть бути поставлені запитання потерпілим, іншими обвинуваченими, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим і суддями. Головуючий має право протягом всього допиту обвинуваченого ставити йому запитання для уточнення і доповнення його відповідей.

Як установлено з аудіозапису ходу судового розгляду в суді першої інстанції 20 грудня 2018 року, було визначено скорочений порядок розгляду справи з урахуванням позиції ОСОБА_7 , яка визнала свою винуватість, їй були роз`яснені наслідки такого порядку дослідження доказів, а також суд переконався у правильності їх розуміння. При цьому в порушення вимог закону судом не допитано обвинувачену ОСОБА_7 стосовно обставин вчинення злочинного діяння, зокрема, щодо часу, місця, способу його вчинення, переліку та вартості викраденого майна, а лише зазначено у вироку, що нею вони не оспорюються. Безпосередній допит обвинуваченої ОСОБА_7 місцевим судом не проводився.

Таким чином, суд першої інстанції, вживши всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнавши недоцільним дослідження доказів у повному обсязі, не здійснив допит обвинуваченої, показання в ході якого мали бути покладені в якості доказу в обґрунтування вироку.

Факт визнання обвинуваченою правильності обставин вчинення злочинного діяння, наведених у обвинувальному акті, як слідує із аудіозапису судового засідання від 20 грудня 2018 року, не може вважатись допитом обвинуваченої судом у розумінні ст. 351 КПК.

Наведені порушення вимог КПК, допущені місцевим судом, які не отримали належної оцінки судом апеляційної інстанції, є істотними, вони перешкодили цьому суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення і які в свою чергу позбавляють можливості колегію суддів касаційного суду зробити висновок про правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_7 та призначеного покарання.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що місцевий суд усупереч вимогам п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення пред`явлене ОСОБА_7 органом досудового розслідування. Про те своїх висновків щодо встановлених фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним не навів.

За таких обставин касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок місцевого суду і ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого слід урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам статей 370, 374 КПК.

Беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та в контексті цього кримінального провадження, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбаченого главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду й вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_7 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом першої інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 діб.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої задовольнити частково.

Вирок Сватівського районного суду Луганської області від 21 грудня 2018 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 10 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити під вартою до вирішення судом першої інстанції питання щодо обрання їй запобіжного заходу, але не більше ніж на 60 діб.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                           ОСОБА_3