Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Провадження 51-27км19 Колегія суддів Першої судової палати У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у суді першої інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 (виправданих за ч. 4 ст. 191 КК, та щодо яких закрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 366 КК) і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи заявлену вимогу, зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ч. 4 ст. 406 КПК здійснив провадження за відсутності представника потерпілої сторони; не перевірив викладених в апеляційній скарзі прокурора доводів про неправильну кваліфікацію вчиненого ОСОБОЮ_1 та ОСОБОЮ_2 діяння за ч. 1 ст. 366 КК замість ч. 2 цієї статті, а також про незаконність їх виправдання за ч. 4 ст. 191 КК; не проаналізував усіх зібраних у справі доказів, не дав їм належної правової оцінки, внаслідок чого необґрунтовано залишив без змін оспорюваний вирок. За твердженням скаржника, ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК. У касаційній скарзі прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, міститься така сама вимога про скасування на підставі п. 1 ч. 2 ст. 438 КПК згаданої ухвали. Мотивуючи свою позицію, скаржник наводить аналогічні за змістом доводи про порушення ст. 419 КПК й, окрім того, зауважує про неправильне застосування ст. 49 КК через одночасне засудження осіб, призначення їм покарання за ч. 1 ст. 366 КК та закриття кримінального провадження. Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. За матеріалами справи, прокурор, не погодившись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу. У ній він просив скасувати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК оспорюване рішення і постановити новий обвинувальний вирок. Наводячи конкретні доводи на обґрунтування заявлених вимог, прокурор, серед іншого, зазначав про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, про доведеність винуватості ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 у вчиненні інкримінованих злочинів доказами, зібраними у провадженні, яким місцевий суд не дав належної оцінки; наголошував на тому, що проектно-кошторисну документацію було виготовлено лише у 2017 році після скерування кримінального провадження до суду. За наслідками апеляційного розгляду суд визнав вирок законним, а подану апеляційну скаргу – необґрунтованою. Однак суд апеляційної інстанції в ухвалі не розглянув усіх доводів прокурора, переконливо їх не спростував, а отже і не навів достатніх мотивів прийнятого рішення. Так, по суті залишилося без аргументованої відповіді твердження сторони обвинувачення про невідповідність висновків у вироку фактичним обставинам кримінального провадження та про той факт, що внаслідок безпідставного перерахування у 2012 році бюджетних коштів на рахунок приватного підприємства сільській раді було заподіяно матеріальної шкоди в розмірі 240 195,35 грн, а також про наявність у діях ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що мало місце передчасне підписання актів приймання виконаних робіт на суму 240 195,35 грн, у справі відсутні докази на підтвердження наявності в обвинувачених корисливого мотиву, а тому в діях ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 немає суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК. Між тим, апеляційний суд не врахував, що ст. 191 КК передбачено відповідальність за привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в її віданні. Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам. При цьому суб’єктом злочину – привласнення чужого майна може бути не тільки службова особа, але й особа, якій майно було ввірено або у віданні якої воно перебувало. Суд установив, що на підставі підробленого акта приймання виконаних послуг на виготовлення проектно-кошторисної документації від 12 грудня 2011 року голова сільської ради ОСОБА_1 підписав платіжне доручення від 22 лютого 2012 року, згідно з яким на рахунок очолюваного ОСОБОЮ_2 підприємства було перераховано бюджетні кошти в сумі 240 195,35 грн., які були зараховані на розрахунковий рахунок ПП «Арцизький відділ капітального будівництва». Зі змісту акта від 8 квітня 2015 року, підтвердженого висновком судово- економічної експертизи, убачається, що за результатами ревізії сільського бюджету, фінансово-господарської діяльності сільської ради за період з 1 лютого 2012 року по 1 січня 2015 року було виявлено необґрунтоване перерахування коштів на загальну суму 240 195,35 грн за ненадані ПП «Арцизький відділ капітального будівництва» послуги з виготовлення проектно-кошторисної документації на капітальний ремонт Будинку культури. Водночас відповідно до укладеного 12 грудня 2011 року договору, наявного у справі, таку проектно-кошторисну документацію мало бути виготовлено в термін до 25 грудня 2011 року. Проте, як убачається з матеріалів кримінального провадження, цього зроблено не було, доки у 2017 році не розпочалося судове провадження. Наведені фактичні дані з урахуванням установленого факту вчинення ОСОБОЮ_1 та ОСОБОЮ_2 підробки офіційного документа, який також слугував підставою для перерахування бюджетних коштів, апеляційний суд залишив поза увагою, не проаналізував їх і належно не оцінив, а тому його висновок в ухвалі про те, що мало місце лише передчасне підписання акта приймання робіт та про відсутність корисливого мотиву в обвинувачених й наміру у ОСОБИ_2 привласнити кошти, є сумнівним. Також не можна визнати прийнятним посилання апеляційного суду на рішення Верховного Суду від 23 серпня 2018 року (справа № 0912/1638/12), адже його було прийнято у справі, в якій установлено інші фактичні обставини. З огляду на викладене доводи в касаційних скаргах про невмотивованість висновків апеляційного суду щодо правомірності виправдання ОСОБИ_1 та ОСОБИ_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК, є слушними. Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст.»