Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 303/900/15-к

провадження № 51-6432км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої                                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року стосовно ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014070040003736,  за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз – 25 травня 2012 року за вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області за частинами 2 і 3 ст. 185 КК України із застосуванням статей 70, 71 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішеннь і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2015 року ОСОБА_7 виправдано у пред`явленому йому обвинуваченні за ч. 2 ст. 187 КК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Згідно з цим же вироком засуджено ОСОБА_8 і ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, речових доказів і процесуальних витрат.

За ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 листопада 2015 року вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 залишено без змін.

За ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 червня 2016 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 26 листопада 2015 року стосовно ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2016 року вирок місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_7 залишено без змін.

За ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 серпня 2017 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 липня 2016 року і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2018 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2015 року направлено на розгляд до Апеляційного суду Львівської області.

За оскаржуваною ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 липня 2015 року в частині виправдання ОСОБА_7 залишено без змін.

Судові рішення стосовно ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у касаційному порядку не оскаржуються.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що 11 грудня 2014 року близько 23:30 на вул. Автомобілістів, 46 у м. Мукачеві, він, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ,  за попередньою змовою, перебуваючи на прилеглій території готелю "Тропік", що за вищевказаною адресою, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння майном потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , застосовуючи насильство, спричинили їм легкі тілесні ушкодження. Після чого викрали у ОСОБА_11 грошові кошти в сумі 6000 грн, шкіряний гаманець вартістю 105 грн, мобільний телефон марки "Sony" вартістю 2752 грн з карткою пам`яті Micro-SD 32 Гб  вартістю 182 грн та дві сім-картки мобільного оператора "Київстар" загальною вартістю 30 грн, на балансовому рахунку однієї з яких були грошові кошти в сумі 50 грн. Також у цей час у  потерпілого ОСОБА_10 викрали мобільний телефон марки "Nokia C2-01", вартістю 420 грн, із сім-карткою мобільного оператора "Київстар" вартістю 15 грн, на балансовому рахунку якої знаходились грошові кошти у сумі 40 грн.

Так, діючи зі спільним умислом на заволодіння майном потерпілих, під час нападу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на потерпілого ОСОБА_11 , ОСОБА_7 завдав одного удару в ділянку голови потерпілому ОСОБА_10 , внаслідок чого останній впав на землю та під час падіння упустив мобільний телефон марки "Nokia C2-01".

Після того ОСОБА_7 , підібравши мобільний телефон потерпілого ОСОБА_10 , підійшов до підозрюваних ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які, застосувавши до ОСОБА_11 насильство, небезпечне для його здоров`я, вже заволоділи вищевказаним особистим майном потерпілого, і отримав від ОСОБА_8 гаманець потерпілого ОСОБА_11 для огляду з метою відшукання інших коштів і платіжних карток.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на неправильну оцінку доказів у кримінальному провадженні, на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо неврахування фактичних даних протоколів проведення слідчих експериментів за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 . Зазначає, що апеляційний суд неправомірно відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_12 .  Також, на його думку, апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 КПК України не перевірив належним чином доводів у його апеляційній скарзі та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції без змін. Крім цього, не дотримався положень ч. 2 ст. 439 КПК України, оскільки не виконав вказівок суду, який розглянув справу у касаційному порядку.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, в повному обсязі, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку прокурора,перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставині не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту, і при перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Як регламентовано ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з 2 ст. 419 КПК України що при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

З приписів статей 7, 404, 419 КПК України у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені сторонами під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь.

Під час перегляду вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 апеляційний суд зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, суд апеляційної інстанції під час перевірки вироку місцевого суду на відповідність вимогам статей 370, 374 КПК України встановив, що у вироку викладено формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 187 КК України, пред`явлене ОСОБА_7 і визнане судом недоведеним, та підстави виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції,  дослідивши всебічно, повно й неупереджено всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, обґрунтовано дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не надано будь - яких належних та допустимих доказів, які би доводили винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину поза розумним сумнівом.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вказав про те, що всі надані сторонами докази, зокрема і показання обвинуваченого ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 , протокол проведення слідчого експерименту від 14 січня 2015 року за участю потерпілого ОСОБА_10 , висновок експерта від 23 грудня 2014 року № 1059/14, роздруківка телефонних з`єднань, були предметом ретельного дослідження судом першої інстанції й не підтвердили пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення.

Апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що потерпілий ОСОБА_10 прямо не вказував на ОСОБА_7 як на особу, яка штовхнула його, унаслідок чого він упав, а тільки припускав, що то міг бути він, і ці припущення не можуть вважатися доказом вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Крім цього, суд апеляційної інстанції закцентував на тому, що місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_12 , на які посилається прокурор, котра нібито прямо вказала, що бачила як ОСОБА_7 завдавав ударів руками та ногами ОСОБА_10 , та правильно зазначив, що факт заподіяння останньому численних ударів руками та ногами повністю спростовується показаннями самого потерпілого про те, що його ніхто не бив, а особа, яка підійшла до нього, тільки штовхнула його рукою. Ці показання свідка також повністю спростовуються висновком експерта від 23 грудня 2014 року № 1059/14, яким зафіксоване тільки одне тілесне ушкодження, а не кілька, як вказує свідок, і це ушкодження могло виникнути внаслідок падіння потерпілого на тверду поверхню, що підтвердив експерт в судовому засіданні. Водночас суд звернув увагу на те, що свідок ОСОБА_15 давала показання, погано себе почуваючи, потім від дачі показань відмовилася.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку фактичним даним слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_10 , вказав, що показання останнього, надані слідчому під час цієї процесуальної дії, суттєво різняться з тими, які надані ним у судовому засіданні під час розгляду справи, та, оскільки вищевказаний документ містить тільки показання, надані слідчому, він не може бути прийнятий як належний і допустимий доказ у цьому провадженні, з чим обґрунтовано погодився апеляційний суд.

Посилання прокурора на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК України через відмову в задоволенні клопотання про повторний допит в апеляційному суді зазначеного в касаційній скарзі свідка не ґрунтується на законі.

Положення ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями.

Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду цей факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною судом першої інстанції, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.

Водночас доводи прокурора з приводу зазначення в ухвалі апеляційного суду того, що клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_12 не було заявлено, не заслуговують на увагу. Як убачається з журналу судового засідання від 17 квітня 2019 року, таке клопотання було розглянуто судом апеляційної інстанції, однак в ухвалі помилково зазначено про те, що його не було заявлено, що в цьому випадку не є істотним порушенням норм КПК (т. 5, а.п. 191–194).

Доводи прокурора стосовно порушень апеляційним судом вимог ч. 2 ст. 439 КПК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, скасовуючи попередню ухвалу суду апеляційної інстанції колегія суддів касаційного суду вказала, що питання про повторний допит свідка ОСОБА_12 не вирішувалось, однак під час нового судового розгляду, суд апеляційної інстанції зазначені вказівки виконав та, розглядаючи клопотання прокурора про повторний допит вказаного свідка, відмовив у його задоволенні.

До того ж колегія суддів зважає на те, що прокурор у касаційній скарзі підставою скасування ухвали суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін виправдувальний вирок, вважає лише істотні порушення вимог КПК України та не вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а отже, апеляційний суд у разі скасування ухвали буде позбавлений процесуальної можливості застосувати закон, який погіршить становище виправданого.

Наведене узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеним у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 728/2724/16-к (провадження № 51-7543кмо18).

Таким чином, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону,  які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться у  касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку з цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 20 червня 2019 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                         ОСОБА_3