Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 607/18217/19

провадження № 51-3982км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                             ОСОБА_4 ,

прокурора                            ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції

засудженого                       ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 21 травня 2020 року, постановлений у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Великі Загайці Шумського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 286 Кримінального кодексу України(далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 грудня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті  286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 цього Кодексу.

Згідно з вироком ОСОБА_6 15 травня 2019 року об 11 год 15 хв, керуючи технічно справним автомобілем "Scoda Superb" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись з двома пасажирами автодорогою "Броди-Тернопіль" зі сторони міста Броди у бік міста Тернопіль, не зреагував на дорожній знак 2.2 "Проїзд без зупинки заборонено", чим порушив вимоги пунктів 1.5, "б", "д" 2.3, 16.3, 16.11 Правил дорожнього руху, та, виїхавши на нерегульоване перехрестя, зіткнувся з автомобілем "Ваз-2101" (державний номерний знак НОМЕР_2 ).

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій і пасажир автомобіля "Ваз-2101" ОСОБА_9 та ОСОБА_10 отримали ушкодження від яких настала їх смерть, пасажир автомобіля "Scoda Superb" ОСОБА_11 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Вироком Тернопільського апеляційного суду від 21 травня 2020 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_6 покарання за частиною 3 статті 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, аналогічних за змістом, потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не погоджуються із вироком апеляційного суду, просять його скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстави невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м`якість.

В обґрунтування своїх вимог стверджують, що апеляційний суд, призначаючи засудженому покарання у мінімальній межі санкції частини 3 статті 286 КК, не врахував, що у вчиненому ОСОБА_6 не розкаявся, щиросердних вибачень родичам загиблого ОСОБА_9 не висловив та завданої моральної шкоди не відшкодував. Зазначають, що саме покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів, про що наголошувалося у апеляційних скаргах, однак залишено судом апеляційної інстанції поза увагою.

У запереченні на касаційні скарги захисник ОСОБА_12 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , стверджує про законність та обґрунтованість вироку апеляційного суду. Наполягає, що позиція потерпілих про необхідність перегляду судового рішення у частині призначеного засудженому покарання викликана насамперед незгодою цивільного відповідача КП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" із сумою відшкодування шкоди, завданої злочином, стягнутого з нього вироком місцевого суду.

Натомість сам ОСОБА_6 вживав неодноразові дії, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок потерпілої ОСОБА_13 (дружини загиблого), для надання грошової допомоги сім`ї постраждалого, зокрема його дітям.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційні скарги потерпілих і просив їх задовольнити.

Засуджений ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційних скарг. Зазначив, що вибачився перед потерпілими, у вчиненому розкаявся та всіляко намагався допомогти сім`ям загиблих. Загальна сума компенсації, яка сплачена особисто ним і документально підтверджена, складає 104000 грн. Окрім зазначеної суми, допомагав сім`ї загиблого, закуповуючи для них продукти до свята, що документально не підтверджено.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи засудженому покарання за вчинений ним злочин у межах санкцій статті, за якими було кваліфіковано дії ОСОБА_6 , судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який позитивно характеризується за місцями роботи та проживання, його вік, наявність захворювань, через які потребує постійного лікування, а також відсутність обставин, передбачених статтею 67 КК, що обтяжують призначене покарання.

Належними чином враховано судом, що ОСОБА_6 у судовому засіданні щиро розкаявся у вчиненому, свою вину визнав повністю, активно сприяв у розкриті злочину, а також частково відшкодував завдану потерпілим матеріальну та моральну шкоду, що було підтверджено під час допиту у ході судового розгляду потерпілими ОСОБА_14 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 , які просили не позбавляти засудженого волі. При цьому належним чином врахував суд також і заяву потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які також просили призначити засудженому покарання не пов`язане з позбавленням волі.

Вищезазначені обставини суд визнав такими, що істотно пом`якшують призначене засудженому покарання, з огляду на приписи статті 66 КК.

А тому дійшов висновку про те, що саме покарання у мінімальній межі санкції частини 3 статті 289 КК, буде необхідним для виправлення засудженого та сприятиме виконанню мети покарання, передбаченої частиною 2 статті 50 цього Кодексу.

Крім того, враховуючи вищевикладені обставини місцевий суд дійшов висновку про можливість застосування положень статті 75 КК, та звільнив ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення за апеляційними скаргами, зокрема потерпілих ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 , врахувавши неправильну оцінку, надану місцевим судом їх позиції щодо призначеного покарання та тяжкість наслідків, що настали внаслідок вчиненого злочину, дійшов висновку про безпідставне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання.

Крім того, апеляційний суд, належним чином перевірив доводи стосовно м`якості призначеного засудженому покарання, однак підстав для задоволення апеляційних скарг у цій частині не встановив та погодився з місцевим судом щодо застосованого заходу примусу. Як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, встановлені під час судового розгляду обставини, що пом`якшують покарання, та дані про особу засудженого, надали змогу суду першої інстанції дійти вмотивованого висновку, що саме таке покарання є достатнім для того, щоб засуджений довів своє виправлення.

З таким рішенням погоджується і колегія суддів, та, виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації, вважає покарання, призначене ОСОБА_6 ,  справедливим та домірним вчиненому.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи потерпілих у касаційних скаргах зводяться до незгоди з оцінкою судами першої та апеляційної інстанцій даних про особу засудженого та їхнього значення для визначення виду й розміру призначеного йому покарання. Однак лише незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 438 КПК в сукупності зі статтею 414 цього Кодексу може стати підставою для скасування або зміни судових рішень.

Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями визначати, чи знижують встановлені під час судового розгляду обставини ступінь тяжкості вчиненого злочину, і призначати таке покарання, яке за видом і розміром є необхідним та достатнім для виправлення особи й попередження вчинення нових злочинів.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які з додержанням засад верховенство права та законності було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК, є законним та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, у задоволенні касаційних скарг слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Тернопільського апеляційного суду від 21 травня 2020 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |