Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 750/3404/19

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4823/101/20

Провадження № 51 – 2429 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                  ОСОБА_1 ,

суддів:                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                           ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6             адвоката ОСОБА_7 у режимі

відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270010000812 від

06 лютого 2019 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Клочків Чернігівського району Чернігівської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, у тому числі: вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2015 року за

ст. 185 ч. 3, ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3, ст. 185 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 2, ст. 70 ч. 1, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 5 місяців, звільненого 06 липня 2018 року по відбуттю строку покарання; вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2015 року за ст. 205 ч.1 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8 500 гривень,

за ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова  від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року засуджено ОСОБА_6 :

-          за ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

-          за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 06 лютого 2019 року, зарахувавши у строк покарання попереднє ув`язнення.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він у період часу з 09 грудня 2018 року по 03 лютого 2019 року на території м. Чернігова, перебуваючи у різний час в приміщеннях магазинів "ZooBonus", "АТБ", ТМ "Сьогодні Аврора", "Ватсонс", повторно таємно викрав чуже майно, заподіявши матеріальну шкоду відповідно: ФОП ОСОБА_8 на загальну суму 921 гривня 19 копійок; ТОВ "АТБ-маркет" – 387 гривень 36 копійок; ФОП ОСОБА_9 – 547 гривень та 420 гривень; ФОП ОСОБА_10 – 368 гривень; ФОП ОСОБА_11 – 319 гривень; ФОП ОСОБА_12 – 293 гривні 50 копійки; ТОВ "ДЦ Україна" – 311 гривень 66 копійок та 841 гривня

66 копійок; ФОП ОСОБА_13 – 3 432 гривні 40 копійок; ФОП ОСОБА_14 –

387 гривень.

Крім того, 06 лютого 2019 року приблизно о 14 годині 40 хвилин ОСОБА_6 в приміщенні магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", розташованого за адресою:

АДРЕСА_2 , шляхом вільного доступу з торговельної вітрини повторно таємно викрав косметичні товари, з якими пройшов повз каси та направився до виходу, при цьому його дії були помічені працівниками магазину, які вимагали зупинитись та повернути викрадене. ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що його дії набувають відкритого характеру, не реагуючи на вимоги повернути майно, утримуючи його при собі, вибіг з приміщення магазину, чим відкрито викрав зазначене майно, заподіявши ФОП ОСОБА_13 матеріальну шкоду на загальну суму 1 319 гривень 50 копійок.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає оскаржені судові рішення в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України незаконними, оскільки вони ґрунтуються на суперечливих показаннях свідків. Зазначає про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за епізодом від 06 лютого 2019 року за ст. 186 ч. 2 КК України та вважає, що дії ОСОБА_6 за цим епізодом слід кваліфікувати за ст. 185 ч. 2 КК України. Указує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисту та у порушення вимог ст. 404 ч. 3 КПК України безпідставно відмовив у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження.

Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необґрунтованою і просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо

ОСОБА_6 – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно, та кваліфікація його дій в цій частині за ст. 185 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи про незаконність судових рішень в частині засудження ОСОБА_6 за

ст. 186 ч. 2 КК України є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив і перевірив на предмет належності та допустимості докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факт викрадення ним 06 лютого 2019 року в приміщенні магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 " чужого майна; на показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які виявили дії ОСОБА_6 в торговельному залі, коли ОСОБА_6 направився до виходу, ОСОБА_15 пішла за ним та просила зупинитись, оскільки він не розрахувався за товар, однак ОСОБА_6 відштовхнув її та вибіг, ОСОБА_16 побігла за ним, на прохання останньої незнайомий чоловік допоміг затримати ОСОБА_6 ; на показання свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_18 – працівників поліції, які прибули за викликом та яким ОСОБА_6 добровільно видав викрадену косметику.

Грабіж – це відкрите викрадення майна (ст. 186 ч. 1 КК України). Викрадення вважається відкритим, якщо воно: 1) здійснюється у присутності власника чи іншої особи і винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

2) вчиняється винним, який помиляється, та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою; 3) було помічене власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжено винним з метою заволодіння майном або його утримання. Отже вирішальним значенням для визнання викрадення відкритим має суб`єктивне переконання винної особи.

Отже дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

Як встановлено судом, після виявлення свідками дій ОСОБА_6 та висунення вимоги зупинитися і повернути майно, останній продовжив його утримувати та став тікати з місця вчинення злочину.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості та тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше неодноразово судимий, у тому числі за корисливі злочини проти власності, його вік, сімейний стан, стан здоров`я, соціальну характеристику. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, яка обтяжує покарання, – рецидив злочинів.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України та остаточне покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, мотивувавши таке рішення. Таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, у тому числі про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ст. 186 ч. 2 КК України та незаконність вироку суду першої інстанції в цій частині, неврахування обставини, яка пом`якшує покарання, – відшкодування  шкоди трьом потерпілим, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується доводів захисника про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження, то вони є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У апеляційній скарзі захисник ставив питання про повторний допит свідків

ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .

Згідно з журналом судового засідання від 25 березня 2020 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 підтримали клопотання захисника. Зазначене клопотання розглянуте та обґрунтовано відмовлено у його задоволенні, оскільки стороною захисту не було наведено обставин, передбачених ст. 404 ч. 3 КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні зазначених доказів. Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 були безпосередньо допитані судом першої інстанції, стороні захисту надавалась можливість задавати цим особам питання.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог        статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 25 березня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                         ОСОБА_3