Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/38002/16-К

провадження № 51-3110км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженого                                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                                       ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Жовтих Вод Дніпропетровської обл., зареєстрованого в АДРЕСА_1 та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_9 17960 грн матеріальної шкоди та 500 000 грн моральної шкоди.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він в порушення вимог п. 1.5, п.п. "б" п. 2.3, пунктів 10.1, 13.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України, 08 квітня 2016 року приблизно о 12:55, керуючи технічно справним автомобілем "Honda Accord", д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по лівій смузі руху проїзної частини вул. Борщагівської зі сторони просп. Повітрофлотського в напрямку вул. Політехнічної в м. Києві зі швидкістю 120–125 км/год, яка перевищувала максимально допустиму швидкість на цій ділянці, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, перед початком перестроювання та зміною напрямку руху вправо з метою випередження автомобіля "Газ-Чаз", д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався у середній смузі руху попутного напрямку, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав у праву смугу проїзної частини вул. Борщагівської, де навпроти виїзду від будинку № 10, розташованого на вул. Борщагівській, скоїв зіткнення з передньою частиною автомобіля "Honda CR-V", д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_11 , яка зупинилася на вказаному з`їзді перед правою смугою руху проїзної частини, після чого автомобіль (під керуванням ОСОБА_6 ) втратив курсову стійкість та передньою частиною зіткнувся із задньою частиною автомобіля "Opel Omega", д.н.з.  НОМЕР_4 , що стояв у правій смузі руху, в салоні якого за кермом якого був ОСОБА_12 , і з правою боковою частиною автомобіля "Газ-Чаз", д.н.з. НОМЕР_2 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 від заподіяних тілесних ушкоджень помер у кареті бригади швидкої медичної допомоги.

Київський апеляційний суд вироком від 06 червня 2019 року скасував вирок місцевого суду в частині призначення покарання та призначив ОСОБА_13 покарання за ч. 2 ст. 286КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, в решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка  подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник засудженого Черномор ОСОБА_14 – адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вироки місцевого та апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вимоги захисник мотивує тим, що всупереч ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд першої та апеляційної інстанцій  порушили порядок дослідження доказів, зокрема не допитали свідків, які були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), і могли підтвердити надання засудженим медичної допомоги потерпілому ОСОБА_12 безпосередньо після ДТП. На думку захисника, ця обставина має бути визнана такою, що пом`якшує покарання. Вважає, що в апеляційного суду були підстави застосувати до ОСОБА_6 положення ст. 75 КК, оскільки він вчинив злочин з необережності, за що вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся, позитивно характеризується, має постійні місця проживання та роботи, міцні соціальні зв`язки, визнав цивільний позов потерпілої в повному обсязі та відшкодував завдані збитки в повному обсязі.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу просила залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи захисника ОСОБА_7 про істотне порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону (ст.23 КПК), зокрема не дослідження показань свідків, які були очевидцями ДТП, не заслуговують на увагу, оскільки із звукозапису та журналу судового засідання в суді першої інстанції від 15 серпня 2018 року (т. 2, а. м. 165 – 167), в якому брали безпосередню участь ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_15 , обвинувачений на запитання щодо необхідності виклику в судове засідання цих свідків зазначив, що підстав для їх виклику не вбачає.

Окрім того, як вбачається з вироку суду першої інстанції, в його основу покладені лише  докази, які  були безпосередньо досліджені судом.

Стосовно того, що не здійснено допит свідків в апеляційній інстанції, колегія суддів звертає увагу на положення ст. 404 КПК, згідно з якими суд апеляційної інстанції не не зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази, оскільки повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду, і здійснюється за клопотанням учасників судового провадження.

Водночас, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, клопотань про повторне дослідження  обставин кримінального провадження відповідно до ч.3 ст.404 КПК, від засудженого і його захисника під час апеляційного розгляду не заявлялось. Апеляційна скарга захисника була подана лише з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 судом покарання ступеня тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Обираючи засудженому ОСОБА_6 захід примусу, суд послався на те, що він вперше притягається до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, під наглядом у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив необережний злочин, в якому щиро розкаявся і сприяв суду у встановленні істини, відсутні обставини, які обтяжують покарання. На підставі цього суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, в мінімальних межах санкції вказаної норми закону, належним чином умотивувавши своє рішення.

У свою чергу, апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах скарг потерпілої та прокурора, дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК, належним чином обґрунтувавши свою позицію.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання ОСОБА_6 достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Доводи захисника про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Відповідно до ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що наведені позитивні дані про особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, вже враховані місцевим судом, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_6  без реального відбування ним покарання, а лише дають підстави призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК.  Також при призначенні покарання суди врахували характер вчиненого злочину, наслідкиу виді смерті людини та позицію потерпілої, яка наполягала на призначенні більш суворої міри покарання (позбавлення волі на строк 5 років).

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде "особистим надмірним тягарем для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи. Підстав вважати призначене ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через суворість, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема незастосування ст.75 КК, колегія суддів не вбачає.

Виконання засудженим вироку в частині цивільного позову після набрання ним чинності, на думку колегії суддів, не є тією обставиною, яка є безумовною підставою для застосування положень ст. 75 КК.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року та вирок Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                       ОСОБА_3