Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

3 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 638/14758/17

провадження № 51-344км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції)          ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220480003398, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищезазначеним вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Строк покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з 04:00 7 липня 2017 року та на підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано їй строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватою в умисному вбивстві, вчиненому при перевищенні меж необхідної оборони, а саме в тому, що вона 7 липня 2017 року приблизно о 01:00, перебуваючи за місцем свого проживання на кухні квартири АДРЕСА_2 , після вживання алкогольних напоїв зі своїм співмешканцем ОСОБА_8 , з яким у подальшому раптово на ґрунті особистих неприязних стосунків виникла сварка, у ході якої ОСОБА_8 завдав ОСОБА_7 декілька ударів в область голови, кінцівок, загалом не менше 8-ми, та один удар сковорідкою по голові обвинуваченої, внаслідок чого вона відштовхнула ОСОБА_8 , а той, у свою чергу, схопив її за волосся та, тримаючи однією рукою за волосся, другою намагався завдати ще один удар сковорідкою по голові обвинуваченої, яка, намагаючись захистити себе від нападу ОСОБА_8 , перевищуючи межі необхідної оборони, будучи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, тримаючи в правій руці кухонний ніж, нанесла ОСОБА_8 один удар навідмаш у шию з лівого боку, чим заподіяла останньому згідно з висновком судово-медичної експертизи від 10 серпня 2017 року № 1850-ДМ/17 колото-різане поранення шиї. У результаті отриманого тілесного ушкодження, що ускладнилося масивною зовнішньою кровотечею з подальшим розвитком гострої крововтрати, він упав на підлогу та через декілька хвилин помер на місці.

Апеляційний суд вироком від 29 жовтня 2018 року скасував вирок місцевого суду, визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначив їй покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Верховний Суд постановою від 17 вересня 2019 року задовольнив частково касаційні скарги прокурора та захисника, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що дії ОСОБА_7 за ст. 118 КК кваліфіковано неправильно без надання належної оцінки усім наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, і її дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК, оскільки вона діяла з прямим умислом (свідомо наносила удар ножем у життєво важливий орган – шию потерпілого) і не перебувала в стані необхідної оборони. Указує на те, що вирок ґрунтується на суперечливих та неправдивих показаннях ОСОБА_7 , які вона змінювала під час проведення досудового розслідування та під час розгляду справи в суді першої інстанції. Посилається на те, що відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 13 серпня 2017 року № 4485-ая/17 на голові ОСОБА_7 не виявлено будь-яких тілесних ушкоджень, що спростовує показання засудженої про нанесення потерпілим їй ударів сковорідкою по голові. На думку прокурора, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а саме допиту свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і показання засудженої про те, що ОСОБА_8 періодично її бив. Наголошує на тому, що в ОСОБА_7 під час конфлікту з потерпілим була можливість покинути приміщення кухні, і тим самим не допустити таких тяжких наслідків у вигляді смерті, однак вона продовжувала перебувати на кухні і нарізати овочі. Вважає, що апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не перевірив викладених у ній доводів, не надав на ці доводи вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та захисник заперечували проти доводів касаційної скарги прокурора і просили залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.

Доводи у касаційній скарзі прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 є необґрунтованими.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно зі змісту ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_7 та мотивів її діяння. Так, ОСОБА_7 суду показала, що в день події вона та ОСОБА_8 разом із сусідами вживали алкогольні напої, пізніше близько 15:00 – 16:00 вона пішла спати, потім її розбудив ОСОБА_8 та вимагав приготувати їсти. Вона пішла на кухню і почала нарізати овочі. Потерпілий, перебуваючи в стані сильного алкогольного сп`яніння, розпочав на кухні конфлікт, бив її кулаками по обличчю, голові, ниркам (завдав загалом не менше 8-ми ударів). Вона його відштовхнула, а останній схопив її за волосся та сковорідкою, яка була у нього в руці, наніс їй один удар по голові. Коли ОСОБА_8 , знаходячись по заду неї, розмахнувся та намагався ще раз вдарити її сковорідкою по голові, вона не пам`ятає як, але тримаючи кухонний ніж у правій руці, намагаючись врятуватись, захищаючись, докладаючи зусиль, щоб відштовхнути останнього, вдарила наодмаш ножем і спричинила йому різану рану на шиї. Після цього вона притримала ОСОБА_8 , щоб він при падінні не вдарився головою, допомогла йому сісти на підлогу та притулитися до стіни. Далі обвинувачена намагалась прикрити рукою рану на шиї потерпілого та допомогти, але не знала, як це зробити, бо з шиї було багато крововиливу. Вона побігла до сусідів, щоб взяти телефон та викликати швидку медичну допомогу та поліцію.

Крім того, засуджена пояснила, що в середині червня 2017 року вона випадково дізналася (знайшла довідку про звільнення), що ОСОБА_8 відбував покарання 12 років у місцях позбавлення волі за умисне вбивство, у зв`язку з чим вона почала боятися його, та в момент конфлікту на кухні намагалася вийти з неї, але потерпілий її не випустив. Протягом сумісного життя ОСОБА_8 періодично її бив, чому свідками є сусіди ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час безпосереднього їх допиту у суді першої інстанції підтвердили, що ОСОБА_8 раніше неодноразово ображав ОСОБА_7 та застосовував до неї фізичне насильство, а також вказали, що 6 липня 2017 року вони разом з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 вживали спиртні напої у них в кімнаті і будь яких тілесних ушкоджень у обвинуваченої не було.

Суд також безпосередньо дослідив, оцінив з точки зору належності, допустимості й достовірності та обґрунтовано послався, у тому числі: на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 7 липня 2017 року; у протоколі проведення огляду трупа ОСОБА_8 від 7 липня 2017 року; на дані у висновку судово-медичної експертизи від 13 серпня 2017 року № 4485-ая/17 про виявлення в ОСОБА_7 легких тілесних ушкоджень у вигляді синців на обличчі, тулубі та кінцівках, які утворилися від травматичної дії тупих предметів за механізмом удару-стиснення, за характером та локалізацією не є типовими для самоспричинення; на дані у висновку судово-медичної експертизи від 10 серпня 2017 року № 1850-ДМ/17 та від 16 серпня 2017 року № 85/№ 1850-ДМ/17 про виявлення на тілі ОСОБА_8 колото-різаного поранення шиї, що має рановий канал, який починається шкірною раною шиї зліва у нижньому відділі, проходить у напрямку зліва направо та згори вниз із пошкодженням за ходом зовнішньої яремної вени та загальної сонної артерії і має довжину 7 см, яка призвела до його смерті, про виявлення в крові ОСОБА_8 етилового спирту в кількості 3,30 проміле, а в сечі – 3,29 проміле; на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 27 липня 2017 року, у ході якого обвинувачена на місці продемонструвала як спричинила потерпілому поранення ножем; на висновок судово-медичної експертизи від 15 серпня 2017 року № 83/№ 1850-ДМ/17, відповідно до якого показання, на які посилалася ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту, в цілому не суперечать об`єктивним судово-медичним даним у частині способу та механізму утворення колото-різаного поранення шиї потерпілого; на дані ряду висновків судово-імунологічних та судово-цитологічних експертиз.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_7 зазнала суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_8 , тобто у неї виникла підстава для необхідної оборони, мотивом дій обвинуваченої був захист, водночас застосований засіб захисту та заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а відтак ОСОБА_7 вийшла за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищила межі необхідної оборони, та правильно кваліфікував її дії за ст. 118 КК. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, аналогічні доводам у його касаційній скарзі, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками апеляційного суду погоджується Верховний Суд.

Зокрема, апеляційний суд, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора про мотив вчинення ОСОБА_7 злочину (наявність між обвинуваченою та потерпілим неприязних відносин, умисне нанесення нею умисного удару в життєво важливий орган, а не з метою захисту), врахував те, що остання нанесла потерпілому лише один удар ножем; обвинувачений відповідно до висновку експертизи наніс обвинуваченій не менш ніж 8 ударів у тому числі  в голову і саме удари ОСОБА_8 , а фактично напад на обвинувачену, передували нанесенню ОСОБА_7 удару ножем; сутичка між обвинуваченою та потерпілим, який перебував стані алкогольного сп`яніння, тривала на протязі незначного часу; як пояснювала обвинувачена під час судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанції, вона, намагаючись врятуватись та захиститись, нанесла потерпілому удар ножем після спричинення їй ОСОБА_8 декількох ударів по обличчю, голові, ниркам кулаками, а також одного удару по голові сковородою; сам потерпілий значно більший обвинуваченої, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вбивство, про що вона знала; сама ОСОБА_7 намагалась врятувати ОСОБА_8 , допомогла йому сісти на підлогу та притулитися до стіни, намагалась прикрити рукою рану на шиї, побігла до сусідів з метою взяти телефон та викликати швидку медичну допомогу і поліцію; огляд місця події проведений через незначний проміжок часу фактично підтвердив обставини скоєного як пояснювала обвинувачена (у тому числі щодо ударів сковорідкою).

Також, апеляційний суд, досліджуючи наявні у матеріалах провадження докази, підставно визнав необґрунтованими доводи прокурора про те, що ОСОБА_7 під час інкримінованого їй злочину мала вільний простір на кухні та можливість уникнути подальшого насильства з боку ОСОБА_8 , оскільки останній, маючи значну перевагу у силі та зрості, в момент конфлікту на кухні не випускав ОСОБА_7 з приміщення, тримав її за волосся, наносив тілесні ушкодження, в тому числі і сковородою, що об`єктивно вказує про неможливість обвинуваченої покинуту приміщення. При цьому, як правильно вказав суд апеляційної інстанції, право на оборону від суспільно небезпечного посягання є абсолютним, його має кожна особа незалежно від того чи може вона уникнути посягання шляхом втечі, звернення за допомогою до правоохоронних органів та інших осіб.

Отже, за встановлених судами попередніх інстанцій, фактичних обставин дії ОСОБА_7 за ст. 118 КК кваліфіковані правильно.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                            ОСОБА_3