- ст. 255 ЦПК
- ст. 414 ЦПК
- ст. 141 ЦПК
- ст. 389 ЦПК
- ст. 396 ЦПК
- ст. 10 ЦК
- ст. 19 ЦПК
Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційних скаргах доводи, вивчила матеріали справи та вважає, що касаційна скарга на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року розгляду не підлягає, тому касаційне провадження необхідно закрити, а касаційна скарга на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року підлягає задоволенню з огляду на таке.
Щодо апеляційної скарги на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2019 року:
04 лютого 2019 року Вінницький міський суд Вінницької області закрив провадження у справі згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України з підстави, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
19 березня 2019 року Вінницький апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції скасував, а справу повернув до того ж суду для продовження розгляду, вважаючи, що спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.
Показати мотиви повністю
На час звернення Міністерства юстиції України з касаційною скаргою на вказану постанову (касаційна скарга зареєстрована 07 травня 2019 року), Вінницький міський суд Вінницької області 05 квітня 2019 року постановив рішення по суті спору.
Касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У статті 129 Конституції України гарантується право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
Повноваження суду касаційної інстанції щодо перегляду справ мають використовуватися для виправлення судових помилокта недоліків судочинства, а не для здійснення нового судового розгляду.
У статті 389 ЦПК України наведено перелік судових рішень, які учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку.
Статтею 396 ЦПК України визначені підстави закриття касаційного провадження.
За системним аналізом засад касаційного оскарження, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 розглянуто по суті судами обох інстанцій, що унеможливлює повторний розгляд вказаної справи незалежно від результатів розгляду касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції про повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційне провадження за цією касаційною скаргою підлягає закриттю.
Щодо касаційної скарги нарішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року:
Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній пенітенціарній службі України у Хмельницькій області, правонаступником якої є Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.
Військово-лікарська комісія УМВС України у Хмельницькій області здійснила медичний огляд ОСОБА_1 та встановила, що захворювання, яке він отримав, пов`язане з виконанням службових обов`язків та проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується свідоцтвом про хворобу від 15 липня 2015 року № 219.
22 липня 2015 року наказом начальника управління Державної пенітенціарної служби України Хмельницької області № 35 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 "б" (через хворобу).
02 вересня 2015 року Хмельницькою медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою серії НОМЕР_1 .
У зв`язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов`язків, позивачу була виплачена одноразова грошова допомога на загальну суму 206 700 грн.
27 липня 2017 року Хмельницька обласна медико-соціальна експертна комісія видала ОСОБА_1 довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ № 0944688, згідно з якою йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
На підставі довідки, виданої комісією з ліквідації управління Державної пенітенціарної служби України Хмельницької області від 04 вересня 2017 року, ОСОБА_1 при встановленні третьої групи інвалідності, пов`язаної з проходженням служби в органах внутрішніх справ протягом 2015-2016 років, проведена виплата одноразової грошової допомоги на загальну суму 206 700 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2017 року № 707 "Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), або інвалідності працівника міліції, податкової міліції" та на виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 травня 2016 року у справі № 822/558/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної пенітенціарної служби України, Управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області про визнання рішення незаконним та зобов`язання вчинити дії.
10 жовтня 2017 року постановою Хмельницького окружного адміністративного суду, яка набрала законної сили, визнано протиправним рішення Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та зобов`язано Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та прийняти рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням ОСОБА_1 , що призвело до встановлення ІІ групи інвалідності, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції" (далі - постанова № 850).
07 листопада 2017 року ОСОБА_1 нарахована одноразова грошова допомога у розмірі 130 100 грн як різниця між нарахованою та раніше виплаченою грошовою допомогою.
07 листопада 2017 року на засіданні комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України № 15-17 ОСОБА_1 вирішено виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 131 000 грн у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності (протокол засідання комісії Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з розгляду питань щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України від 07 листопада 2017 року № 15-17).
Докази на підтвердження виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності в матеріалах справи відсутні.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захистуналежить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, у яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є відшкодування грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
За положеннями статті 3 Закону України "Про державну кримінально-виконавчу службу" (у редакції від 01 січня 2018 року № 2246-VIII) (далі - Закон № 2246-VIII) правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти Міністерства юстиції України.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
До набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію", тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано статтею 23 Закону України "Про міліцію" та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
Відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону 2246-VIIIна осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом із тим за змістом пункту 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення"" Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Згідно пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі, зокрема, визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Частиною другою статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до статей 97 - 101 Закону України "Про Національну поліцію" та з метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 163/28293, затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4).
Як установлено, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, його було звільнено у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України в Хмельницькій області, що відноситься до публічної служби, тому питання щодо виплати одноразової грошової допомоги є публічно-правовим, а отже вказаний спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У рамках цивільного процесу суд не може вирішувати питання щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється порядок прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Аналогічні висновки щодо юрисдикційності таких спорів викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 761/27364/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 333/298/16-ц.
У справі, що розглядається, у поданому до суду цивільному позові вимоги стосуються виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із захворюванням, отриманим під час проходження служби в органах внутрішніх справ, при цьому Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань та пробації Міністерства юстиції України наділене владними-управлінськими функціями, тому вказані правовідносини та суб`єктний склад спору є спором щодо здійснення особою, яка займає адміністративну посаду, своїх повноважень, відтак є адміністративним спором.
Оскільки спір між військовослужбовцем і суб`єктом владних повноважень є публічно-правовим і виник із приводу стягнення соціальної виплати, а тому підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням наведених норм матеріального і процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими.
Суди першої й апеляційної інстанції помилково розглянули справу у порядку цивільного судочинства і неправильно визначили юрисдикційність спору, який виник між сторонами у справі.
У частині першій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 30 травня 2019 року підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Відповідно до частини четвертої статті 414 ЦПК України уразі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Велика Палата Верховного Суду роз`яснює позивачу право на звернення з такою заявою.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір"). Такого клопотання матеріали справи не містять.
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 822/558/1604 травня 2016
- Справа № 761/27364/1713 березня 2019
- Справа № 333/298/16-ц11 квітня 2018
Усього посилань: 3