Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 755/5512/19

провадження № 51-6520 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

засудженого                          ОСОБА_6 ,

захисника                              ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого                     ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040002379,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дніпровського районного суду  м. Києва від 05 лютого 2019 року за ч. 2                ст. 125 КК України до покарання у виді 170 годин громадських робіт,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15,  ч. 3                           ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року                         ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 71, 72 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання у виді 170 годин громадських робіт за вироком Дніпровського  районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року, та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк на 3 роки 15 днів. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено свій, яким ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статей 71, 72 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського  районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року з розрахунку вісім годин громадських робіт до одного дня позбавлення волі та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк                      3 роки 15 днів. В решті вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 березня 2019 року, приблизно о 10:00 год, шляхом пошкодження замків вхідних  дверей, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно намагався  викрасти майно, яке належить ОСОБА_8 на загальну суму 15500 грн, однак не вчинив всіх необхідних дій для доведення злочину до кінця, оскільки в цей час до квартири зайшли працівники патрульної поліції, які були викликані у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення та затримали ОСОБА_6 .

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та дійшов необґрунтованого   висновку про відсутність підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Вказує, що апеляційний суд  не врахував належним чином всіх даних про його особу, тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а також обставин, які пом`якшують покарання.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 та його захисник                    ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу засудженого та просили її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор вважала за необхідне касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному  правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у                                  ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_6 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Так, як убачається з вироку місцевого суду, при призначенні ОСОБА_6   покарання  було враховано ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, дані про особу винного, який неофіційно працює, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше судимий, на спеціальних обліках не перебуває, визнав вину у скоєному, повернув потерпілому речі та відшкодував завдані збитки. Визнано обставинами, які пом`якшують покарання – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину і, з урахуванням всього наведеного, прийнято рішення про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства і звільнено його від відбування остаточного покарання, призначеного з урахуванням вимог ст. 71 КК України, з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, який  не погодився зі звільненням ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, а також вказував, що приймаючи рішення про застосування положень ст. 75 КК України, місцевий суд звільнив засудженого від відбування покарання, призначеного попереднім вироком у виді громадських робіт, яке слід відбувати реально та просив у цій частині скасувати вирок і ухвалити свій, констатував, що призначаючи засудженому покарання, суд першої інстанції прийняте рішення належним чином не мотивував та не в повній мірі врахував дані про особу ОСОБА_6 і обставини, які впливають на покарання.

Зокрема, призначаючи ОСОБА_6 покарання, районний суд не врахував належним чином того, що останній був раніше засудженим вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 170 годин громадських робіт, яке не відбув і знову вчинив умисний злочин, що свідчить про те, що він належних висновків для себе не зробив та на шлях виправлення не став.

Враховуючи сукупність наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання ОСОБА_6 неможливе без ізоляції останнього  від суспільства, у зв`язку з чим вирок в частині призначеного покарання скасував і ухвалив свій, яким призначив засудженому покарання в мінімальних межах санкції                  ч. 3 ст. 185 КК України, на підставі статей 71, 72 КК України частково приєднав невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від                         05 лютого 2019 року та призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_6   покарання у виді позбавлення волі в умовах його реального відбуття.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 75 КК України відносно ОСОБА_6   погоджується і колегія суддів, в зв`язку з чим, твердження в касаційній скарзі  засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого, з огляду на наявні в справі дані про особу останнього, які до того ж були враховані судом при обранні виду та мінімального розміру передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України заходу примусу, є непереконливими.

Враховуючи тяжкість вчиненого злочину та відомості про особу ОСОБА_6 , а також викладені в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від                          26 березня 2020 року вказівки суду касаційної інстанції у цій справі, суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про безпідставність застосування положень                       ст. 75 КК України. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Покарання, призначене ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. 65 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового  рішення, як про це ставить питання засуджений у своїй касаційній скарзі,  колегією суддів не встановлено, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 06 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6  – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                           ОСОБА_3