Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 489/6110/17

провадження № 51-1996 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

захисника                                          ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

виправданого                                   ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017150040005555 щодо

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Засілля Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2019 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року вирок районного суду скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 був визнаний винним у тому, що він 10 листопада 2017 року у період часу з 11:00 до 13:00 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на території ЗОШ № 30 у м. Миколаєві, маючи намір на викрадення малолітньої дитини, під приводом доставляння малолітнього ОСОБА_8 , 2008 року народження, додому, схопив його за капюшон куртки, обмеживши у вільному русі, та силоміць змісив йти до виходу зі школа. Проте, свій злочинний умисел до кінця не довів, оскільки був затриманий перехожими.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що не було здобуто жодних доказів того, що ОСОБА_7 діяв з прямим умислом на викрадення малолітнього, тобто відсутня суб`єктивна сторона злочину, а показання свідків, на яких ґрунтується обвинувачення, не доводять факту незакінченого замаху на викрадення ОСОБА_9 .

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України без повторного дослідження у судовому засіданні доказів  здійснив їх переоцінку та дійшов протилежного висновку, ніж суд першої інстанції, про недоведеність винуватості особи, чим порушив принцип безпосередності дослідження доказів, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_7 вказує на законність рішення суду апеляційної інстанції та просить залишити його без зміни.

Прокурор у суді касаційної інстанції повністю підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 та виправданий ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги та просили залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, серед іншого, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно приписів ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

При цьому, у випадку встановлення апеляційним судом обставин, передбачених статтею 284 КПК України, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК України, має бути належним чином мотивоване, а такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, що надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Рішення апеляційного суду про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження на підставі статей 284, 417 КПК України має містити встановлені судом першої інстанції обставин, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку та відповідна власна оцінка, переоцінка таких доказів у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що судом першої інстанції помилково було враховано той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, так і висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду, не є такими.

Проте, апеляційний суд скасовуючи вирок суду першої інстанції та закриваючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , вказаних вимог закону не дотримався.

Так, суд апеляційної інстанції на обґрунтування свого висновку про недоведення винуватості ОСОБА_7 послався на показання обвинуваченого, в яких він заперечував намір щодо викрадення дитини та висловлював свою версію події. Крім того, суд послався на показання свідка ОСОБА_10 в тій частині, що вхід до шкільного двору був вільний для всіх. На основі виключно цих показань апеляційний суд дійшов висновку про відсутність у обвинуваченого умислу на вчинення інкримінованого йому злочину.

Проте, суд не взяв до уваги показання зазначеного свідка в іншій частині, зокрема, щодо тих обставин, які їй повідомив потерпілий одразу по прибуттю її до школи та стану його наляканості внаслідок вказаних подій. Цим показанням апеляційний суд не дав оцінки, залишивши їх поза увагою.

Крім того, під час винесення вироку суд першої інстанції в обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_7 послався на показання потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були очевидцями події та були безпосередньо допитані в місцевому суді. Цим доказам відповідно до вимог ст. 94 КПК України суд у вироку дав оцінку та визнав їх такими, що підтверджують винуватість особи.

Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Раніше суди найвищої інстанції неодноразово висловлювали позицію про те, що у випадках, коли під час апеляційного розгляду певний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, апеляційний суд зобов`язаний забезпечити повноту й безпосередність дослідження доказів щодо цього факту.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає вимогу закону про дослідження судом усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звуко- та відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 цього Кодексу суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які було отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів, апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, якщо апеляційний суд при перевірці кримінального провадження в порядку апеляційної процедури вбачає можливу відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженої особи в обсязі пред`явленого обвинувачення або можливість поліпшення становища такої особи в інший спосіб, він повинен за власною ініціативою безпосередньо дослідити необхідні докази, адже до цього спонукають завдання кримінального провадження та необхідність дотримання інших його засад, зокрема верховенства права, презумпції невинуватості й забезпечення доведеності винуватості.

Переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону. В ухвалі цього суду міститься переоцінка показань потерпілого та свідків, які безпосередньо в суді апеляційної інстанції не допитувалися.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що судом здійснювалися заходи по виклику свідків у судове засідання. Проте вони до суду не з`явилися, а суд апеляційної інстанції дослідив їх показання, зафіксовані на технічному носії інформації під час їх допиту судом першої інстанції, помилково розцінивши звукозапис судового засідання як джерело доказів.

Так, дослідивши їх показання у такий спосіб, мотивуючи свою позицію в ухвалі, апеляційний суд надав їм вирішальне значення та послався на ці показання як на доказ невинуватості ОСОБА_7 , не зважаючи на те, що саме ці показання суд першої інстанції поклав, серед іншого, в основу рішення про його винуватість.

Таким чином, апеляційний суд, постановляючи ухвалу, дав іншу (протилежну), ніж суд першої інстанції оцінку показанням свідків, яких безпосередньо не допитав під час перевірки оскарженого рішення, а отже і не забезпечив можливості реалізації учасниками кримінального провадження своїх прав, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки це порушення перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати судове рішення.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року щодо ОСОБА_7  скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                 ОСОБА_2                                           ОСОБА_3