Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 469/41/19

провадження № 51-1755 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2019 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у кримінальному провадженні № 12018150150000853 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Красне Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Васильківського міського суду Київської області від 11 серпня 2010 року за ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК України до 9 років позбавлення волі, звільненого 20 липня 2016 року умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 2 місяці 10 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Березанського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року вирок місцевого суду в частині звільнення від відбування покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким постановлено вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 16 грудня 2018 року приблизно о 20:30 год. повторно, таємно, умисно на узбіччі дороги по вул. Степовій у с. Коблеве Миколаївської області незаконно заволодів мопедом "Honda Dio", що належав ОСОБА_8 .

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, пом`якшити призначене засудженому покарання до 5 років позбавлення волі та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання мав би вийти за межі апеляційної скарги прокурора та пом`якшити покарання до 5 років позбавлення волі, адже місцевий суд мав на увазі саме це, однак допустив помилку. Крім того судом не взято до уваги повне визнання вини, наявність постійної роботи та перебування на утриманні засудженого двох малолітніх дітей, позитивну характеристика та досудову доповідь органу пробації.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. З усіх інших касаційний суд рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядає.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи касаційної скарги захисника зводяться до того, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок суворості, а також, що суд першої інстанції вважав за можливе звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням. Ці доводи не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Статтею 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.

Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття "судова дискреція" (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Цих вимог судами було дотримано.

Так, при призначенні покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про особу ОСОБА_7 , який визнав свою вину, має постійну роботу, на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей, за місцем роботи характеризується позитивно, а за місцем проживання – посередньо. При цьому суд вірно не взяв до уваги факт повернення майна потерпілій, оскільки таке повернення відбулося після зупинення винного працівником поліції.

Також суд при призначенні покарання зазначив, що злочин вчинено ОСОБА_7 через нетривалий час (2,5 місяці) після закінчення умовно-дострокового звільнення  від покарання за попереднім вироком, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого діяння та особи винного. Внаслідок цього суд дійшов висновку про те, що покарання слід призначити у розмірі вищому, ніж мінімальне, передбачене санкцією ч. 2 ст. 289 КК України.

Саме з таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який у своєму вироку зазначив, що покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років є вірним, достатньо вмотивованим та відповідає меті покарання.

У той же час апеляційний суд вказав на неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України. При цьому він не тільки послався на те, що застосування цієї норми суперечить вимогам закону, але й вказав, що при звільненні ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд першої інстанції не в повній мірі врахував позицію потерпілої, яка наполягала на суворому покаранні, а також те, що збитки, спричинені пошкодженням викраденого мопеда, не відшкодовано й жодних заходів для усунення заподіяної шкоди обвинувачений не вжив. Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції недостатньо врахував ту обставину, що ОСОБА_7 був раніше засуджений за вчинення умисного особливо тяжкого злочину проти життя особи та корисливого злочину, знову вчинив умисний корисливий злочин.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення місцевого суду про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України є помилковим, не відповідає вимогам закону та усім обставинам справи і даним про особу засудженого.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком тавважає, що саме таке покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Березанського районного суду Миколаївської області від 19 липня 2019 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                       ОСОБА_3