Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 756/11135/14-к

провадження № 51-4911км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                           ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                               ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 ,

засудженого                                   ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110050012354, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженця м. Києва, раніше судимого, востаннє 17 травня 2018 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 4 місяця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді  позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені п. 1 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Вироком Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що 17 жовтня 2013 року, близько 16 год, поблизу адміністративної будівлі по вул. Героїв Дніпра, 22-Б у м. Києві, повторно, відкрито викрав, вихопивши у неповнолітньої ОСОБА_8 з рук, мобільний телефон марки "Fly IQ 441" вартістю

1 000 грн, в якому знаходились сім-картки мобільного оператора "Київстар" та "Лайф", які матеріальної цінності для потерпілої не представляють, чим спричинив ОСОБА_9 майнову шкоду на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстави невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки вважає, що призначене покарання є явно несправедливим через суворість.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки твердженням сторони захисту щодо міри покарання яка є справедливою і виправданою, а також те, що засуджений став на шлях виправлення.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника про незаконність вироку апеляційного суду в частині невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Статтями 50і 65 ККУкраїни передбачено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру та враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного і інші обставини справи, які у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, наявність неповнолітньої дитини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із звільненням його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

Рішення місцевого суду було предметом перегляду апеляційним судом, який ухвалою від 09 липня 2019 року залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року вказану ухвалу суду апеляційної інстанції було скасовано та в обґрунтування зазначено, що апеляційний суд залишив без належної уваги доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції при призначенні покарання недостатньо враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу винного, наявність попередніх судимостей за вчинення корисливих злочинів та систематичність їх вчинення, а тому призначенням ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України не буде досягнуто основної мети покарання – виправлення та перевиховання особи. Суд касаційної інстанції також зазначив, що за вказаних даних про особу ОСОБА_7 та обставин, які пом`якшують покарання, його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді.

Як убачається зі змісту ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил – звільнення від відбування покарання з випробуванням – допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства. Застосування судом ст. 75 КК України має бути належним чином умотивовано.

Апеляційний суд, розглядаючи провадження під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції, дійшов висновку, що суд першої інстанції вказаних вимог закону неврахував.

Так, апеляційний суд не заперечив наявності встановлених судом першої інстанції обставин вчинення злочину, урахованих при призначенні покарання ОСОБА_7 . При цьому, як зазначив апеляційний суд в оскаржуваному вироку, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, його суспільної небезпеки, даних про особу обвинуваченого, який в минулому неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, однак на шлях виправлення не став, та маючи не зняті і не погашені у встановленому законом порядку судимості, повторно вчинив умисний корисливий злочин.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, яке він має відбувати реально, без застосування положень ст. 75 КК України.

На думку Верховного Суду, з урахуванням вищевказаних конкретних обставин кримінального провадження, положень статей 50, 65 КК України покарання, призначене ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є меншим ніж призначене судом першої інстанції, але без застосування ст. 75 КК України, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, явної невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, про що йдеться у касаційні скарзі захисника, Судом не встановлено, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах останнього – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                 ОСОБА_3