Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 525/564/17

провадження № 51-6304км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

захисника                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого           ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  громадянина України,  уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України                      (далі – КК),

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого                             ч. 1ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 травня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення воліна строк 10 років.

На підставі ч. 4 ст. 72 КК зараховано строк попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі за період з 03 березня 2017 року по 06 травня 2019 року.

Стягнуто із ОСОБА_6 : на користь ОСОБА_8 – 23 600 грн у рахунок  відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн – моральної шкоди; на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 – по 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь держави – витрати, пов`язані із залученням експерта, в розмірі 351,84 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком кримінальне правопорушення скоєно за таких обставин.

02 березня 2017 року в період часу з 21:00 по 22:00 ОСОБА_6 , перебуваючи у приміщенні власного гаража, розташованого на АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускаючи настання наслідків у виді смерті, завдав ОСОБА_11 численних ударів руками та ногами по різних частинах тіла (не менше  25 – у ділянку голови, по 5 – у тулуб та по кінцівках. Крім того, завдав ударів дерев`яним столом, металевою каністрою та іншими предметами, чим заподіяв потерпілому в сукупності тяжкі тілесні ушкодження. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень протягом нетривалого проміжку часу, а саме, близько 22:00 того ж дня потерпілий ОСОБА_11 помер на місці події. Смерть його настала внаслідок тупої травми голови, що призвела до виникнення крововиливів у м`які тканини голови та м`яку мозкову оболонку.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 20 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_12 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Відповідно до ухвали суду на підставі ч. 4 ст. 72 КК ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі за період з 07 травня по 20 листопада 2019 року.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений просить скасувативирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 рокуу зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального законуі неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що фактичні обставини справи не підтверджують умислу в нього на умисне вбивство ОСОБА_11 ;, свідки подій, які відбувались між ним та потерпілим, відсутні;  фактичні обставини справи не доводять  умисного характеру його дій, а свідчать про самооборону від нападу потерпілого.

На його думку суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дав відповіді на доводи, викладені у його апеляційній скарзі, чим не дотримався вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Вказує у доповненнях до касаційної скарги від 13 жовтня 2020 року: що кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 115 КК є неправильною,

-          його дії потребують іншої більш м`якої кваліфікації, оскільки він не мав умислу на вбивство ОСОБА_11 ;

-          аналізує показання свідків та фактичні обставини;

-          висновок експерта ОСОБА_13 про причину смерті потерпілого є неналежним, оскільки експерта не було допитано під час судового розгляду,

-          висновки суду в частині задоволених сум за цивільними позовами потерпілих є помилковими;

-          суд апеляційної інстанції не дотримався положень ст. 404 КПК і повторно не допитав свідків у справі за його клопотанням;

-          внаслідок неналежного виконання захисниками своїх обов`язків він не отримав належної правової допомоги у справі, що, на його думку, є порушенням права на захист;

-          апеляційний суд під час розгляду справи не дотримався загальних засад кримінального судочинства, а ухвалу суду відповідним чином не умотивовано;

від 29 жовтня 2020 року:

-          у матеріалах кримінального провадження відсутній другий висновок СМЕ про отримані ним тілесні ушкодження. Вказаний висновок був долучений до матеріалів кримінального провадження, однак якимось чином зник. За його твердженнями, попередній захисник ОСОБА_14 свої обов`язки із захисту виконувала неналежним чином, чим порушила право на захист. Місцевий суд під час розгляду справи не звернув уваги на те, що захисник неналежно виконує свої обов`язки та за через його халатність зникли документи з матеріалів справи;

від 13 листопада 2020 року:

- під час досудового слідства і судового розгляду в діях слідчих, прокурорів, свідків та спеціалістів ним були виявлені численні порушення КПК, які мають ознаки злочинів, визначених КК;

- слідчий ОСОБА_15 під час досудового слідства не дотримувався норм КПК, що ставить під сумнів об`єктивність досудового розслідування;

- його затримання відбулося поза межами КПК, оскільки фактично він був затриманий 02, а не 03 березня 2017 року, як вказано у протоколі, що, на його думку, є незаконним позбавленням волі;

- під час незаконного обшуку 02 березня 2017 року в його гаражі пропали його особисті речі, крім цього обшук був проведений без ухвали суду в нічний час, що, як він стверджує, є суттєвим порушенням з боку слідчого, а докази в результаті цих дій зібрані незаконно;

- прокурор у справі допускав численні порушення КПК, а саме здійснив доставку понятих для допиту як свідків, яким показував матеріали кримінального провадження. З цих підстав прокурору був заявлений відвід, який суд безпідставно відхилив. Також прокурор не доставив до суду частину речових доказів, що залишилося поза увагою апеляційного суду.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Вважає, що обставини справи, встановлені судами, не свідчать про наявність у підзахисного умислу на позбавлення життя потерпілого, натомість його дії були спрямовані на самооборону від потерпілого ОСОБА_11 .

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Захисник у судовому засіданні також звернув увагу на те, що його підзахисний діяв у стані необхідної оборони, оскільки посягання на життя ОСОБА_6 було реальним з урахуванням того, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп`яніння та здійснив напад із сокирою. Раптовість нападу підтверджується тим, що ОСОБА_6 захищався від дій потерпілого каністрою і столом, за допомогою якого вибив сокиру. Викликав швидку допомогу.

Прокурор ОСОБА_5 не підтримав доводів, викладених у касаційних скаргах, і просив залишити скарги без задоволення. Звернув увагу суду на те, що касаційні скарги з доповненнями не містять даних, які свідчать про істотні  порушення КПК, що є безумовними для скасування судових рішень, а також виправдовують дії ОСОБА_6 .

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, позицію прокурора, перевіривши доводи, викладені в касаційних скаргах, з доповненнями та матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 не підлягають задоволенню на таких підставах.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та  апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в  оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На інших підставах касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів. Доводи засудженого та захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції виходячи з вимог ст. 438 КПК.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Так, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності та допустимості, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд сформулював обвинувачення засудженому на підставі фактичних обставин кримінального правопорушення, установлених судом згідно з вимогами ст. 91 КПК, та правильно встановив, що в діях ОСОБА_6 наявні ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог ст. 404 КПК розглянув апеляційну скаргу засудженого, дав в ухвалі на виконання положень ст. 419 цього Кодексу вмотивовані відповіді на  доводи, наведені в  скарзі, врахував усі обставини, які за законом мають правове значення,при цьому не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_6 та прийняв обґрунтоване рішення про залишення вироку місцевого суду без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухвалення такого рішення.

Перевіряючи доведеність винуватості ОСОБА_6 , апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що суд у вироку обґрунтовано послався на докази, які були детально досліджені під час судового слідства та в сукупності доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства.

Зокрема, з показань свідка  ОСОБА_16 вбачається, що 02 березня 2017 року ОСОБА_6 здійснював ремонтні роботи автомобіля ОСОБА_11 . У вечірній час свідок, ОСОБА_6 і ОСОБА_11 перебували в приміщенні гаража на території домоволодіння ОСОБА_6 , спілкувалися та вживали спиртні напої. Будь-якої конфліктної ситуації в процесі спілкування між ними не виникало. Приблизно о 21:30 він пішов із приміщення гаража разом зі свідком ОСОБА_17 . Вказані показання підтвердили також свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , який працює таксистом і                  02 березня 2017 року у вечірній час привозив пляшку горілки за адресою проживання ОСОБА_6 . Також свідок ОСОБА_18 зазначив, що всі, хто перебував у приміщенні гаража, були в стані алкогольного сп`яніння.

Згідно з показаннями свідка ОСОБА_16 , коли він пішов додому, конфлікту між засудженим і потерпілим не було, а ОСОБА_11 в цей час сидів на стільці та через втому майже засинав. Про відсутність конфліктів між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 зазначає і свідок ОСОБА_19 , який допомагав заштовхувати автомобіль ОСОБА_11 в гараж ОСОБА_6 та був у гаражі приблизно до 19:00.

Про сам факт відсутності між ОСОБА_6 і ОСОБА_11 будь-яких суперечок до подій 02 березня 2017 року свідчить те, що ОСОБА_11 звернувся до засудженого за допомогою в ремонті свого автомобіля та останній погодився на це. При цьому засуджений ОСОБА_6 у своїх показаннях не наводить причин  для конфлікту, але стверджує, що був вимушений захищатися від дій потерпілого ОСОБА_11 .

Те, що ОСОБА_6 умисно із застосуванням різних предметів завдав ОСОБА_11 численних ударів у різні частині тіла, більшість з них у голову, від яких настала смерть потерпілого, підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть, даними протоколів огляду трупа ОСОБА_11 та слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 , в ході якого він у присутності захисника розповів про обставини сутички з потерпілим у приміщенні гаража, відтворив послідовність та механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 і вказав на предмети, якими завдавав  ударів потерпілому. Тобто визнав факт заподіяння ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.

Як встановлено з рішень судів, винуватість засудженого також підтверджується даними протоколу огляду місця події – приміщення, де була порушена обстановка і в якому було виявлено труп ОСОБА_11 зі слідами насильства; висновками експертиз щодо отриманих потерпілим тілесних ушкоджень та причин смерті і даними протоколів огляду трупа ОСОБА_11 .

Відповідно до висновку психологічної експертизи, проведеної за відеозаписом  слідчого експерименту, ОСОБА_6 послідовно, відтворено обставини вчинення злочину. Крім цього, як вказав експерт, ОСОБА_6 в ході слідчого експерименту самостійно реконструював події від 02 березня 2017 року без ознак психологічного впливу з боку осіб, які брали участь у слідчих діях.

Як правильно звернув увагу апеляційний суд, позиція ОСОБА_6 щодо перебування в стані необхідної оборони від неправомірного посягання на його життя потерпілим ОСОБА_11 , який намагався його вбити за допомогою сокири, об`єктивно не підтверджується, а навпаки суперечить усій сукупності зібраних та ретельно досліджених судом доказів, що повністю узгоджуються між собою, а невизнання винуватості в умисному вбивстві є способом уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 06 березня 2017 року № 71  на тілі ОСОБА_6 після його огляду 03 березня 2017 року виявлено одне тілесне ушкодження у вигляді садна на передньовнутрішній поверхні лівого променевоп`ясткового суглоба, яке могло утворитися від одноразової дії твердого тупого предмета, за давністю може відповідати даті подій від 02 березня 2017 року та за ступенем тяжкості належить до легких тілесних ушкоджень, а ушкоджень, характерних для самооборони, не виявлено (т.2, а.с. 40). Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після проведення вказаної експертизи ОСОБА_6 , перебуваючи під вартою 07 березня 2017 року, звертався зі скаргою на біль у лівій руці (травму лівої руки, за його словами, отримав під час бійки з ОСОБА_11 ), що підтверджено відповіддю Ізолятора тимчасового утримання № 5 (т. 5, а.с. 149).

Таким чином, доводи ОСОБА_6 щодо відсутності у справі висновку другої експертизи, в якому,  на його думку, відображено також й інші тілесні ушкодження, отримані ним від потерпілого в момент бійки, є неприйнятними, оскільки цю експертизу було проведено після 06 березня 2017 року, а тому стверджувати, що зазначені в цьому висновку тілесні ушкодження він міг отримати саме під час подій 02 березня 2020 року, достовірно не можна.

Окрім цього, доводи засудженого стосовно залишення судами поза увагою наявності у нього на передпліччях тілесних ушкоджень у вигляді синців, які могли бути заподіяні потерпілим під час бійки, не впливають на висновок про правильність кваліфікації його дій.

Слід зазначити, що в ході судового розгляду даного кримінального провадження не здобуто доказів неправомірної поведінки потерпілого. Тілесні ушкодження, які були виявлені у ОСОБА_6 є незначними, а отже відсутні підстави вважати, що численність та характер нанесених потерпілому тілесних ушкоджень засуджений вчинив з метою самозахисту, що виключає наявність необхідної оборони в діях засудженого.

Таким чином, під час перевірки судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 .

Доводи засудженого ОСОБА_6 і його захисника про те, що він заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_11 , перебуваючи у стані необхідної оборони, були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність фактичних даних щодо наявності у діях ОСОБА_6 необхідної оборони.

Судами в цьому випадку правильно враховано характер і значну кількість тілесних ушкоджень, заподіяних у життєво важливі частини тіла потерпілого ОСОБА_11 , що підтверджено висновками судово-медичних експертиз від 19 квітня 2017 року № 52, від 27 квітня 2017 року № 52-а. Зокрема, встановлено, що деякі тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупих твердих предметів, за давністю утворення можуть відповідати даті й обставинам, викладеним в описовій частині постанови, та за ступенем тяжкості у  сукупності мають ознаки тяжких тілесний ушкоджень, що спричинили смерть. Причиною смерті потерпілого ОСОБА_11 стала тупа травма голови, яка призвела до виникнення крововиливів у м`які тканини голови та м`яку мозкову оболонку.

Доводи засудженого ОСОБА_6 про неврахування судами того, що потерпілий намагався завдати йому тілесних ушкоджень сокирою, від чого на каністрі, якою він захищався, наявні ушкодження (сліди), не є слушними. Так,  вирішуючи це питання суди в сукупності з іншими доказами взяли до уваги фактичні дані протоколу та відеозапису слідчого експерименту від 06 березня 2017 року за участю засудженого і висновок психологічної експертизи про те, що під час зазначеної слідчої дії не чинився тиск на ОСОБА_6 з боку осіб, які брали участь у ній, а також експерт констатував самостійність у реконструкції подій ОСОБА_6 .

Так, згідно з протоколом та відеозаписом слідчого експерименту від 06 березня 2017 року за участю захисника, понятих і статиста ОСОБА_6 на місці події вказав на обставини бійки між ним та потерпілим, місцезнаходження його і потерпілого в цей час, те що потерпілий на початку конфлікту перебував на певній відстані від нього, тримаючи в руках сокиру, яку підібрав на місці і якою погрожував йому вбивством, однак у цей час ОСОБА_6 кинув у бік потерпілого стілець і тим самим вибив із його рук сокиру. Потім між ними відбулася обопільна бійка із застосуванням рук та ніг, у ході якої ОСОБА_6 завдав тілесні ушкодження потерпілому каністрою, від чого на ній залишилися вм`ятини. Тілесні ушкодження ОСОБА_11 він завдав, коли той перебував у лежачому положенні та стояв. Під час слідчого експерименту відтворив, що після того як сокира випала з рук потерпілого, останній її більше не брав. ОСОБА_6 в ході слідчого експерименту вказав на каністру, якою завдав тілесних ушкоджень, описав її, однак не стверджував того, що потерпілий завдав ударів сокирою по каністрі, і не звертав уваги на сліди від дії сокири, а навпаки вказував на сліди, які залишилися на каністрі від того, що він бив нею потерпілого. Такий характер розвитку подій підтверджують і висновки судової медико-криміналістичної експертизи, згідно з якою на сокирі виявлено бризки крові, та судово-цитологічної експертизи, відповідно до якої виявлена кров на сокирі може належати потерпілому ОСОБА_11 . Походження цієї крові від ОСОБА_6 виключається.

Таким чином, наявність бризок крові на сокирі підтверджує, що вони попали на неї, коли ОСОБА_6 заподіював потерпілому тілесні ушкодження.

Крім цього, під час допиту в суді першої інстанції ОСОБА_6 зазначив, що перебував у стані необхідної оборони, однак показань про те, що захищався каністрою в момент заподіяння ударів потерпілим сокирою і про наявність слідів на каністрі, не надавав.

Щодо доводів засудженого про порушення його права на захист, через неналежний  захист його з боку адвокатів слід зазначити таке. Як встановлено з матеріалів кримінального провадження держава, забезпечила ОСОБА_6 можливість належної реалізації права на захист, надала професійних адвокатів, що мають відповідний фах та кваліфікацію, проте засуджений, не маючи юридичної освіти, поставив під сумнів їх професіоналізм, при цьому не залучив собі самостійно захисника, який відповідав його критеріям, і продовжував відмовлятись від адвокатів, наданих центром безоплатної вторинної допомоги. Також матеріали кримінального провадження не містять даних про неналежний захист ОСОБА_6 , а перебіг судових засідань свідчить, що захисники займали позицію із захисту його інтересів. Таким чином, місцевий суд забезпечив ОСОБА_6 реалізацію його права на захист, надавши можливість замінити захисників і таким чином забезпечивши його право на вільний вибір захисника.

Посилання ОСОБА_6 на те, що місцевий суд обмежив його право виступити в судових дебатах не є обґрунтованими. Так, з технічних записів перебігу судових засідань встановлено, що 01 березня 2019 року місцевий суд постановив закінчити судове слідство та перейти до судових дебатів, надавши таким чином строк учасникам кримінального провадження для підготовки судових дебатів до 18 березня 2019 року, цього ж дня засуджений виступив у судових дебатах. Далі розгляд справи було перенесено на 03 травня 2019 року для підготовки виступу з останнім словом засудженому. 03 травня 2019 року в останньому слові              ОСОБА_6 не визнав себе винуватим та виступив з тривалою промовою, яку долучено до матеріалів кримінального провадження. Отже, суд без обмеження процесуального права ОСОБА_6 надав йому можливість для підготовки та виступу як у судових дебатах, так і з останнім словом.

Безпідставними є твердження засудженого про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів.

Так, згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.  Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

З матеріалів провадження вбачається, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів засудженим наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а отже застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду.

З приводу доводів ОСОБА_6 про розгляд кримінального провадження в порядку апеляційного перегляду вироку місцевого суду неналежним складом суду слід зазначити, що розгляд справи здійснювався колегією суддів Полтавського апеляційного суду у складі ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , та ОСОБА_22 . Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, дійсно, судді ОСОБА_20 і ОСОБА_21 вирішували питання про визначення підсудності розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за  поданням Великобагачанського районного суду Полтавської області і згідно з ухвалою суду апеляційної інстанції від 30 травня 2017 року було вирішено направити кримінальне провадження до розгляду в Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення підсудності, судді не розглядали кримінального провадження по суті, що в розумінні положень ст. 76 КПК не є підставою для недопустимості повторної участі судді у кримінальному провадженні.

Розглядаючи питання щодо задоволення цивільних позовів у частині стягнення моральної шкоди, місцевий суд врахував аргументовані доводи потерпілих про характер та обсяг душевних страждань.

Суд обґрунтовано стягнув на користь потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_23 та  ОСОБА_10 по 150 000 грнкожному в рахунок відшкодування моральної шкоди, оскільки саме такий розмір був належним чином обґрунтований з боку потерпілих з урахуванням їх моральних страждань, принципу розумності та справедливості.

Покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до статей 50, 65 КК з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який належить до категорії особливо тяжких злочинів, конкретні обставини справи, дані про особу винуватого, принципу індивідуалізації покарання і те, що відсутні обставини, які обтяжують і пом`якшують покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винуватого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно неспівмірним вчиненому протиправному діянню унаслідок суворості.

Таким чином, суд дотримався загальних принципів призначення покарання і взяв до уваги обставини, які мають юридичне значення.

Виходячи з викладеного, істотних порушень кримінального процесуального закону, вичерпний перелік яких міститься в ч. 2 ст. 412 КПК та які могли бути безумовною підставою для скасування судових рішень, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженогосуди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не допустили, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень немає.

Інші доводи засудженого і захисника, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, дослідження доказів, їх достовірності та порушень, допущених під час досудового слідства, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК.

Виходячи із сукупності всіх обставин кримінального провадження, показань засудженого, свідків, висновків експертиз, відтворених засудженим подій під час слідчого експерименту,  способу та знаряддя вчинення злочину, локалізації отриманих потерпілим ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, суди дійшли обґрунтованого і єдиного правильного висновку про вчинення ОСОБА_6 умисного вбивства, тобто протиправного заподіяння смерті іншій людині, і його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК.

Врахувавши наведене, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 не підлягають  задоволенню.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК,  Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6  залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                            ОСОБА_3