Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 198/868/18

провадження  № 51- 1571км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                       ОСОБА_1 ,

суддів                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

захисника                                            ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

прокурора                                           ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018040620000209 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області             від 21 жовтня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у закінченому замаху на вбивство та засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання щодо долі речових доказів та стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Місцевий суд встановив, що ОСОБА_7 14 жовтня 2018 року приблизно о 00:20 запідозривши ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у крадіжці продуктів харчування прийшов до їхнього домоволодіння в с. Новов`язівське Юр`ївського району Дніпропетровської області та з метою їх відшукання з дозволу ОСОБА_8 зайшов до будинку, де у нього виник умисел на вбивство останнього. З цією метою ОСОБА_7 взяв у коридорі з-під столу молоток та завдав його плоскою частиною чотири удари в голову ОСОБА_8 ,  заподіявши тому тяжких тілесних ушкоджень, однак не довів задумане до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було вчасно надано медичну допомогу.

При перегляді вироку Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 грудня            2019 року залишив це рішення без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у цьому суді.

На думку захисника, при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що поведінка засудженого до та після скоєння злочину свідчить про те, що в нього не було умислу на вбивство потерпілого, адже завдавши ударів молотком ОСОБА_7 вжив заходів для надання медичної допомоги останньому, а тому його дії підлягають кваліфікації за ч.1 ст. 121 КК.

Вказує, що у своєму рішенні суд апеляційної інстанції не дав умотивованих відповідей на ці доводи його скарги, а тому оскаржуване рішення  не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України  (далі – КПК) і підлягає скасуванню.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу.

Прокурор просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену ухвалу - без зміни.

Іншим учасникам про час і місце розгляду касаційної скарги було належним чином повідомлено, однак вони у судове засідання не прибули. Заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правилами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів касаційної скарги.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У цій справі встановлено, що ОСОБА_7  завдав ОСОБА_8 ударів молотком у голову, заподіявши тяжких тілесних ушкоджень.

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого                ОСОБА_7 кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме: показаннях самого засудженого, який не заперечував факту завдання ударів молотком потерпілому, однак заперечував умисел на вбивство; показаннях свідка ОСОБА_9 щодо обставин злочину та свідків ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 щодо відносин між засудженим і потерпілим; даних протоколів слідчих експериментів від 17 та 20 листопада 2018 року, огляду від 14 жовтня 2018 року; висновків експерта № 311 та 312д від 23 листопада 2018 року, № 1110 від 05 листопада 2018 року, № 1075 від 13 листопада 2018 року, № 20/4.6/472 т від 29 жовтня 2018 року, № 319 від 02 листопада 2018 року, довідки                         від 14 жовтня 2018 року.

Проте, за встановлених судом фактичних обставин справи, юридична оцінка дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК є неправильною.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2                              від 07 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (далі Постанова), замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання).

Отже, якщо винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство.

Також злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично було заподіяні.

Згідно з пунктом 22 вказаної Постанови питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Як убачається з вироку, до конфлікту між засудженим ОСОБА_7 і потерпілим ОСОБА_8 були добрі стосунки, агресія засудженого була викликана діями свідка ОСОБА_9 , яку він підозрював у крадіжці продуктів харчування, знаряддя злочину - молоток він раніше не підготував, а знайшов на місці злочину. Ударів у голову завдав з метою перешкодити потерпілому завадити йому з`ясувати стосунки зі співмешканкою останнього ОСОБА_9 . Матеріали провадження свідчать про те, що у випадку наявності в                      ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого у нього була реальна можливість довести задумане до кінця, однак він цього свідомо не зробив. Після завдання ударів потерпілому бачив, що він є живий, але добивати його не став і допоміг йому дійти до ліжка де залишив та пішов з будинку.

Наведені обставини свідчать про відсутність у діях ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого та доводять, що у вказаній ситуації останній діяв з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілого, а тому він повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки.

Згідно з висновком судової медичної експертизи заподіяні ОСОБА_8 тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Таким чином, дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 1                         ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя  в момент заподіяння, а надана судами першої та апеляційної інстанцій юридична оцінка його дій за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, як закінчений замах на умисне вбивство потерпілого, є неправильною.

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином  доводів захисника про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, допущену місцевим судом помилку не виправив та залишив це рішення без зміни, а тому ухвалене ним судове рішення не можна вважати законним.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

За правилами ст. 433 та п. 4 ч. 1 ст. 436 КПК під час перевірки суд касаційної інстанції може змінити судові рішення, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінити і перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призначити йому за цим законом відповідне покарання.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК при призначенні покарання суду необхідно враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При вирішенні питання про призначення покарання, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 слід призначити покарання у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким, обставин, що пом`якшують покарання – відшкодування завданих збитків та каяття з приводу вчиненого, та відсутність обставин, які його обтяжують, а також даних про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках не перебуває, є інвалідом третьої групи, а також вік останнього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області                   від 21 жовтня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду                      від 23 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Перекваліфікувати дії засудженого ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15  ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 121 цього Кодексу та призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________                             ________________                         _________________

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3