Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 735/1726/18

провадження № 51-6149км19

Верховний Суд колегією суддів

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого                                                           ОСОБА_6 ,

захисника (в режимі відеоконференції)          ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 — ОСОБА_7 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року, постановлений у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270140000338, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Червоний Маяк Бериславського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу — за вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2018 року за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі — КК), за частинами 2 та 3 ст. 185 КК до остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70, ч. 4 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 5 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 13 червня 2019 року ОСОБА_6  визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) виправдано у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Чернігівський апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, 13 вересня 2019 року скасував вирок районного суду і постановив новий, яким засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднав невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком (Коропського районного суду Чернігівської області від 12 листопада 2018 року), й остаточно призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом та детально наведених у вироку, 23 жовтня 2018 року приблизно о 02:40 зайшов у будинок АДРЕСА_2 , де, застосовуючи насильство, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, вдарив рукою по губах ОСОБА_8 , заподіявши цим легких тілесних ушкоджень у вигляді забою м`яких тканин верхньої губи, та, діючи повторно, вирвав з рук потерпілої її мобільний телефон марки "ZTE BLADE L110" вартістю 422,10 грн із флеш-картою "Transcend micro SD" вартістю 56,67 грн, відкрито заволодівши ним, чим заподіяв потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 478,77 грн.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів у касаційній скарзі захисника зводиться до його вказівок на те, що вирок апеляційного суду щодо його підзахисного є незаконним і необґрунтованим, а матеріали кримінального провадження не містять достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкриміновано йому злочину, зокрема про наявність корисливого мотиву. Так потерпіла зазначала, що ОСОБА_6 забрав у неї телефон, щоб завадити їй подзвонити в поліцію, і вдарив її по обличчю також за те, що вона хотіла подзвонити в поліцію. Свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вказували на те, що ОСОБА_6 обіцяв повернути мобільній телефон потерпілій після того, як працівники поліції повернуть йому його мобільний телефон. Однак апеляційний суд на вказані показання потерпілої та свідків належної уваги не звернув і ухвалив обвинувальний вирок, який ґрунтувався на припущеннях.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 , кожен окремо, підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.

Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв`язку вбачається, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені стороною кримінального провадження під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь й у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

При перегляді вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 апеляційний суд дотримався вказаних вимог закону.

Як зазначено у ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, суд апеляційної інстанції на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, обґрунтовано послався, у тому числі, на показання:

—      потерпілої ОСОБА_8 , яка зазначила, що 23 жовтня 2018 року приблизно о 02:30 ОСОБА_6 повернувся до її будинку, голосно стукав у вікно, і вона, щоб не розбудити дітей, вийшла з будинку — на вулицю і обвинувачений кричав на неї, скаржився, що у нього забрали телефон. Вона повернулася до спальної кімнати у будинку, щоб зателефонувати чоловіку, і не помітила, як за нею зайшов ОСОБА_6 , який ударив її долонею по обличчю, вирвав із рук телефон і пішов;

—      свідка ОСОБА_11 , яка розповіла, що в її присутності ОСОБА_6 влаштував конфлікт із потерпілою, нецензурно висловлювався, ударив рукою по щоці, і його не можна було видворити з будинку. Після цього вночі до неї прийшла ОСОБА_8 , в якої була припухла губа, і розповіла, що ОСОБА_6 повернувся з поліції, ударив її в обличчя та забрав телефон;

—       свідка ОСОБА_9 , — співмешканця потерпілої, який підтвердив, що восени 2018 року, коли знаходився на роботі, йому зателефонувала потерпіла та попросила викликати поліцію, оскільки прийшов ОСОБА_6 у нетверезому стані, розпускав руки. Згодом йому зателефонувала свідок ОСОБА_10 та повідомила, що ОСОБА_6 відпустила поліція, він повернувся і відібрав у ОСОБА_8 її мобільний телефон. Далі свідок неодноразово телефонував на мобільний телефон потерпілої, йому відповів ОСОБА_6 , який відмовився повертати телефон, погрожуючи його розбити, після чого ОСОБА_9 знову викликав поліцію;

—      свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 — працівників поліції, які розповіли, що 22 жовтня 2018 року вони виїхали на виклик до ОСОБА_8 , в будинку якої проти її волі перебував ОСОБА_6 . Вони доставили ОСОБА_6 у відділ поліції, провели профілактичну бесіду і відпустили. Наступний виклик надійшов від ОСОБА_8 23 жовтня 2018 року в нічний час, в якому повідомлялось, що ОСОБА_6 прийшов у будинок, відібрав мобільний телефон та побив потерпілу. ОСОБА_6 вони затримали за місцем проживання, коли він виліз через вікно та намагався втекти городом.

Свої висновки апеляційний суд також, обґрунтував даними, які містяться:

-          у протоколі затримання ОСОБА_6 від 23 жовтня 2018 року, під час, якого було проведено його особистий обшук і вилучено належний потерпілій мобільний телефон;

-          у протоколі тимчасового доступу до речей і документів від 04 грудня 2018 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді, в ході якого було вилучено копію відповідної інформації в електронному вигляді у ПрАТ "Київстар" про здійснення телефонних дзвінків на телефон потерпілої ОСОБА_8 в період із 19:00 22 жовтня 2018 року по 11:00 23 жовтня 2018 року, з якої убачається, що ОСОБА_6 нікому не телефонував, а навпаки, йому багаторазово телефонували свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_14 , чого не заперечував і сам засуджений;

-          у висновку експерта від 24 жовтня 2018 року № 191 установлено наявність у потерпілої ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, визначено їх ступінь тяжкості й локалізацію.

Безпосередньо дослідивши вищевказані докази, оцінивши їх відповідно до ст. 94 КПК з точки зору належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, вчиненого повторно.

Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи захисника про протилежне Верховний Суд вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Також у своїй касаційній скарзі захисник, заперечуючи винуватість свого підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину, вказує на недоведеність наявності у ОСОБА_6 корисливого мотиву. Однак Верховний Суд вважає такі доводи сторони захисту необґрунтованими з огляду на таке.

Злочин, передбачений ст. 186 КК, відноситься до розділу VI "Злочини проти власності" КК. Родовим об`єктом злочинів проти власності є право власності особи на річ (майно), зміст якого полягає у володінні, користуванні й розпорядженні майном за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідальність за ст. 186 КК настає за відкрите викрадення чужого майна.

За загальним правилом чужим слід вважати майно, яке не перебуває у власності чи у законному володінні винного і при цьому має власника чи законного володільця, або перебуває у законному володінні винного і при цьому має власника.

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності, зокрема, полягає в прагненні винної особи протиправно обернути чуже майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. У результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винувата особа або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник майна такого права позбавляється.

Як установив апеляційний суд, ОСОБА_6 зайшов за ОСОБА_8 у будинок за місцем її проживання де, завдавши потерпілій удару по губах (тобто застосувавши насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої), діючи повторно, відкрито викрав належний ОСОБА_8 мобільний телефон (який для ОСОБА_6 мав ознаки чужого майна), вирвавши його з рук останньої, після чого залишив місце вчинення злочину, отримавши тим самим можливість розпорядитися викраденим майном на власний розсуд.

Отже, за встановлених судом апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК кваліфіковано правильно.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість висновків суду апеляційної інстанцій касаційна скарга захисника не містить.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок апеляційного суду є належно умотивованим та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, у ньому наведено мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування вироку апеляційного суду.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                       ОСОБА_3