Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 405/7266/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4809/517/20

Провадження № 51 – 4403 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                  ОСОБА_1 ,

суддів:                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                           ОСОБА_5 ,

засудженого                                                      ОСОБА_6 у режимі відеоконференції,

та його захисника                                            адвоката ОСОБА_7 у режимі

відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017120020010498 від 15 вересня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олександрія Кіровоградської області,   громадянина України, зареєстрованого за адресою:

АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою:

АДРЕСА_2 , такого, що на підставі ст. 89 КК України судимості не має,

за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2020 року засуджено ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 3 місяці.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 15 вересня 2017 року.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 395 гривень 48 копійок  процесуальних витрат за проведення судової експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він

15 вересня 2017 року приблизно о 00 годин в приміщенні будинку за адресою:

АДРЕСА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин внаслідок ревнощів з метою вбивства ОСОБА_8 взяв з-під дивану, на якому лежала ОСОБА_9 та її колишній чоловік ОСОБА_8 , сокиру та умисно заподіяв останньому гострою частиною тілесні ушкодження у вигляді переломів тім`яної, потиличної та лобної кісток, внутрішньо мозкової гематоми, набряку правої гемісфери мозку, ран в лобній, тім`яній та потиличних ділянках, в ділянці шиї та поверхні правої кисті, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення, однак довести свій умисел до кінця не зміг за обставин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_9 втрутилася в бійку та забрала у ОСОБА_6 сокиру.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката

ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 на ст. 121 ч. 1 КК України та призначити відповідне більш м`яке покарання. Указують на відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_6 бачив, що потерпілий знаходився при свідомості і почав вставати з ліжка, маючи можливість завершити свій умисел на заподіяння смерті ОСОБА_6 , зупинився, потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, лікування яких зайняло 10 днів. Вважають, що суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог процесуального закону обґрунтували свої висновки на даних, які містяться в протоколах слідчого експерименту за участю свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , проігнорувавши їх показання, надані безпосередньо в судовому засіданні. Зазначають, що суд апеляційної інстанції не навів вичерпних доводів щодо необґрунтованості апеляційних скарг захисту, обмежившись перерахуванням доказів, та відмовив у повторному допиті свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_6 не було надано змоги завершити всі дії, які він вважав необхідними для досягнення мети, тому має місце незакінчений замах. Крім того, засуджений указує на порушення розумних строків судового розгляду, просить врахувати позитивні характеристики, відсутність судимостей, активне сприяння ним розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, оскільки вчинення ним кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння ґрунтується лише на словах потерпілого, жодна експертиза не проводилася.

Заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника

ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник – адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у закінченому замаху на умисне вбивство відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив і перевірив на предмет належності та допустимості докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_6 , який підтвердив факт завдання ним ударів сокирою потерпілому ОСОБА_8 , також зазначав про вживання

15 вересня 2017 року зранку пива; на показання потерпілого ОСОБА_8 про обставини заподіяння ОСОБА_6 йому тілесних ушкоджень, який зазначив, що саме ОСОБА_9 та її мати ОСОБА_10 відтягли від нього ОСОБА_6 ; на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 15 вересня 2017 року, в ході якого було виявлено та вилучено знаряддя злочину – сокиру, на яку потерпілий

ОСОБА_8 вказав в ході проведення пред`явлення речей для впізнання від

20 листопада 2017 року; на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 12 жовтня 2017 року за участю ОСОБА_8 , в ході якого потерпілий на місці продемонстрував механізм нанесення йому ударів гострою стороною сокири; на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 06 листопада 2017 року за участю ОСОБА_6 , в ході якого він продемонстрував як завдав удару сокирою, яку тримав в правій руці, ОСОБА_8 ; на висновки судово-медичних експертиз про характер, тяжкість та локалізацію тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_8 , які утворились від не менше восьми травматичних впливів об`єктом, який має загострений ріжучий край та володіє ріжучими (рублячими) властивостями; на речові докази – сокира з дерев`яним руків`ям.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 06 листопада 2018 року за участю свідка ОСОБА_9 – очевидця  кримінального правопорушення, в ході якого вона показала на місці події обставини завдання ударів ОСОБА_6 сокирою по голові ОСОБА_8 та обставини відбирання нею спільно з ОСОБА_10 сокири у ОСОБА_6 . Суд правильно зазначив, що цей доказ узгоджується з показаннями потерпілого ОСОБА_8 та даними, які містяться в протоколі слідчого експерименту за його участю, щодо обставин припинення дій ОСОБА_6 саме свідками ОСОБА_9 та

ОСОБА_10 .

Суд дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які вони надали суду в судовому засіданні, в частині того, що сокиру у ОСОБА_6 вони не забирали, та дійшов до висновку про те, що в цій частині свідки змінили свої показання з метою пом`якшити відповідальність ОСОБА_6 , який є співмешканцем ОСОБА_9 , належно його обґрунтувавши, а тому доводи касаційних скарг в цій частині є безпідставними.

Виходячи із сукупності всіх встановлених судами обставин вчиненого діяння, зокрема: способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, поведінки винного після вчинення кримінального правопорушення, завдання чисельних ударів гострою частиною сокири ОСОБА_8 по голові – життєво важливий орган,внаслідок яких було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, припинення дій ОСОБА_6 свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 діяв з умислом на позбавлення життя ОСОБА_8 .

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не було надано змоги завершити всі дії, які він вважав необхідними для досягнення мети, а тому має місце незакінчений замах, є необґрунтованими.

Замах на вчинення кримінального правопорушення є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ст. 15 ч. 2 КК України).

Замах на вчинення кримінального правопорушення є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця (ст. 15 ч. 3 КК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 завдав гострою частиною сокири чисельних ударів ОСОБА_8 у життєво важливі органи, у тому числі по голові, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, однак довести свій умисел до кінця не зміг за обставин, що не залежали від його волі. Встановленим фактичним обставинам суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку і дійшов до обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_6 мають ознаки закінченого замаху, передбаченого ст. 15 ч. 2 КК України, мотивувавши своє рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який на підставі ст. 89 КК України не має судимості, характеризується за місцем проживання позитивно, перебуває на обліку у лікаря нарколога з приводу психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання опіоїдів. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, яка обтяжує покарання, – вчинення   кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Посилання сторони захисту на відсутність в матеріалах кримінального провадження відповідної експертизи на підтвердження стану алкогольного сп`яніння є безпідставними. Під час кримінального провадження в суді першої інстанції

ОСОБА_6 визнавав повністю фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, у тому числі щодо вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння. Зазначена обставина підтверджується показаннями самого ОСОБА_6 про те, що в день події зранку він на похмілля вживав пиво, та іншими матеріалами кримінального провадження.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальних меж, передбачених санкцією ст. 115 ч. 1 КК України, мотивувавши своє рішення. Таке покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката

ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у них доводи, у тому числі: про відсутність у ОСОБА_6 умислу на вбивство ОСОБА_8 та неправильну кваліфікацію його дій, необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 121 ч. 1 КК України та призначення покарання за цим законом, про неналежну оцінку показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Що стосується доводів касаційних скарг про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у повторному дослідженні доказів, то вони є необґрунтованими та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У апеляційній скарзі захисник ставив питання про повторний допит свідків

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Згідно з журналом судового засідання від 10 червня 2020 року та аудіозаписом цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, захисник ОСОБА_7 та обвинувачений ОСОБА_6 підтримали зазначене клопотання, просили також повторно допитати  і самого ОСОБА_6 . Зазначене клопотання розглянуте та обґрунтовано відмовлено у його задоволенні, оскільки стороною захисту не було наведено обставин, передбачених ст. 404 ч. 3 КПК України, щодо неповноти чи порушення при дослідженні зазначених доказів. ОСОБА_6 та свідки ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 були безпосередньо допитані судом першої інстанції, сторонам надавалась можливість задавати цим особам питання. ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції було надано можливість без обмеження у часті надати пояснення з приводу вимог апеляційних скарг та обставин кримінального провадження.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог        статей 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Щодо твердження засудженого ОСОБА_6 про порушення розумних строків судового розгляду колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (ст. 6 Конвенції).

Статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Відповідно до вимог ст. 318 ч. 1 КПК України судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на необхідності дотримання розумних строків розгляду. Високий суд зауважив, що розумний строк у кримінальному провадженні починається з того часу, коли особі "пред`явлено обвинувачення", тобто з моменту офіційного повідомлення заявника компетентним органом про те, що він обвинувачується у вчиненні злочину. Це визначення також застосовується до питання, чи мало місце суттєве погіршення становища підозрюваного чи ні. Розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів. Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду. Тривалість судового розгляду навіть понад п`ять років два місяці високий суд не визнав надмірним для розгляду складної справи (рішення ЄСПЛ у справі "Рінгайзен проти Австрії").

З моменту затримання, оголошення підозри та обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 15 вересня 2017 року до постановлення вироку 15 квітня 2020 року минуло два роки і сім місяців, ухвалу апеляційного суду постановлено 10 червня 2020 року.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що підготовче судове засідання у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 було призначено у строк, передбачений ст. 314 ч. 1 КПК України, судовий розгляд – у строк, встановлений ст. 316 ч. 2 КПК України, судові засідання розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 призначалися регулярно раз на місяць, суд вживав заходів до виклику осіб у судове засідання, однак тривалість кримінального провадження в суді першої інстанції була обумовлена такими причинами: судові засідання відкладалися неодноразово за клопотанням сторін, які не могли прибути в судове засідання, та у зв`язку з їх неявкою, у тому числі сторони захисту, з метою надання часу стороні захисту для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, неодноразово з об`єктивних поважних причин змінювався склад суду в зв`язку з хворобою судді зі складу колегії, у зв`язку із закінченням терміну повноважень судді зі складу колегії, у зв`язку зі звільненням судді зі складу колегії. Питання продовження строків тримання під вартою ОСОБА_6 вирішувалось судом за клопотанням прокурора у передбачені процесуальним законом строки та з дотриманням відповідної процедури.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у даному конкретному кримінальному провадженні строки судового провадження не створили суттєвого погіршення становища ОСОБА_6 , не мали негативних для нього наслідків і не вплинули на законність та обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 .

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 і скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15 квітня 2020 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                       ОСОБА_3