Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

7 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 1-75/11

провадження № 51–5852ск20

Суддя Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 1 липня 2014 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 3 листопада 2020 року щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року про скасування арешту на нерухоме майно,

встановив:

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про перевірку в касаційному порядку, крім вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, постанови Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року про скасування арешту на нерухоме майно.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 383 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК 1960 року), у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, інші постанови (ухвали), які перешкоджають подальшому провадженню у справі, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, постанов (ухвал), крім випадків, коли апеляційною інстанцією зазначені рішення скасовано, а справу направлено на нове розслідування чи новий судовий розгляд, а також ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку щодо видачі особи (екстрадиції).

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 15 листопада 2012 року про скасування арешту на нерухоме майно, що відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК 1960 року не підлягає касаційному оскарженню та не може бути предметом його розгляду, оскільки вказане рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Крім цього, відповідно до ст. 387 КПК 1960 року зміст касаційної скарги повинен відповідати вимогам, зазначеним у ст. 350 КПК 1960 року, в тому числі і прохальна частина.

Зміст прохальної частини повинен відповідати повноваженням суду касаційної інстанції передбачених ст. 396 КПК 1960 року.

Так, відповідно до ст.396 КПК 1960 року, Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишає вирок,  постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги - без задоволення;

2) скасовує вирок,  постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок,  постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок,  постанову чи  ухвалу.

Прохання до суду касаційної інстанції, викладені потерпілим у прохальній частині скарги, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, який згідно                          ч. 1 ст. 397 КПК 1960 року за наслідками розгляду касаційної скарги не має права змінити судове рішення та посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Подача касаційної скарги без дотримання вимог ст. 350 КПК 1960 року також перешкоджає вирішенню питання про витребування справи.

Відмова у витребуванні справи не перешкоджає її витребуванню при повторному надходженні скарги за умови усунення зазначених у постанові суду недоліків і якщо вона надійшла в межах строку, визначеного ст. 386 цього Кодексу, або не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 388 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу

XI Перехідних положень КПК 2012 року,

постановив:

Відмовити потерпілому ОСОБА_2 у витребуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для перевірки її в касаційному порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя                                                                                     ОСОБА_1