Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 592/1727/18

провадження № 51-353км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                     ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого                                                ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04  лютого 2020 року в кримінальному провадженні № 12017200440004694 щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі – КК) не має судимості,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковпаківського районного суду м.Суми від 14 грудня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2019 року змінив вирок місцевого суду.Перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. У решті вирок залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 06 грудня 2019 року скасував ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року щодо ОСОБА_7  і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 04 лютого 2020 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 15 грудня 2017 року близько 17:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на території домоволодіння АДРЕСА_2 , у результаті конфлікту з приводу лічильника газу, з якого було зірвано пломбу з вини ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних відносин з останнім, зайшов до коридору згаданого будинку, де в цей час був ОСОБА_8 , та, скориставшись тим, що потерпілий не міг пересуватися без милиці, тобто усвідомлюючи свою фізичну перевагу над ним, узяв з поверхні столу ніж і, тримаючи його у правій руці, завдав ОСОБА_8 одного удару в передню поверхню грудної клітки ліворуч, чим заподіяв останньому тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Не зупиняючись на вчиненому, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 удару вищевказаним ножем у ділянку плечового суглоба зліва та удару в задню поверхню грудної клітки ліворуч, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо ОСОБА_7 , через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність таневідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 124 КК та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК у межах санкції ст. 124 цього Кодексу.

Вважає, що дії ОСОБА_7 охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 124 КК, тобто мають кваліфікуватися як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони, оскільки засуджений оборонявся від протиправних дій потерпілого, який, перебуваючи у збудженому й агресивному стані, накинувся на нього з металевою палицею. При цьому суди не звернули уваги на показання свідка ОСОБА_9 , яка пояснювала, що потерпілий постійно ображав її як морально, так і фізично та не міг стримано поводитися з ОСОБА_7 і його сестрою. Вказує про те, що у підзахисного не було умислу на вбивство потерпілого, оскільки після завдання удару останньому він відразу викликав швидку допомогу. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції та апеляційний суд, який з ним погодився,   призначаючи покарання, не взяли до уваги того, що ОСОБА_7 на диспансерних обліках не перебуває, має поганий стан здоров`я та хронічні хвороби, утримує матір-пенсіонерку похилого віку, а також пом`якшуючі покарання обставини - з`явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, що дає підстави для застосування ст. 69 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З урахуванням наведеного доводи захисникапро те, що місцевий суд не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_9 щодо постійних образ з боку потерпілого та його нестримного поводження з ОСОБА_7   і його сестрою,є такими, що стосуються фактичних обставин кримінального провадження, а тому відповідно до ст. 433 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 370 КПК  судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом за ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведених вище вимог закону судидотрималися.

Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, тобто вчинення ним умисного вбивства. З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд.

Так, висновок про винуватість ОСОБА_7 суд першої інстанції зробив на підставі показань самого засудженого, який не заперечував, що завдав потерпілому ОСОБА_8 ножових поранень;показань свідка ОСОБА_10 , яка повідомила про те, що між потерпілим і ОСОБА_7 виник конфлікт з приводу газового лічильника; свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що в день події потерпілий почав вигукувати нецензурні слова, лаятися, стукати в стіну, кричати на її адресу та на адресу її сина, після чого ОСОБА_7 пішов його заспокоїти, а коли повернувся, повідомив, що ОСОБА_8 мертвий, що він його убив; показань потерпілої ОСОБА_11 , яка вказала, що ОСОБА_8 був її рідним братом і про те, що його вбив сусід ОСОБА_12 , вона дізналася від працівників поліції. З її слів брат боявся ОСОБА_7 , у нього раніше виникали конфлікти з ним і його матір`ю; даних, що містяться у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 , під час проведення якого засуджений розповів та відтворив обставини вчинення ним злочину; фактичних даних, що містяться в протоколі огляду місця події та ілюстрованій таблиці до нього від 15 грудня 2017 року, відповідно до якого виявлено труп ОСОБА_8 і ніж; даних висновків судово-медичних експертиз від 31 січня 2018 року про кількість, характер, локалізацію, ступінь тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень; інших доказів, зміст яких наведено у вироку та які узгоджуються між собою, доповнюють один одного щодо обставин вчинення ОСОБА_7 злочину та в сукупності підтверджують винуватість його у пред`явленому обвинуваченні, визнаному судом доведеним.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 .

При цьому суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи в касаційній скарзізахисника про перевищення ОСОБА_7 меж необхідної оборони не ґрунтуються на матеріалах провадження та є безпідставними.

Згідно із ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а  також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода, заподіяна особі, яка здійснює посягання, не перевищувала би необхідну.

Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема потрібно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення   злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. Якщо визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Суди першої та апеляційної інстанцій під час судового розгляду ретельно перевірили та спростували доводи засудженого і його захисника, які не погоджувалися із кваліфікацією дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК та наголошували на наявності в його діях складу злочину, передбаченого ст. 124 КК.

Так, спростовуючи доводи засудженого і його захисника щодо необхідності кваліфікації дій за ст. 124 КК, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили про відсутність в матеріалах кримінального провадження даних стосовно того, що ОСОБА_7 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, від якого був вимушений захищатися, а отже, у нього не було підстав для необхідної оборони. Водночас про напад потерпілого на нього вказує лише сам ОСОБА_7 , однак за висновком судово-медичного експерта від 28 грудня 2017 року у нього виявлені лише тілесні ушкодження, які не мають прямого причинного зв`язку з подією злочину.

Наведені дані свідчать, що ОСОБА_7 не перебував у стані необхідної оборони і не перевищував її меж, оскільки в цей момент із боку потерпілого не було реальної загрози і не існувало суспільно небезпечного посягання на його життя і здоров`я.

У колегії суддів не викликає сумнівів правильністькваліфікації дій  ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК з огляду на використання засудженим такого знаряддя злочину, як ніж, і спричинення ножового поранення у життєво важливий орган, а також те, що потерпілий був інвалідом, пересувався лише за допомогою милиці та був фізично слабший за засудженого і не міг чинити опір, що підтверджує спрямованість умислу ОСОБА_7 на вбивство потерпілого.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_13 за ч. 1ст. 115 КК кваліфіковано правильно і підстав для їх перекваліфікації наст. 124 КК , як про це йдеться у касаційній скарзі захисника, не встановлено.

Щодо доводів у касаційній скарзі сторони захисту про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок суворості, то вони є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Положеннями ст. 50 КК  визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначенняпокарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Водночас у ч. 1 ст. 69 КК визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років, врахував, крім ступеня тяжкості вчиненого злочину, особу винного, який вину визнав частково, має постійне місце реєстрації та проживання, посередньо характеризується за місцем проживання, має поганий стан здоров`я, на диспансерних обліках не перебуває, протягом 2017 року притягувався до адміністративної відповідальності за розпивання алкогольних напоїв у громадських місцях, обставини, які пом`якшують покарання,- з`явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого, хворобливий стан винного, наявність на його утриманні матері-пенсіонерки похилого віку; обставини, які обтяжують покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, та щодо особи, яка перебуває у безпорадному стані.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які покликається захисник у своїй касаційній скарзі, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, яке за розміром наближене до мінімального, передбаченого санкцією статті, дійшов обґрунтованого висновку, що таке покарання буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових злочинів. З таким висновком погодився і апеляційний суд.

На думку колегії суддів ,є правильним висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про необхідність призначення засудженому ОСОБА_7  покарання, передбаченого санкцією статті.

Суд вважає, що покарання засудженому призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, підстав визнати призначене покарання надмірно суворим, як про це зазначено в касаційній скарзі захисника, Суд не знаходить, а також не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК.

Обставини, на які в касаційній скарзі сторона захисту покликається, як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані судами першої  та апеляційної інстанцій під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування судових рішень.

Крім того, аналогічні доводи захисника були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції ухвали законне рішення.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписам статей 370, 419 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого,  у тому числі й тих, на які вказувала захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 04 лютого 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                       ОСОБА_3