Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 440/1659/17

провадження № 51-8203км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140170000551, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Білогір`я Білогірського району Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Буського районного суду Львівської області від 23 березня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 цього Кодексу.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 вересня 2017 року близько 23:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою викрадення чужого майна проник до будинку, що на АДРЕСА_2 , звідки намагався викрасти вказане у вироку майно потерпілої ОСОБА_7 на загальну суму 6 846,31 грн, однак свого злочинного умислу до кінця не довів, оскільки був викритий ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншими.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 2 липня 2018 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 11 квітня 2019 року скасував зазначену ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через його м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не виконав вказівок Верховного Суду, наведених у постанові від 11 квітня 2019 року і, не врахувавши тяжкості вчиненого ОСОБА_6 злочину та особи винного, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів і скоїв новий злочин через 2 місяці після закінчення іспитового строку, встановленого попереднім вироком, необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про застосування до призначеного йому покарання ст. 75 КК.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник засудженого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_10 вважає ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, просить залишити її без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу в повному обсязі. Засуджений ОСОБА_6 та його захисник були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, проте заявили клопотання про розгляд скарги прокурора без їх участі.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК, та правильності кваліфікації його дій у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Статтею 65 КК встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Згідно з ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Положеннями ч. 2 ст. 439 КПК передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок або ухвалу без змін (п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК).

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд дотримався наведених вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, місцевий суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини та характер скоєного ним у стані алкогольного сп`яніння, дані про особу винного, який посередньо характеризувався за місцем проживання, на обліку в нарколога та психіатра не перебував, працевлаштований, повністю визнав свою винуватість, а також його щире каяття і відсутність претензій з боку потерпілої.

При цьому суд першої інстанції, взявши до уваги наявність у ОСОБА_6 на утриманні двох малолітніх дітей, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення та виконання ним усіх процесуальних обов`язків, з чого вбачається, що він зробив для себе відповідні висновки, звільнив від відбування призначеного йому покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Апеляційний суд за результатами розгляду скарги прокурора на м`якість призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК залишив її без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду, прокурор подав скаргу до суду касаційної інстанції. Верховний Суд, задовольняючи вимоги прокурора й скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 2 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 , зазначив про відсутність в ухвалі апеляційного суду належних мотивів на спростування доводів щодо м`якості призначеного йому покарання внаслідок безпідставного застосування положень ст. 75 КК. Відповідно до позиції касаційного суду наведені в оспорюваному рішенні обставини, що враховуються під час призначення винному покарання, мають бути підтверджені матеріалами провадження.

Під час повторного розгляду суд апеляційної інстанції на виконання вказівок касаційного суду достатньою мірою врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та його обставини, наявність у нього на утриманні двох малолітніх дітей, його працевлаштування у ФГ Вербиченька, здійснення догляду за матір`ю, яка є інвалідом 1 групи, позитивну характеристику за місцем роботи, що підтверджується наявними у справі довідками, його щире каяття у скоєному, поведінку після вчиненого злочину, думку потерпілої й обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про застосування до призначеного йому покарання положень ст. 75 КК.

Таким чином, доводи прокурора щодо порушення вимог ч. 2 ст. 439 КПК у зв`язку з невиконанням вказівок суду касаційної інстанції колегія Суддів вважає неспроможними, оскільки під час нового апеляційного розгляду кримінального провадження апеляційний суд, урахувавши всі обставини та дані про особу винного, розглянув вирок місцевого суду в межах поданої прокурором апеляційної скарги відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК.

На переконання колегії суддів, покарання, яке призначив ОСОБА_6 місцевий суд і з яким погодився апеляційний суд, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення ним нових злочинів.

Під час перегляду кримінального провадження апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні скарги прокурора, в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, з яких визнав скаргу необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 11 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції,– без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                 ОСОБА_3