Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 295/11259/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/4805/416/20

Провадження № 51 – 4001 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                  ОСОБА_1 ,

суддів:                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                  ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                       ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6           адвоката ОСОБА_7 у режимі

відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060020001858 від 05 травня 2018 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ульянівка Житомирського району Житомирської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що на підставі ст. 89 КК України судимості не має,

за ст. 125 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 квітня

2020 року засуджено ОСОБА_6 :

-          за ст. 125 ч. 2 КК України до покарання у виді арешту на строк 4 місяці;

-          за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано обчислювати, зарахувавши у строк покарання попереднє ув`язнення з 05 травня 2018 року по 06 вересня

2018 року, а також з 18 січня 2019 року по день набрання вироком законної сили – з  розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 7 805 гривень 70 копійок  процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Так, 05 травня 2018 року приблизно о 14 годині 15 хвилин в приміщенні кімнати Міського центру обліку бездомних осіб за адресою: м. Житомир, пров. 1-й Іподромний, 15а, ОСОБА_6 взяв з тумбочки кухонний ніж та на ґрунті неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_8 , який лежав на ліжку, удар в область шиї, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді колото-різаної рани, синця в підщелеповій ділянці справа та шиї, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У подальшому, того ж дня приблизно о 14 годині 20 хвилин на ґрунті неприязних відносин у ОСОБА_6 виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 зазначеним кухонним ножем завдав ОСОБА_9 , який лежав на ліжку, один удар в ділянку серця, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді проникаючої колото-різаної рани грудної клітки зліва в 3-му міжребер`ї з пораненням легені, проникаючим пораненням перикарду та непроникаючим пораненням правого шлуночка серця, що призвело до гемоперикарду із тампонадою серця та наявною гематомою межістіння, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки в момент спричинення, тобто вчинив всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки дії ОСОБА_6 були припинені мешканцями Міського центру обліку бездомних осіб.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката

ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого

ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 1  КК України, та призначити йому мінімальне покарання, передбачене санкцією цієї статтею. Указує на те, що судом першої інстанції було порушено принцип безпосередності дослідження доказів, не допитано ОСОБА_8 , а тому не встановлені достовірні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України. Вважає, що дії

ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України кваліфіковано неправильно, оскільки він завдав ОСОБА_9 лише один удар ножем, мав реальну можливість довести свої дії до кінця, однак, заподіявши тілесне ушкодження, яке не призвело до смерті, припинив свої дії, що свідчить про відсутність умислу на вбивство. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив та не відповів на доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисника. Указує на необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 зі ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК на ст. 121 ч.1 КК України, призначивши мінімальне покарання за цим законом, при цьому врахувати вік та стан здоров`я ОСОБА_6 , який є інвалідом 3-ї групи.

Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_10 у судовому засіданні висловила доводи на підтримання своєї касаційної скарги та просила її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному легкому тілесному ушкодженні, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та закінченому замаху на умисне вбивство відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив і перевірив на предмет належності та допустимості докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано  послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував, що мав неприязні відносини зі ОСОБА_9 , оскільки останній його ображав, і підтвердив, що завдав ОСОБА_9 удар ножем у грудну клітку, як і куди вдарив ОСОБА_8 не пам`ятає; на показання потерпілого ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_6 спочатку вдарив ножем ОСОБА_8 у шию, після чого останній вибіг з кімнати, а потім вдарив його ножем у ділянку серця, при цьому вигукував: "Уб`ю в серце", намагався завдати ще ударів, однак він чинив опір, утримуючи руки ОСОБА_6 , механізм ножових ударів потерпілий ОСОБА_9 продемонстрував у ході слідчого експерименту від 01 червня 2018 року; на показання свідка ОСОБА_11 , яка викликала швидку медичну допомогу та поліцію, про те, що вона чула крики та бачила як ОСОБА_9 тримався за груди; на дані, які містяться в протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 травня 2018 року, у якій ОСОБА_8 просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 ; на дані, які містяться в протоколі огляду місця події від 05 травня 2018 року, в ході якого було виявлено та вилучено знаряддя злочину – ніж зі слідами крові, протоколі огляду предмета від 06 травня 2018 року, в ході якого оглянуто ніж довжиною 18 см; на висновки судово-медичних експертиз від 11 травня 2018 року

№ 1014 та від 22 травня 2018 року № 1129 про кількість, характер, локалізацію тілесних ушкоджень відповідно у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , а також їх тяжкість; на висновки експертів від 20 червня 2018 року № 545, від 19 червня 2018 року

№ 134/ц та від 20 червня 2018 року № 547 про те, що виявлена кров відповідно у змивах з підлоги, на клинку ножа та підковдрі може походити від ОСОБА_9 .

Доводи касаційної скарги про порушення принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки судом першої інстанції не було допитано потерпілого ОСОБА_8 , є необґрунтованими.

Згідно з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від

15 травня 2018 року ОСОБА_8 просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 , який 05 травня 2018 року в кімнаті спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , заподіяв йому тілесне ушкодження у вигляді ножового поранення шиї. Тобто, потерпілий висловив свою думку щодо притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності  і кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 проведено за наявності на те правової підстави, передбаченої ст. 477 КПК України.

Суду першої інстанції ОСОБА_8 неодноразово подавав заяви від 04 жовтня

2018 року, 25 жовтня 2018 року про розгляд кримінального провадження без його участі у зв`язку із незадовільним станом здоров`я, а при призначенні покарання ОСОБА_6 покладався на розсуд суду.

У подальшому суд першої інстанції неодноразово вживав заходів до виклику потерпілого ОСОБА_8 у судове засідання. Відповідно до повідомлення Житомирського міськрайонного відділу ДРАЦС від 04 січня 2020 року № 57/13/2/23  в архіві зберігаються актові записи від 05 вересня 2019 року № 2258 про смерть ОСОБА_8 та від 01 лютого 2019 року № 382 про смерть ОСОБА_12 .

Із журналу судового засідання від 11 лютого 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, вбачається, що судом було досліджено зазначене повідомлення про смерть потерпілого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_12 та долучено до матеріалів кримінального провадження. У зв`язку із наведеним прокурор відмовся від допиту цих осіб, сторона захисту при цьому не заперечувала та клопотань з даного приводу не подавала.

Суд правильно оцінив та врахував також дані, які містяться в протоколах слідчого експерименту від 15 травня 2018 року за участю ОСОБА_8 , в ході якого останній продемонстрував механізм завдання ОСОБА_6 ножем ударів йому та ОСОБА_9 , та від 05 травня 2018 року за участю очевидця подій – свідка ОСОБА_12 про обставини завдання ударів ОСОБА_6 ножем

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Отже, суд першої інстанції не допитував у судовому засіданні потерпілого

ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 у зв`язку з їх смертю та у вироку не посилався на їх показання як докази винуватості ОСОБА_6 . Протоколи слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_8 та свідка

ОСОБА_12 були враховані судом як самостійне процесуальне джерело доказів відповідно до вимог ст.ст. 84, 99 КПК України. Оголошення змісту зазначених протоколів у судовому засіданні не порушує принципу безпосередності дослідження доказів.

Крім того, виходячи із сукупності всіх встановлених судами обставин вчиненого діяння, зокрема: способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації поранень, причин припинення злочинних дій, поведінки винного і потерпілих, що передувала події, їх стосунки, поведінки винного після вчинення кримінального правопорушення, в тому числі завдання ОСОБА_6 удару ножем          ОСОБА_9 в серце з вигуками: "Уб`ю в серце", внаслідок якого було нанесено удар ножем в життєво важливий орган і заподіяно тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент спричинення, припинення дій ОСОБА_6 мешканцями Міського центру обліку бездомних осіб, його намагання завдати ще ударів ОСОБА_9 та за показаннями потерпілого вчинення ним опору шляхом утримання рук ОСОБА_6 , суд дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 діяв з умислом на позбавлення життя ОСОБА_9 . Обґрунтовані висновки суду і щодо спрямованості умислу ОСОБА_6 на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 125 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням положень статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості та особливо тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який характеризується посередньо, не працює, розлучений, утриманців не має, є особою з інвалідністю         3-ї групи. Обставин, які пом`якшують покарання, судом не встановлено, а обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину щодо особи похилого віку та особи з інвалідністю.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді арешту в межах санкції ст. 125 ч. 2 КК України та у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 115 ч. 1 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у них доводи, у тому числі щодо невстанолення всіх обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України, оскільки не було допитано потерпілого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 , про відсутність умислу на вбивство ОСОБА_9 і необхідність кваліфікації його дій за ст. 121 ч. 1 КК України та призначення покарання за цим законом з урахування стану здоров`я

ОСОБА_6 , визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 125 ч. 2, ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог        ст.ст. 10, 22 КПК України та врахували практику Європейського суду з прав людини, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене в порядку статей 537, 539 КПК України за наявності передбачених законом підстав місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 квітня

2020 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3