Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 листопада 2020 року

м.  Київ

Справа № 541/690/19

Провадження № 51-3672 км 20

Верховний Суд  колегією суддів другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170260000759 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Велика Багачка, Полтавської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим і  засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Полтавським апеляційним судом вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання і постановлено свій вирок від 16 червня 2020 року, яким засуджено ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2019 року в частині вирішення цивільних позовів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Відповідно до вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення  за таких обставин.

28 вересня 2018 року приблизно о 20 год. ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем марки Nissan Sanny, державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_9 , знаходячись на перехресті вулиць Гоголя та Озерна в м. Миргород Полтавської області, порушив вимоги п. 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху, перед виконанням повороту ліворуч не переконався в безпечності виконуваного ним маневру, змінив напрямок свого руху, не надавши перевагу в русі належному ОСОБА_8 автомобілю УАЗ-469, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався назустріч по своїй смузі руху та перевозив пасажира ОСОБА_10 . В результаті цього відбулося зіткнення указаних автомобілів. Унаслідок ДТП ОСОБА_7 заподіяно середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я та не є небезпечними для життя в момент його отримання.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає про суворість призначеного йому покарання та просить вироки щодо нього змінити, призначивши покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді штрафу. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що він повністю ніколи не заперечував свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, пропонував першу матеріальну допомогу потерпілому, а відсутність згоди з потерпілим і цивільним позивачем  щодо розміру та порядку відшкодування шкоди, на його думку, не свідчить про відсутність розкаяння та байдужого ставлення до наслідків ДТП. Вказує, що місцевий суд при призначенні йому покарання не зважив на наявність на утриманні сім`ї, зокрема і неповнолітньої дитини, відсутність судимості, дані, які позитивно його характеризують, а також  на те, що в момент вчинення ДТП він був тверезий, у минулому не допускав порушення Правил дорожнього руху, а керування транспортним засобом є його життєвою необхідністю. Також, як зазначає засуджений, при призначенні йому покарання судами не було враховано відсутності обтяжуючих покарання обставин, висновку органу пробації щодо недоцільності ізоляції від суспільства та інших обставин, зокрема і тих, що автомобіль, яким керував потерпілий, був переобладнаний, а ОСОБА_7 не застосував паски безпеки, що значною мірою сприяло отриманню потерпілим тілесних ушкоджень. Посилається на те, що при призначенні покарання у виді арешту строком на 6 місяців апеляційний суд не мотивував свого рішення про неможливість призначення покарання у виді штрафу та необхідності збільшення строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також безпідставно врахував, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, оскільки ця судимість відповідно до ст. 89 КК України погашена. Вказує на необ`єктивність досудового розслідування та судового розгляду, а також на упередженість суду апеляційної інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі вказав на можливість розгляду касаційної скарги за його відсутності та без участі захисника.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, проте це не перешкоджає розгляду скарги по суті, оскільки вони належно ознайомлені про місце та час розгляду даного провадження.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За таких обставин, судом касаційної інстанції не перевіряються твердження засудженого про необ`єктивність досудового розслідування та судового розгляду, а також про упередженість суду апеляційної інстанції.

Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України при кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України, а також та обставина, що при призначенні покарання місцевим судом було неправильно застосовано ст. 75 КК України, у касаційній скарзі не заперечується та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Також у касаційній скарзі не вказано на такі істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які у будь якому разі тягнуть скасування судових рішень.

Згідно зі статтею 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями суду, оскільки при визначенні виду, розміру покарання потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, суспільної небезпечності і характеру кримінального правопорушення, ступеня його тяжкості, даних про особу винного, обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Разом із тим, такі дискреційні повноваження суду мають межі, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення на підставі ст. 414 КПК України у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною санкцією статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, проте, за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду чи розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру та вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_6 апеляційний суд встановив, що місцевий суд при призначенні найсуворішого виду покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, у виді обмеження волі свого рішення належним чином не мотивував, а тому дійшов висновку, що основне покарання має бути пом`якшене, з тим, щоб з урахуванням даних про особу ОСОБА_6 забезпечити виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Пом`якшуючи призначене ОСОБА_6 основне покарання та визначаючи його у виді арешту, апеляційний суд урахував характер кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_6 , який має родину, за місцем проживання характеризувався позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебував. Пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом встановлено не було.

У касаційній скарзі не зазначено, які дані про особу ОСОБА_6 не були враховані апеляційним судом при призначенні покарання і  які б свідчили про необхідність призначення йому більш м`якого, як про це просить засуджений.

Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом основне покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання відповідно до якого суд, на основі оцінки ряду загальних і спеціальних критеріїв, зазначених у законі, визначив особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, справедливу міру покарання, спрямовану на досягнення цілей виправлення засудженого і приватної превенції.

Твердження ОСОБА_6 про те, що в його діях є щире каяття, що не було враховано при призначенні йому покарання, безпідставні.

Щире каяття – це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила кримінальне правопорушення і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї кримінально караної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше кримінальних правопорушень.

Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності.

Поведінка ОСОБА_6 при розгляді провадження в судах першої та апеляційної інстанцій не свідчила про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд.

При цьому у касаційній скарзі ОСОБА_6 зазначає, що на його глибоке переконання винуватцем ДТП є не лише він, а й потерпілий, який до того ж керував переобладнаним автомобілем без застосування пасків безпеки, що значною мірою сприяло отриманню потерпілим тілесних ушкоджень. Не заперечує, що він не відшкодував шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Наголошує на тому, що йому має бути призначене мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст.286 КК України.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність обставини, яка пом`якшує покарання– щирого каяття, оскільки цей висновок було зроблено відповідно до ст. 94 КПК України на основі внутрішнього переконання, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінки сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Також є необґрунтованими доводи засудженого про те, що при призначенні йому покарання суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував досудову доповідь представника персоналу органу пробації відповідно до якої виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства.

В розумінні статей 314,314-1 КПК України досудова доповідь представника персоналу органу пробації складається з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого, а також прийняття судового рішення про строк чи розмір покарання та має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.

Разом з тим, є слушними твердження ОСОБА_6 про те, що при призначенні йому покарання апеляційний суд не повинен був ураховувати ту обставину, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічне кримінальне правопорушення, оскільки ця судимість відповідно до ст. 89 КК України погашена.

Судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов тягне настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних проваджень у разі вчинення особою нового кримінального правопорушення.

Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі закінченням певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка не вчиняла раніше кримінального правопорушення, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому кримінального правопорушення та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості.

Отже, посилання у вироку апеляційного суду при призначенні ОСОБА_6 покарання на те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічного умисного кримінального правопорушення є неприпустимим, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.

З огляду на це, таке посилання апеляційного суду підлягає виключенню з вироку, оскільки судом враховувалась конкретна судимість ОСОБА_6 , а не загалом його соціально негативна поведінка особи в минулому, як характеризуюча обставина.

Разом з тим, виключення такого посилання не є достатнім для пом`якшення призначеного ОСОБА_6 основного покарання.

Одночасно, як єдину підставу для збільшення визначеного місцевим судом строку додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічне кримінальне правопорушення, що є неприпустимим, оскільки судимість ОСОБА_6 відповідно до ст. 89 КК України погашена, про що вже було зазначено вище.

Інших підстав з яких збільшено строк додаткового покарання у виді керування транспортними засобами апеляційний суд не зазначив, з огляду на що цей строк має бути зменшеним до 1 року, як це визначив місцевий суд.

При цьому твердження засудженого про те, що йому загалом безпідставно призначено вказане вище додаткове покарання є необґрунтованими.

Призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, місцевий суд врахував характер допущених ОСОБА_6 порушень Правил дорожнього руху, його ставлення до цієї події, те, що кримінальне правопорушення є необережним, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, а також те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що ОСОБА_6 є приватним підприємцем і наявність у нього права керування транспортними засобами є його єдиним джерелом постійного доходу (за посилання сторони захисту).

Суду касаційної інстанції ОСОБА_6 також не надав документів, які б підтверджували його доводи, наведені у касаційній скарзі, про те, що керування транспортним засобом є для нього життєвою необхідністю, пов`язаною з реалізацією можливості матеріально забезпечувати сім`ю.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що призначення додаткового покарання сприятиме виправленню засудженого ОСОБА_6 .

Інших доводів щодо незаконності судових рішень у касаційній скарзі не наведено.

З огляду на викладене, касаційну скаргу ОСОБА_6 необхідно задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Полтавського апеляційного суду від 16 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 змінити: виключити з мотивувальної частини посилання на те, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин, як на підставу для призначення більш суворого додаткового покарання.

Пом`якшити ОСОБА_6 , засудженому за ч. 1 ст. 286 КК України, призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 1 року.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                             ОСОБА_3