Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 711/6059/19

провадження № 51-856км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

виправданого                                              ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора

ОСОБА_8 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року щодо

ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

виправданого за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачено у кримінальному правопорушенні, скоєному за таких обставин.

ОСОБА_7 у не встановлені досудовим розслідуванням час та в місці придбав без передбаченого законом дозволу предмет, який згідно з висновком експерта від 24 травня 2019 року №6/54 є корпусом бойової ручної оборонної осколкової гранати Ф-1, спорядженої конструктивно оформленим зарядом бризантної вибухової речовини нормальної потужності – тротилом, та предмет, який за висновком експерта від 27 червня 2019 року № 5/69 є уніфікованим підривником дистанційної дії до ручних гранат, модернізованим УЗГРМ, який є засобом підриву для ручних гранат типу Ф-1, РГД-5, РГ-42 і належить до категорії вибухових пристроїв.

Вищевказані предмети відповідно до висновку експерта від 17 липня 2019 року           № 63 придатні для здійснення вибуху і конструктивно поєднуються між собою  різьбовим з`єднанням та у зібраному стані є бойовою ручною осколковою гранатою оборонної дії типу Ф-1, яку можна використовувати для здійснення вибуху після видалення запобіжної чеки та вивільнення важеля.

23 травня 2019 року, ОСОБА_7 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх караність та настання суспільно небезпечних наслідків, без передбаченого законом дозволу носив згадані вище предмети при собі в кишені штанів і цього дня о 08:24 поблизу будинку № 245/1 на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Черкасах, був затриманий працівниками поліції.

Дії ОСОБА_7 орган досудового розслідування кваліфікував за ч. 1 ст. 263 КК як привласнення, незаконне придбання та носіння вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2020 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок Придніпровського районного суду м.Черкаси від 18 грудня 2019 року щодо виправданого ОСОБА_7 – без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор вказує, що суд першої інстанції за наявності належних та допустимих доказів, досліджених під час судового розгляду, прийняв помилкове рішення про виправдання ОСОБА_7 усупереч положенням ст. 370 КПК; оцінив докази

з порушенням вимог статей 94 – 96 цього Кодексу; зокрема не отримали належної оцінки показання свідків злочину та письмові матеріали кримінального провадження.

Стверджує, що суд першої інстанції відповідним чином не мотивував свого рішення, а апеляційний суд під час перегляду вироку місцевого суду не дотримався положень статей 370, 404, 419 КПК. Зокрема на думку прокурора суд апеляційної інстанції проявив упередженість при аналізі доводів апеляційної скарги, повторно не дослідив матеріали кримінального провадження чим не дотримався засади безпосередності дослідження доказів, належно не обґрунтував своє рішення та безпідставно віддав перевагу доводам сторони захисту.

Від виправданого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 до суду касаційної інстанції надійшли заперечення, в яких вони просять рішення судів у даному кримінальному провадженні залишити без зміни. Вважають, що рішення у справі

є обґрунтованими та належно вмотивованими, а касаційна скарга прокурора

не містить доводів, які вказують на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала доводи викладені у касаційній скарзі представника публічного обвинувачення та просила суд касаційну скаргу задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 заперечував проти задоволення касаційної скарги представника публічного обвинувачення та просив вирок і ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – беззадоволення.

Виправданий ОСОБА_7 , підтримуючи думку захисника, просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, позицію захисника і виправданого та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника публічного обвинувачення не підлягає задоволенню на таких підставах.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення  (ч. 1 ст. 412 КПК).

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу

й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого

у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_7 покладенопротокол огляду місця події від 23 травня 2019 року

у період з 08:40 до 10:0, згідно з яким слідчим оглянуто територію подвір`я біля будинку № 245/1 на вул. В. Чорновола у м. Черкасах, де перебував ОСОБА_7 ,

у якого в правій кишені штанів було виявлено і вилучено два предмети, зовні схожі

на корпус гранати і на підривник; показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ,

яких було залучено понятими до проведення вказаної слідчої дії, і які підтвердили обставини, викладені у протоколі та додатках до нього. Також обвинувачення ґрунтується на висновках криміналістичних експертиз від 24 травня 2019 року №5/54  про те, що вилучений у ОСОБА_7 об`єкт є корпусом бойової ручної оборонної осколкової гранати Ф-1, спорядженої конструктивно оформленим зарядом бризантної вибухової речовини нормальної потужності – тротилом; від

27 червня 2019 року № 5/69 про те, що вилучений у ОСОБА_7 об`єкт

є уніфікованим підривником дистанційної дії до ручних гранат, модернізованим УЗГРМ, який є засобом підриву для ручних гранат типу Ф-1, РГД-5, РГ-42 і належить до категорії вибухових пристроїв; від 17 липня 2019 року № 63 про те, що надані на дослідження об`єкти придатні для здійснення вибуху і конструктивно поєднуються між собою різьбовим з`єднанням та у зібраному стані є бойовою ручною осколковою гранатою оборонної дії типу Ф-1, придатною для здійснення вибуху після видалення запобіжної чеки та вивільнення важеля.

З показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що він уранці 23 травня 2019 року отримав повідомлення про те, що біля гуртожитку на вул. В. Чорновола в м. Черкасах перебуває підозрілий із гранатою в руці, тому він разом із поліцейськими

ОСОБА_12 і ОСОБА_13 прибули на місце події, де виявили раніше невідомого йому ОСОБА_7 , підійшовши до нього він пред`явив службове посвідчення, останній відштовхнув його і спробував утекти, але був затриманий. Провівши рукою по вбранню, тобто здійснивши поверхневий огляд затриманого, свідок виявив

у зовнішній кишені його штанів предмет, на дотик подібний до гранати, і, не дістаючи цього предмета, викликав слідчо-оперативну групу, після прибуття якої слідчий оглянув місце події і вилучив із кишені затриманого предмети, схожі на гранату

і підривник. Свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 показали, що разом із

ОСОБА_11 прибули до гуртожитку, де ОСОБА_11 підійшов до обвинуваченого, назвався та пред`явив службове посвідчення, після чого вони його затримали. ОСОБА_11 провів поверхневий огляд затриманого і повідомив про наявність у нього в кишені якогось предмета, після чого на місце події викликали слідчого.

Виправданий ОСОБА_7 заперечував свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, послався, що працівники поліції вилучений предмет підкинули під час затримання за підозрою у вчиненні іншого злочину.

Суд, оцінюючи надані йому докази, взяв до уваги такі факти. Одним із письмових доказів, на якому ґрунтується обвинувачення, є протокол огляду місця події від

23 травня 2019 року, проведеного у період з 08:40 до 10:01. Так,  згідно з ч. 1

ст. 237 КПК з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. У цьому конкретному випадку хід згаданої слідчої дії, виходячи зі змісту протоколу та додатків до нього, вказує на те, що

фактично було проведено не огляд місця події, а обшук затриманої особи. Так, на відеозапису зафіксовано, що слідчий із залученням понятих, оперативних співробітників та спеціалістів провів процедуру вилучення та попереднього огляду предметів із правої кишені в особи, яка назвалась ОСОБА_7 і перебувала

у кайданках на руках, заведених за спину, під охороною озброєних людей.

З пояснень працівника оперативного підрозділу ОСОБА_11 під час цієї слідчої дії вбачається, що цю особу затримано за підозрою у незаконних операціях

з вибуховими пристроями. Тобто ОСОБА_7 фактично був затриманий,

і слідчим було проведено його обшук, а не поверхневу перевірку, оскільки

з накладної кишені штанів затриманого вилучались певні предмети. Відповідно до ст. 34 Закону України "Про національну поліцію" поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід є здійсненням візуального огляду особи, проведенням по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом, візуальним оглядом речі або транспортного засобу. Згідно з положеннями ч. 3

ст. 208 КПК уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу.

Таким чином, фізичне затримання ОСОБА_7 здійснено уповноваженою службовою особою, а його обшук проведено слідчим, який повинен був дотримуватись указаних правил КПК.

Досудове розслідування розпочинається з моменту вчинення певної процесуальної дії - внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР). До цього моменту можливо провести тільки одну слідчу дію – огляд місця події, решту слідчих дій дозволено проводити тільки після такого внесення.

У цьому кримінальному провадженні відомості про злочин (кримінальне правопорушення) було внесені до ЄРДР о 10:30:36 23 травня 2019 року, отже, тільки з цього часу розпочалося досудове розслідування і у слідчого, прокурора виникли законні підстави для проведення слідчих (розшукових) дій, крім огляду місця події.

Місцевий суд встановив, що слідчу дію (обшук особи) у вигляді огляду місця події слідчий провів 23 травня 2019 року з 08:49 до 10:01, тобто до початку досудового розслідування. Крім того, орган досудового розслідування звертався до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку у особи ОСОБА_7 , який проведений з 08:49 по 10:01 23 травня 2019 року, тобто і орган досудового розслідування фактично вважав, що слідчим проведено не огляд місця події, а іншу слідчу дію - обшук особи.

Також місцевий суд звернув увагу на те, що орган досудового розслідування мав підстави для внесення відповідних відомостей до ЄРДР до 08:49  23 травня

2019 року, оскільки згідно з рапортом поліцейського дані про ймовірне вчинення злочину були зареєстровані цього ж дня о 08:25:35.

Крім того, оцінюючи вказаний протокол затримання, місцевий суд взяв до уваги те, що в ньому фактично дублюється протокол обшуку ОСОБА_7 , проведеного

з 08:49 по 10:01 23 травня 2019 року, й інших речей і документів у затриманої особи не було вилучено.

Враховуючи зазначене, місцевий суд дійшов висновку, що обшук ОСОБА_7 проведено з порушенням КПК, а отже, предмети, схожі на гранату і підривник, вилучено з порушенням процедури отримання, тобто незаконно. Тому, суд використав поняття доктрини "плодів отруйного дерева" та визнав недопустимими доказами висновки експертиз від 24 травня 2019 року № 6/54, від 27 червня

2019 року № 5/69 та від 17 липня 2019 року№ 63, довідки про категорію небезпечності виявлених вибухових матеріалів, акт знищення вибухонебезпечних речових доказів, а також самі речові докази, у зв`язку з тим, що на їх допустимість вплинув незаконний обшук. Показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд не взяв до уваги, адже вони стосувалися ходу процесуальної дії, проведеної

з порушенням закону.

Дослідивши вказані докази, в тому числі показання свідків та письмові матеріали кримінального провадження, надавши кожному з них оцінку на предмет допустимості, а сукупності зібраних доказів – на предмет достатності для підтвердження обвинувачення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_7 .

Доводи прокурора про недотримання під час розгляду справи місцевим судом, положень ст. 370 КПК, неналежну  оцінку доказів усупереч вимогам ст. 94 цього Кодексу та безпідставне визнання їх недопустимими в ході касаційного розгляду не були підтвердженні.

Місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а виправдувальний вирок – законним та мотивованим.  При цьому суд зазначив, що в кримінальному провадженні на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1  ст. 263 КК, стороною обвинувачення не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які у своїй сукупності та взаємозв`язку були би достатніми для прийняття рішення про доведеність факту інкримінованого правопорушення.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, і визнав їх необґрунтованими.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.При цьому те, що апеляційний суд повторно не дослідив у повному обсязі в порядку ст. 404 цього Кодексу матеріали кримінального провадження, не вплинуло на правильність його висновків. Таким чином, доводи прокурора в частині недотримання апеляційним судом положень ст. 404 КПК не є слушними.

Щодо протоколу огляду місця події від 23 травня 2020 року, визнаного судами недопустимим доказом, слід зазначити, що прокурор ні під час розгляду справи місцевим судом, ні в апеляційній та касаційній скаргах не навів обґрунтованих та достатніх доводів на спростування висновку судів про допустимість зазначеного доказу.

Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, що зазначена в протоколі огляду місця події слідча дія не відповідає фактично проведеній, оскільки з процесуального документу видно, що був проведений не огляд місця події, а обшук ОСОБА_7 та огляд речей, вилучених у останнього, та всупереч вимог ч. 2, 3 ст. 214 КПК, дана процесуальна дія була проведена з 08:49 по 10:01 23 травня 2019 року до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 КК, яке було внесено о 10:31 23 травня 2019 року, тобто фактично поза межами кримінального провадження.

Таким чином, з урахуванням принципу "плодів отруйного дерева", місцевий суд обґрунтовано визнав недопустимими похідні докази, а саме всі фактичні дані, пов`язані із дослідженням предметів злочину.

Колегія суддів погоджується з вказаною позицією суду апеляційної інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставою для скасування судових рішень, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК,  Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 грудня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 15 квітня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                              ОСОБА_3