Назад до результатів
Дані реєструПостанова Верховного Суду · Касаційний кримінальний судСправа № 195/1226/19 · 12.11.2020
ЄДРСР

Судове рішення · Постанова

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Справа №
195/1226/19
Дата
12 листопада 2020 р.
Суддя
Голубицький Станіслав Савелійович
  • ч. 2 ст. 307 КК

Також цитує: ст. 12 КК · ст. 69 КК · ст. 75 КК · ст. 76 КК

Джерело: дані реєстру

Обов'язковий висновок

Висновок щодо застосування норми права

Висновок щодо застосування норми праваРезультат ще не прочитано. Висновку щодо застосування норми права ми в цій постанові поки не знайшли.
Не є обов'язковим висновком щодо застосування норми права

Мотиви Верховного Суду

Мотиви Верховного СудуРезультат ще не прочитано. Мотиви можна прочитати в повному тексті нижче.

Що вирішив суд

Ми ще не прочитали це рішення. Текст нижче — повний і незмінений, як його опублікував реєстр.

Текст рішення

Оригінал у реєстрі

Рішення знеособлене держателем реєстру: імена учасників замінено на позначки на кшталт ОСОБА_1. Ми не деанонімізуємо їх.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа  № 195/1226/19

провадження № 51-1759км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

засудженого                                      ОСОБА_5 ,

законного представника    ОСОБА_6 ,

захисника                                           ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

прокурора                                           ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року у кримінальному провадженні №12019040590000084 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Томаківського районного суду Дніпропетровської області                        від 03 грудня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року, ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю            2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Районний суд встановив, що ОСОБА_5 25 лютого 2019 року у невстановлений органом досудового розслідування час, у лісосмузі між селами Топила і Весела Федорівка Томаківського району Дніпропетровської області придбав (знайшов) рослини роду конопля (канабіс), який відноситься до особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, та                   27 лютого 2019 року о 15:20 у приміщенні Томаківського районного суду в                смт. Томаківка безоплатно передав (збув) цей наркотичний засіб іншій особі, масою в перерахунку на суху речовину 0,4909 г.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор стверджує, що при перегляді вироку апеляційний суд не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при вирішенні питання про призначення покарання ОСОБА_5 і невідповідність цього покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого через м`якість, та не дав на ці доводи вичерпних та обґрунтованих відповідей, а тому ухвалене апеляційним  судом рішення не відповідає вимогам статей 370 та 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

На думку прокурора, за встановлених судом обставин і даних про особу засудженого, який вчинив тяжкий злочин будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів у групі осіб, виправлення ОСОБА_5 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

Прокурор в судовому засіданні касаційну скаргу підтримав.

Захисник ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_5 і законний представник ОСОБА_6 просили залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені у скарзі доводи, дійшла висновку про таке.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновок судівпро доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальногоправопорушення та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

За правилами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів провадження, призначаючи ОСОБА_5 покарання районний суд взяв до уваги тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, наявність у справі обставин, що пом`якшують покарання - неповнолітній вік засудженого та його щире каяття у вчиненому, а також відсутність обставин які його обтяжують.

Окрім цього, суд також урахував, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є студентом Томаківського професійно-аграрного ліцею, вчинив злочин не з корисливого мотиву і у скоєному щиро розкаявся.

Згідно ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

З урахуванням наявності у справі обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, місцевий суд дійшов умотивованого висновку про можливість призначення ОСОБА_5 за вчинене кримінальне правопорушення покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді п`яти років позбавлення волі без конфіскації майна.

Таким чином, при призначенні покарання засудженому суд першої інстанції дотримався основних засад призначення покарання, передбачених статтями 50 та 65 КК, адже це покарання за видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, обставинам справи та даним про його особу і є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок м`якості колегія суддів не вбачає.

Згідно з положеннями ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з оспорюваних судових рішень, з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, обставин справи та даних про його особу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання з випробуванням та навели у своїх рішеннях переконливі мотиви у доведеність такого висновку.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження місцевим судом.

Відповідно до положень ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушенням.

При перегляді вироку суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, доводи якої є аналогічними тим, що викладені ним у касаційній скарзі, ретельно їх перевірив та дав на них умотивовані відповіді, навівши у своїй ухвалі переконливі мотиви у доведеність правильності висновку районного суду про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання за умов застосування до нього положень ст. 75 КК та здійснення контролю за його поведінкою органом пробації упродовж визначеного  іспитового терміну з покладенням на нього певних обов`язків.

Ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, і не ставлять під сумнів його законність.

Під час перевірки оскаржуваного рішення судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування ухвали апеляційного суду, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 березня 2020 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________                             _________________                            _________________

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                               ОСОБА_3

Це не юридична консультація. Перевіряйте текст постанови в реєстрі за посиланням угорі.

А як вирішували справи, схожі на вашу?

Підберемо рішення за вашою статтею та обставинами, покажемо, чим вони завершувались і який строк типовий.

Перевірити мою справу