Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 381/4889/16-к

провадження № 51-3502км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

захисника                                                                           ОСОБА_6 ,

представника потерпілої                                                ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 на вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2019 року та вирок Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року і захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_8 на вирок Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110310001891, за  обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що немає судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 4 ст. 296  КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вирокомФастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2019 року ОСОБА_8  засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України  до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі п. б п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України перераховано 3 роки обмеження волі в 1 рік 6 місяців позбавлення волі.

Відповідно до ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25 липня 2016 року о 21:30 год., будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи на перехресті вулиць Льва Толстого та Садової в м. Фастові Київської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, заїхав вантажним автомобілем "ГАЗ-3307 ЗНГ" на тротуар неподалік перехрестя вулиць Льва Толстого та Садової, де перебували перехожі, вийшов з автомобіля та, тримаючи в руках призначений для тренувальної стрільби поза межами спеціальних приміщень та майданчиків револьвер "ALFA 420", почав погрожувати його застосуванням перехожим.

Також ОСОБА_8 28 жовтня 2016 року о 14:30 год., будучи в стані алкогольного сп`яніння, зайшов до приміщення дитячого навчального закладу №5 "Сонечко" за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Мічуріна, 24, діючи з прямим умислом, який направлений на хуліганські дії, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося зухвалістю, застосував до завідуючої вказаного дитячого навчального закладу ОСОБА_10 фізичне насильство, яке виразилося в штовханині руками в груди, від чого остання впала на стіл, та в завданні  одного удару кулаком руки в праву сторону щелепи. При цьому ОСОБА_8 , використовуючи нецензурну лайку словесно погрожував ОСОБА_10 та іншим працівникам дитячого навчального закладу розправою.

Київським апеляційним судом вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від 02 липня 2020 року, яким ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 296 КК України призначено покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, за  ч. 4 ст. 296 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_8 визначено остаточне покарання  у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення в частині його засудження за ч. 4 ст. 296 КК України з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження. Посилається на те, що у справі відсутні докази, які би вказували на вчинення ним інкримінованого злочину. Також стверджує про відсутність об`єктивної та суб`єктивної сторони цього складу злочину. Окрім того вважає, що, оскільки у справі існує постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП,  то його дії не можуть бути кваліфіковані як злочин, передбачений ч. 4 ст. 296 КК України. Звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не усунув ці порушення та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, а при ухваленні свого вироку призначив суворе покарання. У зв`язку з цим також просить судові рішення щодо нього змінити в частині його засудження за ч. 1 ст. 296 КК України й на підставі        ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій за ч. ч. 1, 4 ст. 296 КК України, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й даним про його особу, просить вирок апеляційного суду скасувати в частині призначеного покарання та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання належним чином не врахував обставини, які пом`якшують покарання, і дані про особу обвинуваченого та безпідставно скасував вирок місцевого суду в частині звільнення його підзахисного від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та представник потерпілої вважають, що касаційні скарги є необґрунтованими та просять їх відхилити.

Захисник підтримав подані касаційні скарги.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У поданій касаційній сказі засуджений не оспорює доведеність його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а захисник не оскаржує  доведеність винуватості ОСОБА_8 та правильність кваліфікації його дій за ч. ч. 1, 4 ст. 296 КК України.

Згідно зі статтею 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Стаття 413 КПК Українипередбачає, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

У статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з положеннями ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Як убачається з матеріалів провадження, вказаних вимог закону при розгляді справи щодо ОСОБА_8 дотримано.

Твердження засудженого про безпідставне його засудження за ч. 4 ст. 296 КК України, не вбачаються обґрунтованими, з огляду на наступне.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, було зроблено судом першої інстанції на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням  вимог  ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, судом першої інстанції було досліджено показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які зазначали, що автомобіль під керуванням                     ОСОБА_8 заїхав на тротуар, де були перехожі та діти. Вони зробили водію зауваження. ОСОБА_8 вийшов із автомобіля та поводив себе агресивно. Було видно, що він в стані алкогольного сп`яніння. У нього в руках був предмет, схожий на пістолет, й ОСОБА_8 їм погрожував. Ці показання є послідовними, логічними, незмінними, повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами у провадженні, й об`єктивних підстав ставити під сумнів достовірність і належність викладених обставин в наданих поясненнях не вбачається.

Також судом досліджено дані, які містяться у протоколах: огляду місця події від                             25 липня 2016 року; пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 серпня 2016 року за участю свідка ОСОБА_12 , яка впізнала на фото ОСОБА_8 та вказала, що саме ця особа вчиняла хуліганські дії 25 липня 2016 року на перехресті вулиць Садової і Л. Толстого в м. Фастові (т.2а. п.223-224).

Проаналізовано судом і висновок експерта та ілюстративну таблицю до нього від                   08 серпня 2016 року, відповідно до якого наданий на дослідження предмет, схожий на револьвер, вогнепальною зброєю не являється, виготовлений промисловим способом. Револьвер моделі "ALFA 420",(Чехія) калібру 4 мм, № НОМЕР_1 призначений для тренувальної стрільби поза спеціальних приміщень та майданчиків (тирів, стрільбищ), придатний для стрільби, технічно справний (т.2 а.п.171), а також інші докази, надані органом досудового розслідування, в тому числі й висновки експертиз, які об`єктивно узгоджуються між собою.

Верховний Суд вважає, що зазначені докази відповідають вимогам ст.ст.84-86 КПК України щодо їх належності та допустимості, оскільки отримані у порядку, встановленому діючим КПК України.

Доводи засудженого про те, що не доведено ознак об`єктивної та суб`єктивної  сторони злочину, також є безпідставними.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності.

Головною рушійною силою хуліганських дій є бажання завдати шкоди не конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства.

Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства. Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства.

Врахувавши викладені вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, та постановляючи вирок, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 вчинив суспільно-небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність, немає підстав.

У своїй касаційній скарзі засуджений також зазначає, що, оскільки його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за вчинення того самого діяння,  за яке його засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України, то притягнути його двічі до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, неможливо. Однак колегія суддів з такими доводами засудженого не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Положення статті 124 КУпАП передбачає покарання у виді штрафу або позбавлення права керувати транспортними засобами за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Проте притягнення до адміністративної відповідальності за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю із застосуванням іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, ця норма не передбачає, оскільки це є складом кримінального правопорушення, передбаченого                        ч. 4 ст. 296 КК України.

Отже, переконливих доводів засудженого ОСОБА_8 про необхідність скасування судових рішень щодо нього та закриття кримінального провадження в частині його засудження за ч. 4 ст. 296 КК України в касаційній скарзі засудженого немає.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженого та його захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив  скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8 покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів,  дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення. Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що засуджений в силу ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно та перебування на його утриманні неповнолітньої доньки. Окрім того, було взято до уваги, що злочин ОСОБА_8 було вчинено в стані алкогольного сп`яніння із застосуванням предмету схожого на револьвер, що свідчить про його підвищену суспільну небезпечність.

Також, урахувавши всі інші обставини, й ті на які посилаються засуджений та його захисник у своїх касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_8 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 296 КК України, яке потрібно відбувати реально.

При цьому колегія суддів апеляційного суду дійшла правильного висновку, що наведені судом першої інстанції дані про особу винного та обставини, які пом`якшують покарання, у цьому випадку не є такими, які вказують на можливість виправлення ОСОБА_8  без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним контролю в порядку звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, відповідає вимогам            ст. 65 КК України. Підстав для скасування чи зміни вироку апеляційного суду з підстав, що вказані у касаційних скаргах засудженого та його  захисника, не убачається.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника не убачає.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2019 року та вирок Київського апеляційного суду від 02 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та  захисника ОСОБА_9 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,                               є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                   ОСОБА_2                                             ОСОБА_3