Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 489/3757/16-к

провадження № 51-2590км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                             ОСОБА_4 ,

прокурора                            ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150040002819, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миколаїв, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він наприкінці березня 2016 року за місцем свого мешкання на території будинку місця проживання своїх батьків ( АДРЕСА_2 ), незаконно посіяв та вирощував 49 кущів коноплі, з метою подальшого виробництва та вживання наркотичного засобу – канабісу. 18 травня 2016 року під час обшуку за вищевказаною адресою було виявлено та вилучено насадження рослини коноплі у кількості 43 штуки.

Крім того, ОСОБА_6 у невстановлений досудовим розслідуванням день та час , після незаконного посіву рослин роду коноплі, шляхом перетирання через металеве сито сухого листя рослин конопель, які він виростив, виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс, масою в перерахунку на суху речовину 500,4 г, який зберігав за місцем свого проживання ( АДРЕСА_2 ) для особливого вживання без мети збуту.

За вироком Жовтневого районного суду Миколаївської області від 9 січня 2018 року ОСОБА_6 виправдано за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд першої інстанції не надав доказам належної правової оцінки, не навів у вироку мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення, судовий розгляд проведено неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Вказані порушення залишились поза увагою суду апеляційної інстанції, тому його рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК та підлягає скасуванню.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги прокурора вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просить дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.

Частиною 3 ст. 62 Конституції України встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність, що кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК вчинені ОСОБА_6 та обґрунтовано виправдав останнього.

Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_6 , з яким погоджується й колегія суддів.

Зокрема, суд першої інстанції допитав обвинуваченого, котрий заперечував винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень та пояснив, що в будинку, де було проведено обшук, при якому він не був присутній, не проживає більше чотирьох років, що також підтвердила його дружина – ОСОБА_7 . Кому саме належать кущі коноплі та коробка з канабісом йому невідомо. Про обставини проведення обшуку дізнався від батька по телефону, котрий повідомив про необхідність з`явитися до поліції. Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також підтвердили, що ОСОБА_6 не проживав у цьому будинку, кому належало вилучено майно їм не відомо. Крім того, ОСОБА_8 зазначив, що після придбання будинку речі на горищі, де було виявлено коробку з канабісом, не переглядали та його не прибирали. В садку біля будинку ніхто коноплю не вирощував, він був забур`янений.

Допитавши обвинуваченого та свідків, ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено причетність ОСОБА_6 до події злочину. До того ж, докази обвинувачення не містять будь-яких фактичних даних, які пов`язують виявлене в ході проведення обшуку з особою обвинуваченого.

Врахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виправдання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК, оскільки у суді не доведено, що вказані кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.

Доводи прокурора, аналогічні за змістом доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними, а тому відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_6 та відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про визнання висновків експертиз від 20 травня 2016 року недопустимим доказом, оскільки ці докази ґрунтуються на даних, отриманих в ході проведення обшуку, а протокол обшуку від 18 травня 2016 року було визнано судом недопустимим доказом.

Крім того, суд зазначив, що заявлені стороною обвинувачення свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які були понятими під час проведення обшуку, не допитувались в ході досудового слідства як свідки, а у суді останніх не було допитано через незабезпечення їх прибуття стороною обвинувачення. До того ж стороні захисту в порушення вимог ст. 290 КПК не було відкрито ряд доказів, зокрема відеозапис, який нібито проводився під час обшуку, постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування, тощо.

Також, було перевірено доводи прокурора про те, що свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 нібито визнали, що вилучені рослини коноплі і наркотичний засіб належать саме ОСОБА_6 . Апеляційний суд їх визнав необґрунтованими, з огляду на те, що ці доводи були спростовані показаннями вказаних свідків, наданими у суді під час розгляду кримінального провадження.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необхідність залишити виправдувальний вирок відносно ОСОБА_6 без змін.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Під час перегляду кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень. А прокурор в касаційній скарзі не зазначив доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були підставами для скасування виправдувального вироку.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                             ОСОБА_3