Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

5 листопада 2020 року

м. Київ

справа №  715/2388/19

провадження №  51-2852км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                     ОСОБА_4 ,

за участю прокурора       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019260080000368, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Чернівців Чернівецької області і жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі – КК),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року                     засуджено ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених п. 1, п. 2 ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

За вироком суду, ОСОБА_7 2 вересня 2019 року близько 03 год. 00 хв. шляхом просунення руки через вікно проник до номера № НОМЕР_1 , що в приміщенні готелю "Венеція", розташованого на вул. Незалежності, 33 у с. Чагор Глибоцького району Чернівецької області, де вчинив таємне викрадення сумки ОСОБА_8 , в якій містилися 400 євро (11 096 грн), 300 грн і мобільний телефон "iPhon 6s Plus" вартістю 4900 грн, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 16 296 грн.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винуватого внаслідок його м`якості.Стверджує, що ОСОБА_7 органом досудового слідства було висунуто обвинувачення у вчиненні таємного викрадення майна ОСОБА_8 на загальну суму 30 099 грн, проте суд першої інстанції, розглядаючи справу за правилами ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), без з`ясування думки потерпілого зменшив розмір заподіяної останньому шкоди, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на це і не усунув зазначеного порушення. Крім того, вказує на безпідставне звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, що, на думку прокурора, не сприятиме виправленню засудженого та попередженню вчинення нових злочинів. Звертає увагу на те, що судами нижчих інстанцій не надано належної оцінки ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, а також даним про особу винуватого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі, проте для себе не зробив належних висновків і після погашення судимостей знову умисно вчинив кримінальні правопорушення проти власності, причому інкриміноване правопорушення ОСОБА_7 вчинив під час слухання іншим місцевим судом кримінального провадження про його обвинувачення за ч. 1 ст. 185 КК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 в частині призначення ОСОБА_7 надмірно м`якого покарання та безпідставного звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Стосовно викладених у касаційні скарзі доводів про необхідність скасування судових рішень через неправильне встановлення судом першої інстанції вартості викраденого майна та незаконне залишення цього вироку місцевого суду без змін судом апеляційної інстанції, то в цій частині вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Просив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувавши ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 і призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Як видно з матеріалів справи, обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 , який було складено слідчим та затверджено прокурором 31 жовтня 2019 року, містить відомості, передбачені пунктами 1–9 ч. 2 ст. 291 КПК, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення ч. 3 ст. 185 КК та формулювання обвинувачення про те, що ОСОБА_7 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням в інше приміщення (а. с. 1–2).

Після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта ОСОБА_7 підтвердив зрозумілість пред`явленого йому обвинувачення. І самевід такого обвинувачення він захищався в суді.

Так, у судовому засіданні ОСОБА_7 повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 185 КК та підтвердив обставини вчиненого ним правопорушення, яке викладене в обвинувальному акті, вказавши, що всі обставини буловстановленоправильно і він визнає їх повністю.

Потерпілий ОСОБА_9 подав заяву, в якій просив судовий розгляд у суді першої інстанції провести без його участі у зв`язку з виїздом за кордон. Вирішення питання про покарання винуватому потерпілий залишив на розсуд суду (а. с. 26). Оскільки шкоду потерпілому було відшкодовано повністю, останній не мав жодних претензій до ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції, з`ясувавши думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, а також правильність розуміння змісту цих обставин, переконавшись у добровільності такої позиції учасників судового провадження та роз`яснивши їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку,  розглянув справу   за  правилами  ч. 3 ст. 349 КПК.

Що стосується твердження прокурора про неправильне встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, а саме неправильне встановлення розміру заподіяної потерпілому шкоди та залишення зазначеного порушення без уваги судом апеляційної інстанції, суд звертає увагу на таке.

Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_7 з проникненням до іншого приміщення у потерпілого ОСОБА_8 таємно викрав наступне майно: 400 євро                     (11 096 грн),  300 грн і мобільний телефон "iPhon 6s Plus" вартістю 4900 грн, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 16 296 грн.

Згідно з вимогами ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги і вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

За правилами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, прокурор і потерпілий в апеляційному порядку не оспорювали правильності установлення вироком суду першої інстанції розміру викраденого ОСОБА_7 майна або зменшення цього розміру.

В апеляційній скарзі прокурор не ставив питання про скасування вироку суду або ухвалення нового вироку судом апеляційної інстанції з цих підстав, і вказана обставина не була предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи вимоги ч. 3 ст. 442 КПК, згідно з якими при скасуванні або зміні судових рішень в постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення, та беручи до уваги те, що апеляційним судом не було допущено будь-яких порушень, Суд не має підстав для скасування судових рішень щодо ОСОБА_7 з вказаних підстав.

Що стосується обраного судовими інстанціями ОСОБА_7 покарання, Суд з вказаними рішеннями погоджується.

Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

За правилами ст. 65 КК суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до вимог ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При призначенні покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Суд урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, ставлення винуватого до вчиненого, дані про його особу, його схильність до вчинення злочинів проти власності, те, що ОСОБА_7 раніше не судимий у силу ст. 89 КК, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох малолітніх дітей, на диспансерних обліках не перебуває, є особою молодого віку. Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , суд визнав повне визнання останнім своєї вини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину. Обставин, які б обтяжували покарання ОСОБА_7 , згідно з вимогами ст. 67 КК судом не було встановлено.

Прокурор ОСОБА_10 у судовому засіданні просив суд призначити ОСОБА_7 за                       ч. 3 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК (а. с. 95–98).

Ураховуючи наведене, а також конкретні обставини справи, обставини, що пом`якшують покарання засудженого(повне визнання останнім своєї вини, щире каяття у вчиненому та активне сприяння у розкритті злочину), відсутність обставин, які б обтяжували покарання, ставлення засудженого до вчиненого, те, що в суді він виявив щирий жаль з приводу вчиненого кримінального правопорушення, осудив свою поведінку, запевнив суд, що більше такого не повториться, просив вибачення в потерпілого, відшкодував йому шкоду, а також з огляду на майновий стан засудженого, перебування на його утриманні двох малолітніх дітей, молодий вік ОСОБА_7 , його виключно позитивну характеристику, стан його здоров`я, відсутність претензій з боку потерпілого, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільства із звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Саме таке покарання, за висновком суду, є справедливим і достатнім, а тому відповідає меті й загальним засадам призначення покарання.

Апеляційний суд ретельно перевірив твердження прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення і даним про його особу та  дав мотивовану відповідь на всі доводи апеляційної скарги, зазначивши, з яких підстав її визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Правових підстав вважати обрану форму звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання явно несправедливою або неправильною колегія суддів не має.

Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів наведені висновки судів нижчих інстанцій і доводили необхідність відбування засудженим покарання виключно в умовах ізоляції від суспільства, в касаційній скарзі не міститься.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не має підстав для задоволення касаційних вимог прокурора.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                     ОСОБА_3