Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 736/1392/16-к

провадження № 51-564км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої                                                 ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

захисника                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

прокурора                                        ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року стосовно останнього у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014270150000121, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Домашлин Корюківського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 289, частинами 1 і 3 ст. 357, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за: ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік, ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, ч. 3 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна.

За цим же вироком ОСОБА_6 визнаний невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 357 КК України за епізодом незаконного вимагання та викрадення офіційних документів та виправданий на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з не доведенням, що в діянні обвинуваченого є склад зазначеного кримінального правопорушення.

Строк покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з 15 березня 2019 року, зарахувавши в строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 18 жовтня 2016 року по 21 жовтня 2016 року включно з розрахунку відповідно до ст. 72 КК України в редакції від 26 листопада 2015 року один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Прийнято рішення щодо цивільного позову та процесуальних витрат.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2019 рокуапеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6  залишено без задоволення,  а вказаний вирок стосовно останнього – без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 24 березня 2014 року близько 21:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в будинку потерпілого ОСОБА_9 по АДРЕСА_2 , діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом - автомобілем марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_1 , який належав потерпілому, застосовуючи до останнього фізичне насильство, вимагав у нього ключі від вказаного автомобіля та важливі особисті документи.

Отримавши відмову на своє вимагання, ОСОБА_6 один раз вдарив ОСОБА_9 рукою по шиї ззаду, від чого він впав на підлогу в коридорі будинку за вищевказаною адресою, а ОСОБА_6 схопив пательню, яка стояла на плиті в коридорі, та наніс нею не менше двох ударів в область голови потерпілому, після чого схопив останнього за одяг, затягнув до кімнати будинку, поклав на диван та, продовжуючи вимагання, наніс вже лежачому ОСОБА_9 близько десяти ударів по тулубу.

Від нанесених ударів у ОСОБА_9 утворилися тілесні ушкодження у виді закритої травми грудної клітки праворуч, що супроводжується переломами 3-4 ребра і відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров`я на термін більше 3 тижнів, синців та забійної рани правої тім`яної ділянки, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я, та синців в ділянці крила крубової кістки праворуч, крижової ділянки праворуч, в ділянках правої та лівої вушних раковин, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, котрі є небезпечними для здоров`я в момент їх заподіяння.

Після отриманих тілесних ушкоджень, побоюючись за своє життя та здоров`я, потерпілий ОСОБА_9 погодився виконати незаконні вимоги ОСОБА_6 і видав йому ключі від вищезазначеного автомобіля та важливі особисті документи, а саме: посвідчення водія серія НОМЕР_2 , видане МРЕО м. Мена 22 серпня 1991 року на ім`я ОСОБА_9 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видане МРЕВ ДАІ м. Мена 29 січня 2002 року на автомобіль марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_4 , власник ОСОБА_10 , які ОСОБА_6 відкрито викрав.

Крім того, за тих же обставин ОСОБА_6 , скориставшись неуважністю ОСОБА_9 , шляхом вільного доступу, умисно, таємно викрав зі столу в кімнаті будинку бувший у використанні мобільний телефон марки SAMSUNG SGH-C130 вартістю 85,00 грн та бувший у використанні мобільний телефон марки SAMSUNG SGH-B200 вартістю 110,00 грн, які належали потерпілому, чим спричинив останньому майнову шкоду на загальну суму 195,00 грн.

Після цього ОСОБА_6 відкрито заволодів належним потерпілому транспортним засобом - автомобілем марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_1 , пересуваючись на якому залишив місце вчинення злочинів, та розпорядився ним на власний розсуд, завдавши ОСОБА_9 матеріальної шкоди на суму 16 065,36 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та надмірну суворість призначеного ОСОБА_6 покарання, а захисник ОСОБА_8 , крім того, нанеповноту і однобічність судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять судові рішення стосовно ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. Даючи власний аналіз доказам у справі, стверджують, що обвинувачення ОСОБА_6 ґрунтується на припущеннях та суперечливих доказах, які не узгоджуються між собою, а його винуватість у вчиненні інкримінованих злочинів не доведена. Зокрема, посилаються на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні речові докази, вони жодним чином не зафіксовані, не були безпосередньо досліджені судом, їх наявність не з`ясовано, долю під час ухвалення вироку не вирішено. Також зазначають, що потерпілий ОСОБА_9 не був допитаний судом, його психічний стан не встановлено, а слідчий експеримент за його участю проведений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Вказують на необґрунтоване відхилення судом клопотань, заявлених стороною захисту, у тому числі щодо допиту понятих. Наводять доводи щодо оцінки окремих доказів, які фактично зводяться до оспорювання фактичних обставин, встановлених судом у кримінальному провадженні, достовірності окремих доказів, неповноти судового розгляду. Засуджений ОСОБА_6 , крім того, зазначає, що йому було відмовлено у відкритті матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України. За твердженням касаторів, апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою сторони захисту, всупереч вимогам статей 404, 409 КПК України не перевірив належним чином наведених у ній доводів щодо зазначених порушень, не дослідив повторно обставини, досліджені судом першої інстанції неповно та з порушеннями, та необґрунтовано залишив її без задоволення.

Водночас обґрунтованість виправдання ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 357 КК України жодним з учасників судового провадження під сумнів не ставиться.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 у засіданні суду касаційної інстанції підтримав свою та захисника ОСОБА_8 касаційні скарги та просив їх задовольнити.

Захисник ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 у повному обсязі, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 частково.

Прокурор ОСОБА_7 вважала касаційні скарги необґрунтованими та просила залишити їх без задоволення, а судові рішення стосовно ОСОБА_6 без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 – 414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у своїх касаційних скаргах засуджений та його захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив про відсутність порушень вимог КПК України при проведенні розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Тому при перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведенні належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ – з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Судові рішення попередніх інстанцій у даному кримінальному провадженні свідчать, що судами ретельно перевірені доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про відхилення цих доводів колегія суддів вважає обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Твердження захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_6 про недоведеність винуватості останнього у пред`явленому обвинуваченні є безпідставними, оскільки протилежні висновки місцевого суду ґрунтуються, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені відповідними доказами.

Мотивуючи свої висновки у цій частині, суд у вироку послався на дані, отримані під час слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9 , в ході проведення якого останній розповів і відтворив на місці події, яким є його домоволодіння, обставини вчинених щодо нього злочинів, зазначивши при цьому, що саме ОСОБА_6 завдав йому один удар рукою по голові, потім 3-4 рази пательнею по голові, далі приблизно 15 ударів рукою по голові та тулубу, вимагаючи ключі від автомобіля та документи на право керування ним, які потерпілий, побоюючись за своє життя і здоров`я, був вимушений віддати ОСОБА_6 , після чого останній ними відкрито заволодів і залишив будинок, а ОСОБА_9 виявив також зникнення двох мобільних телефонів. Про незаконне заволодіння транспортним засобом та важливими особистими документами шляхом його побиття потерпілий повідомив правоохоронні органи, про що свідчать дані протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, на які також обґрунтовано послався суд. Показання потерпілого ОСОБА_9 щодо механізму утворення виявлених у нього тілесних ушкоджень повністю узгоджуються з даними висновку експерта № 73 від 25 квітня 2014 року, якому надана відповідна оцінка судом та згідно з яким тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися 24 березня 2014 року близько 21:00 шляхом його побиття і не могли утворитися при падінні з висоти власного росту. Даними протоколів огляду місця події від 24 та 25 березня 2014 року, досліджених судом, зафіксовано відсутність автомобіля у господарстві потерпілого та два сліди від протектора автомобіля, які ведуть до воріт і виходять на вулицю, а також виявлення належного потерпілому автомобіля марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_4 , яким керував обвинувачений, на відстані 10 метрів від стаціонарного поста ДАІ № 1; під час огляду автомобіля на його передній панелі було виявлено і вилучено у тому числі важливі особисті документи і два мобільні телефони, про викрадення яких заявляв потерпілий, факт їх вилучення на місці зупинки автомобіля ОСОБА_6 не заперечувався. При цьому судом враховано: показання свідка ОСОБА_11 , який бачив, як обвинувачений виїжджав з двору потерпілого за кермом автомобіля останнього, а зі слів потерпілого йому стало відомо, що він та обвинувачений побилися; сина потерпілого - свідка ОСОБА_12 , який розповів, що після того, як він дізнався від ОСОБА_11 , що за кермом автомобіля його батька була інша особа, він одразу пішов до нього та побачив, що батько лежав на дивані, після чого викликав швидку медичну допомогу та поліцію, зі слів батька дізнався, що він вживав алкогольні напої з ОСОБА_6 ; свідка ОСОБА_13 , який на той час працював на посаді інспектора ДПС ВДАІ при УМВС України в Чернігівській області, та підтвердив в судовому засіданні, що ним з напарником було зупинено автомобіль, який, як з`ясувалося, перебував в угоні, водій надав їм водійські права та техпаспорт на автомобіль на ім`я іншої особи, при цьому видаючи їх за свої, а під час пред`явлення особи для впізнання за фотокартками, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_13 упізнали обвинуваченого як особу, яку на СП № 1 РДПС зупинили на автомобілі марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_4 , що зафіксовано відповідними даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 10 липня 2014 року.

Судом першої інстанції, крім іншого, було безпосередньо дослідженопротокол огляду предметів від 07 квітня 2014 року з фототаблицею до нього, даними якого зафіксовано огляд речей і документів, вилучених в автомобілі марки "ВАЗ 2107", державний номерний знак НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_6 (Т. 2, а. п. 14-18).Зазначені речі і документи у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку були визнані речовими доказами і передані на відповідальне зберігання під розписку потерпілому ОСОБА_9 (Т. 2, а. п. 25-28). Однак після смерті останнього, незважаючи на відповідне доручення суду, місцезнаходження речових доказів, переданих на зберігання потерпілому, встановити не вдалося (Т. 2, а. п. 148). За таких обставин суд при ухваленні вироку був позбавлений можливості вирішити питання про їх подальшу долю у відповідності до вимог ст. 100 КПК України. Проте ця обставина не спростовує висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, оскільки вони ґрунтуються на сукупності інших викладених у вироку достатніх та допустимих доказах, які узгоджуються між собою.

Даючи оцінку протоколу слідчого експерименту, відеозапис якого було відтворено в судовому засіданні суду першої інстанції, суд зазначив, що невідповідності відеозапису цієї слідчої дії із викладеними в протоколі її проведення результатами не встановлено, як і ознак перебування потерпілого в ході її проведення у стані алкогольного сп`яніння. Навпаки, як встановлено судом, потерпілий у присутності двох понятих, яким було роз`яснено їх права та обов`язки, чітко, детально та послідовно розповів та показав на місці обставини подій. Жодних зауважень та застережень до порядку проведення слідчої дії протокол її проведення не містить. За таких обставин місцевий суд не встановив підстав для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.  Із цим погоджується також колегія суддів касаційного суду, оскількизазначений процесуальний документ у повній мірі відповідає вимогам закону, слідчу дію проведено у присутності понятих з дотриманням процедури, визначеної ст. 240 КПК України, відтак місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність усіх підстав для прийняття його до уваги.

Потерпілий ОСОБА_9 не був допитаний у судовому засіданні місцевого суду з об`єктивних причин. Матеріали кримінального провадження містять письмову заяву ОСОБА_9 від 09 листопада 2017 року, адресовану суду першої інстанції, в якій він просить через незадовільний стан свого здоров`я розглядати справу за його відсутності (Т. 1, а. п. 121). А згідно з актовим записом про смерть Корюківського районного у м. Запоріжжі відділу ДРАЦС ГТУЮ в Чернігівській області від 19 жовтня 2018 року за № 246 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (Т. 2, а. п. 217). Стосовно психічного стану потерпілого апеляційний суд у своїй ухвалі зазначив, що він недієздатним або обмежено дієздатним не визнавався, його показання під час досудового слідства, зокрема, у заявах про злочини стосовно нього та під час слідчого експерименту, які були досліджені в ході розгляду справи місцевим судом, були послідовними, з чітким відображенням подій, а відтак не викликали сумнівів у здатності потерпілого правильно сприймати події, адекватно на них реагувати та вірно відтворювати у своїх показаннях, тому судами обґрунтовано прийнято до уваги показання потерпілого ОСОБА_9 та надано їм належну оцінку.

Так само у зв`язку із смертю суд першої інстанції був позбавлений можливості допитати в судовому засіданні свідка ОСОБА_15 , яка брала участь у слідчому експерименті в якості понятої, а другий понятий – свідок ОСОБА_16 не зміг з`явитися до залу суду за станом здоров`я. Як свідчать дані аудіозапису судового засідання, під час вирішення судом питання про можливість подальшого розгляду справи за відсутності зазначених осіб ОСОБА_6 та його захисник покладалися на розсуд суду.

Водночас інші наявні у кримінальному провадженні докази, безпосередньо досліджені та оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України, узгоджуються між собою та в їх сукупності доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за викладених у вироку обставин, з чим також погоджується колегія суддів, а його дії правильно кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 357, ч. 3 ст. 289 КК України.

Покарання засудженому призначено з дотриманням вимог статей 50, 65, 70 цього Кодексу з урахуванням тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, даних про його особу та конкретних обставин справи, у тому числі й тих, на які він посилається у своїй касаційній скарзі, воно відповідає найнижчій межі санкції ч. 3 ст. 289 КК України, за якою його визнано винним, і вважати таке покарання занадто суворим підстав не вбачається. Також відсутні підстави для застосування ст. 69 КК України і призначення засудженому більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за вчинені ним злочини, оскільки, як обґрунтовано зазначив місцевий суд, її застосування можливе за наявності декількох обставини, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а у цьому кримінальному провадженні встановлено лише одну таку обставину – добровільне відшкодування ОСОБА_6 завданої потерпілому ОСОБА_9 внаслідок злочинів шкоди.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , належним чином перевірив доводи у ній щодо необґрунтованого засудження ОСОБА_6 та, погоджуючись із викладеними у вироку суду першої інстанції висновками і мотивами прийнятого ним рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з доводами у касаційних скаргах про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК України безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів, оскільки, як свідчать дані аудіозапису судового засідання суду апеляційної інстанції, нею не наведено на те належних підстав, а отже суд правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні цих клопотань. При цьому колегія суддів зауважує, що положення ч. 3 ст. 404 КПК України не встановлюють для суду апеляційної інстанції обов`язку при кожному апеляційному перегляді вироку суду повторно досліджувати докази у провадженні, тільки якщо про це заявлено клопотання. Процесуальний закон такий обов`язок не зробив беззаперечним, оскільки має бути встановлено неповноту дослідження таких доказів або порушення під час їх дослідження, тому в разі відсутності таких підстав відмова у задоволенні клопотання учасника судового розгляду не може розцінюватися як порушення апеляційним судом вимог процесуального закону.

Доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 про порушення вимог ст. 290 КПК України через відмову у відкритті йому матеріалів досудового розслідування спростовуються даними реєстру зазначених матеріалів, серед яких міститься протокол від 20 листопада 2016 року про надання доступу до них підозрюваному ОСОБА_6 та його захиснику ОСОБА_17 , а з розписки ОСОБА_6 убачається, що він, отримавши 20 листопада 2016 року копію обвинувального акта, реєстру матеріалів досудового розслідування та цивільного позову, жодних зауважень до їх форми та змісту не висловив (Т. 1, а. п. 11, 20).

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у цьому кримінальному провадженні, колегією суддів не встановлено.

Урахувавши наведене та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а судові рішення стосовно останнього – без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_8 та засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                             ОСОБА_3