Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 371/1642/18

провадження № 51-5564км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисника                            ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого                      ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 на вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110220000415, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Узин Білоцерківського району Київської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Богуславського районного суду Київської області від 23 березня 2018 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі статей 75, 76 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Богуславського районного суду Київської області від 23 березня 2018 року та визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком суду 3 вересня 2018 року приблизно о 00:25 ОСОБА_7 , переліз через металеву хвіртку на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , через вхідні двері проник до будинку, звідки діючи повторно, викрав грошові кошти та майно, що належали ОСОБА_8 , чим спричинив останній матеріальної шкоди на загальну суму 6541, 67 грн та з місця вчинення злочину зник розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений не погоджуючись з постановленими щодо нього судовими рішеннями просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також, на думку засудженого, призначене покарання є явно несправедливим через суворість та не відповідає вимогам ст. 50 КК. Крім того, апеляційний розгляд проведено за його відсутності, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу з доповненнями і просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційних скарг Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував дослідженими ним та проаналізованими показаннями самого засудженого, котрий у суді зазначив, що йому зрозуміло, в чому він обвинувачується, погодився з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, визнав вину та розкаявся у вчиненому. При цьому, засуджений детально розповів суду про обставини вчинення ним кримінального правопорушення.

Дії ОСОБА_7 , як таємне викрадення чужого майна поєднане з проникненням у приміщення, вчинене повторно, суд кваліфікував правильно. Вирок суду повною мірою відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження висновки місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікацію дій за ч. 3 ст. 185 КК, засуджений в апеляційному не оскаржував.

Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, не відповідають фактичним обставинам справи і не спростовують висновків суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів засудженим та іншими особами, і не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, дані про особу винного, котрий визнав винуватість та розкаявся у скоєному, посередньо характеризується за місцем проживання, досудову доповідь, не відшкодування збитків потерпілій, думку останньої, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також те, що злочин вчинено засудженим в період іспитового строку.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 3 ст. 185 КК та на підставі ч. 1 ст. 71 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого, належним чином перевірив доводи про невідповідність призначеного останньому покарання через суворість, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_7 призначено відповідно до вимог закону і повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засудженому роз`яснювались права та обов`язки, передбачені КПК, в тому числі й мати захисника, яким він скористався заявивши відповідне клопотання, яке було задоволено судом та призначено ОСОБА_7 захисника для здійснення захисту останнього. Відтак доводи засудженого про порушення його права на захист є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції надіслав засудженому та його захиснику ОСОБА_6  повідомлення про призначення апеляційного розгляду кримінального провадження на 14:30 20 червня 2019 року, яке вони отримали кожен особисто, проте на вказаний час та дату до суду не з`явилися та про причини неприбуття не повідомили. Будь-яких клопотань про відкладення апеляційного розгляду кримінального провадження від сторони захисту не надходило.

Враховуючи викладене, доводи засудженого про те, що апеляційний розгляд було здійснено за його відсутності, що на думку останнього є підставою для скасування рішення суду, є необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги засудженого слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Кагарлицького районного суду Київської області від 11 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями засудженого – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                      ОСОБА_3