Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

іменем України

27 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 761/32919/16-к

провадження № 51-3661км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі – Суд) у складі:

головуючої                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

засудженого                                                            ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

захисників                                                    ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

прокурора                                                   ОСОБА_8 ,

перекладача                                                            ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця с. Олександрівка Жирновського району Волгоградської області, який не має визначеного місця проживання на території України,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року,   ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_5 зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 19 травня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу і процесуальних витрат.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, за обставин, викладених у вироку.

Як установив Суд, 14 травня 2016 року близько 12:00 ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що його знайома ОСОБА_10 здійснює підприємницьку діяльність, є  власником ательє та з цією метою орендує приміщення на першому поверсі будинку на АДРЕСА_1 , прийшов до зазначеного приміщення ательє, де на той момент перебувала ОСОБА_10 . Там між ним та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_5 , користуючись відсутністю сторонніх осіб, заподіяв ОСОБА_10 не встановленим предметом, що має колючо-ріжучі властивості, по одній рані на шиї справа та зліва і в лобній ділянці справа, після чого з метою заподіяння їй смерті завдав не менше п`яти ударів не встановленим тупим предметом з обмеженою травмуючою поверхнею в ділянки голови та тулуба справа та не менше двох ударів у  скроневу ділянку справа. У результаті отриманих тілесних ушкоджень 14 травня 2016 року настала смерть ОСОБА_10 .

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в цьому суді. Захисник вказує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту щодо недопустимості покладених в основу обвинувального вироку доказів, а саме протоколів огляду місця події від 14 травня 2016 року та протоколу слідчого експерименту від 19 травня 2016 року, внаслідок порушення процедури проведення таких слідчих дій (без дозволу власника приміщення) та їх недостатності для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено. Крім того, захисник зазначає, що стороні захисту не було відкрито відеозапису слідчого експерименту від 19 травня 2016 року. Вважає, що апеляційний суд на порушення вимог статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) своїх висновків належним чином не мотивував.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та захисники підтримали касаційну скаргу, при цьому захисник наголосив, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося твердження засудженого про застосування до нього недозволених методів слідства під час досудового розслідування. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушенні та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник, серед іншого заперечує відповідність висновків у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до компетенції суду касаційної інстанції законом не віднесено. Згідно з правилами глави 31 вказаного Кодексу такими повноваженнями наділено апеляційний суд, який у цьому випадку керується статтями 409–411 КПК.

Згідно з вимогами статей 370, 419 цього Кодексу ухвала суду апеляційної інстанції має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Отже, при здійсненні апеляційного розгляду зазначеного провадження апеляційний суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен з них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумнів. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

При перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_5 апеляційний суд не дотримався вказаних законодавчих положень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у суді першої інстанції ОСОБА_5 не визнав своєї вини, заперечував свою причетність до вбивства й стверджував, що обмовив себе через застосування до нього недозволених методів слідства. Зокрема зазначив, що свої показання під час досудового розслідування від давав під тиском, оскільки працівники правоохоронних органів погрожували йому видачею уповноваженим органам Російської Федерації, у зв`язку з його опозиційними поглядами на державну політику, писав скарги до прокуратури. У судовому засіданні 21 грудня 2017 року засуджений наголошував, що під час слідчого експерименту давав показання під психологічним тиском слідчого та за його вказівками щодо способу вчинення злочину (т. 3, а.п. 25 – 27). Такі ж показання   ОСОБА_5 підтвердив у судовому засіданні 02 квітня 2018 року (т. 3, а.п. 48 – 51).

Місцевий суд, отримавши усну заяву ОСОБА_5 про застосування до нього органами досудового розслідування недозволених методів слідства не відреагував на неї та не перевірив фактів, викладених у ній. Тобто достеменно не  переконавшись у безпідставності заяви за результатами розгляду справи, дійшов протилежного висновку й ухвалив обвинувальний вирок.

Не погоджуючись з таким рішенням, засуджений та його захисник оскаржили його в апеляційному порядку. У поданій скарзі захисник просив скасувати вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 та закрити кримінальне провадження щодо нього з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості його в суді та вичерпанням можливості їх отримати. Засуджений в апеляційній скарзі також просив скасувати обвинувальний вирок та визнати його невинуватим, при цьому на одну з підстав для скасування він посилався на застосування до нього органом досудового розслідування недозволених методів слідства, а саме застосування психологічного тиску, внаслідок чого той обмовив себе.

Під час апеляційного провадження 04 липня 2019 року в судовому засіданні ОСОБА_5 вкотре наголосив про те, що під час досудового розслідування оговорив себе внаслідок примушувань та погроз з боку працівників правоохоронних органів (т. 4, а.п. 40 – 43).

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав скаргу необґрунтованою й залишив вирок місцевого суду без змін.

Однак у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції не навів переконливих спростувань усіх аргументів сторони захисту, не звернув уваги на всі доводи апеляційних скарг, обмежився посиланням на правильність викладеного у ньому висновку про мету засудженого уникнути кримінальної відповідальності. Апеляційний суд також не усунув порушень, допущених місцевим судом, не вжив заходів для перевірки тверджень ОСОБА_5 , тоді як з`ясування цих обставин має важливе значенняз огляду на те, що вирок місцевого суду переважно базується на даних слідчого експерименту, проведеного за участю засудженого. З огляду на викладене наведену позицію суду не можна визнати вмотивованою та прийнятною.

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.

Як визначив Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справах "Вергельський проти України" та "Яременко проти України" (рішення від 12 березня 2009 року та  12  червня 2008 року відповідно), коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень на порушення ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст. 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Зазначені положення Конвенції та практика ЄСПЛ є джерелами права, що залишив поза увагою суд апеляційної інстанції. Зокрема, цей суд не врахував правил п. 2 ч. 2 ст.  87 КПК, у силу яких недопустимим є доказ, отриманий унаслідок жорстокого поводження або погроз його застосування.

Таким чином, залишаючи без ефективної перевірки заяви сторони захисту про незаконні методи слідства щодоОСОБА_5 й у зв`язку з цим обмови останнім себе у вчиненні злочину, апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене ухвалу апеляційного суду не можна залишити в силі, вона підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, з використанням усіх процесуальних можливостей ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі захисника, інші його доводи в касаційній скарзі й, здійснивши провадження з додержанням вимог чинного законодавства, прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 липня 2019 року щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                               ОСОБА_3