Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 592/18/18

провадження № 51-348км19[1]

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                      ОСОБА_1 ,

судді:                                                            ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання    ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                         ОСОБА_5 ,

захисник                                          ОСОБА_6 ,

засуджений                                     ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у кримінальному провадженні

стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

І. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Вимогою захисника ОСОБА_6 до Верховного Суду (далі – Суд) є скасування ухвали апеляційного суду, постановленої стосовно засудженого ОСОБА_7 , та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Цю вимогу мотивує невідповідністю призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу через надмірну суворість. Вважає, що судами не повною мірою були враховані обставини щодо часткового відшкодування потерпілому заподіяних злочином збитків та те, що з урахуванням молодого віку, позитивної характеристики та інших даних про особу, ОСОБА_7 заслуговував на призначення більш м`якого покарання, у тому числі із застосуванням положень ст. 69 КК України.

II. Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги

Засуджений та його захисник під час засідання Суду підтримали касаційну скаргу захисника та просили скаргу задовольнити.

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

ІІІ. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Суд першої інстанції

За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років з конфіскацією всього майна, окрім житла.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сумського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2017 року та остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років з конфіскацією всього майна, окрім житла.

Цим вироком також засуджено ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців із конфіскацією майна, окрім житла.

Також вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.

Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року апеляційні скарги прокурора, потерпілого, захисника ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2018 року стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 – без зміни.

Ці судові рішення стосовно засудженого ОСОБА_8 в касаційному порядку не оскаржені.

Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

09 листопада 2017 року приблизно о 02 год. 45 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи разом зі своїм знайомим ОСОБА_8 неподалік залізничного вокзалу у м. Суми, побачили раніше незнайомого їм ОСОБА_11 , на якого вирішили вчинити напад з метою заволодіння його речами. Реалізуючи свій спільний злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном, діючи з корисливих мотивів, ОСОБА_7 підбіг до ОСОБА_11 та застосовуючи заздалегідь заготовлений, невстановлений у ході досудового розслідування та судового розгляду предмет, яким наніс один удар по обличчю потерпілого, чим завдав останньому тілесних ушкоджень у вигляді колото-різаної рани. Отримавши удар, ОСОБА_11 повернувся до ОСОБА_7 та почав його утримувати за руки. У цей момент ОСОБА_8 з метою придушення волі потерпілого до опору та самозахисту, наніс йому декілька ударів зажатим в руці складеним ножем в потилицю, завдавши таким чином потерпілому тілесних ушкоджень, тим самим застосувавши до потерпілого насильство, небезпечне для життя та здоров`я.

Таким чином, у потерпілого від застосування фізичного насильства утворилися тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних.

Крім того, після вчиненого нападу ОСОБА_7 заволодів речами потерпілого, спричинивши останньому матеріального збитку на загальну суму 3 510,62 грн.

ІV. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд при прийнятті постанови, і положення закону, якими він керувався

5.1 Щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність

Суд, вислухавши думки учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження, дійшов висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , виходячи з таких підстав.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, оскільки вони вчинили умисні дії, які виразилися у нападі з метою заволодіння майном потерпілого ОСОБА_11 на загальну суму 3 510,62 грн, що був поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи у потерпілого виявлені тілесні ушкодження: рана правої виличної ділянки з рівними краями та гострими кінцями 0,2*1 см в горизонтальному напрямку, садна (3) тім`яно-потиличної ділянки – у лівій тім`яній ділянці дещо вище потиличного шва садно, розміром 0,6*0,2 см, садна в потиличній ділянці зліва вище потиличного бугра розміром 0,8*0,2 см та 0,7*0,1 см; при обстеженні лікарем-нейрохірургом встановлений діагноз "колото-різана рана правої виличної ділянки, садна м`яких тканин потиличної ділянки"; при обстеженні лікарем хірургом-стоматологом встановлений діагноз "забійно-різана рана правої виличної ділянки". Враховуючи дані оглядів лікарів-спеціалістів, характер рани правої виличної ділянки на момент огляду судово-медичним експертом, вона спричинена дією предмета, який має ріжучі та, не виключено, колючі властивості. Описані ушкодження кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

Згідно з висновком додаткової судово-медичної експертизи характер та локалізація тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_11 можуть відповідати механізму їх виникнення, продемонстрованому в ході проведення слідчого експерименту з потерпілим.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" небезпечним для життя чи здоров`я визнається насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК), що має вираз в умисному заподіянні потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності.

Враховуючи сталу судову практику, коли у випадку заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, як за обставинами цього кримінального провадження, то винні дії особи мають бути кваліфіковані за ст. 186 КК України (грабіж).

Статтею 433 КПК України передбачені межі перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень.

Втім, частиною 2 цієї статті передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Суд касаційної інстанції не втручається в оцінку доказів, надану судами, а виходить з фактичних обставин, встановлених ними.

Виходячи з фактичних обставин, встановлених судами, Суд вбачає при цьому неправильно надану їм кримінально-правову оцінку.

За таких обставин, дії ОСОБА_7 підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України як грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Процесуальним законом також передбачено, що якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, то суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення (ч. 2 ст. 433 КПК України).

Оскаржувані до суду касаційної інстанції судові рішення також ухвалені стосовно ОСОБА_8 , якого визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, що був ним скоєний за попередньою змовою групою осіб разом з ОСОБА_7 .

Вказані судові рішення стосовно ОСОБА_8 до суду касаційної інстанції не оскаржені, але враховуючи прийняте рішення стосовно перекваліфікації дій ОСОБА_7 , Суд приймає таке ж рішення й стосовно ОСОБА_8 з перекваліфікацією його дій з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України.

5.2 Щодо невідповідності призначеного покарання

З огляду на прийняте рішення про перекваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 187 на ч. 2 ст. 186 КК України, Суд призначає останньому покарання в межах санкції цієї частини статті у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

При цьому Суд із дотриманням загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 КК України, ураховує тяжкість вчиненого злочину, дані про особу ОСОБА_7 , який позитивно характеризується за місцем проживання, є студентом вищого навчального закладу, має ряд захворювань.

Обставиною, яка обтяжує покарання, є рецидив злочину.

Обставин, які пом`якшують покарання, не встановлено.

У касаційній скарзі захисника також порушено питання про застосування до ОСОБА_7 при призначенні покарання положень ст. 69 КК України.

Втім, за таких, встановлених судами, даних про особу ОСОБА_7 та відсутності кількох обставин, які пом`якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що були б достатніми для застосування положень ст. 69 КК України, підстав для застосування цієї норми немає. Отже, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в цій частині.

Так як ОСОБА_7 був засуджений за вироком Сумського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2017 року до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, із звільненням від відбування цього покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком тривалістю один рік, та в період іспитового строку вчинив новий злочин, Суд визначає остаточне покарання ОСОБА_7 за правилами ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком у виді одного року позбавлення волі, тобто визначає остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України був засуджений із застосуванням положень ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців із конфіскацією майна, окрім житла.

ОСОБА_8 слід вважати засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до позбавлення волі на строк три роки шість місяців, з урахуванням даних про особу засудженого, врахованих судами при застосуванні до нього положень ст. 69 КК УКраїни.

VI. Висновки Верховного Суду по суті вимог касаційної скарги

При спричиненні потерпілому легких тілесних ушкоджень, що не мали за собою наслідків у виді короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, без інкримінування ознаки "погрози застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи", такі дії мають бути кваліфіковані не як розбій, а як грабіж за ст. 186 КК України.

Керуючись пункти 2, 3 ст. 438, статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

В порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 05 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у кримінальному провадженні стосовнозасуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 цього Кодексу.

Призначити ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за вироком Сумського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2017 року та остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

ОСОБА_8 вважати засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до позбавлення волі на строк три роки шість місяців.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                              ОСОБА_3

[1] У вказаному провадженні суддею-доповідачем ККС ВС висловлено окрему думку