Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 754/9796/17

провадження № 51-413 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кушва Свердловської області РФ, жителя               АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Згідно з вироком, 07 травня 2017 року о 19.15 год ОСОБА_7 , знаходячись за місцем свого проживання в квартирі АДРЕСА_2 , під час  конфлікту з ОСОБА_8 , на ґрунті особистих неприязних відносин, ножем, завдав останньому одного удару в живіт, заподіявши ОСОБА_8 проникаюче колото-різане поранення живота, що є тяжким тілесним ушкодженням, небезпечним для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_7 , перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 121 на ст. 128 КК і призначити йому покарання у розмірі строку перебування ОСОБА_7 під вартою                      з 08 травня до 06 липня 2017 року. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що в ОСОБА_7 не було умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, а удар ножем завдав з необережності, внаслідок падіння потерпілого на ніж. Вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації діяння є необґрунтованими через наявність двох суперечливих висновків судово-медичних експертиз. Вказує на перевищення експертом своїх повноважень, оскільки в одному із висновків експерт вдався до правової оцінки діяння, що належить виключно до компетенції суду.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги захисника та просив судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК суд першої інстанції послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями самого засудженого ОСОБА_7 , який не заперечував, що в день події, під час конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 спричинив йому ножове поранення, показаннями потерпілого ОСОБА_8 щодо обставин конфлікту з ОСОБА_7 , під час якого засуджений завдав йому удару ножем в живіт, а також даними протоколу слідчого експерименту від 31 травня 2017 року, де засудженим та потерпілим відтворено механізм завдання ножового поранення потерпілому; висновком судово-медичної експертизи № 887/Е від 12 червня                          2017 року, відповідно до якого, отримані потерпілим тяжкі тілесні ушкодження відповідають відтвореному засудженим та потерпілим під час слідчого експерименту способу завдання ножового поранення останньому, шляхом цілеспрямованого удару ножем в живіт, тощо.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про неналежність та недопустимість висновку комісійної судово-медичної експертизи № 6-2018/з від 15 березня 2018 року, як доказу винуватості                   ОСОБА_7 , оскільки він спростовується даними висновку судово-медичної експертизи № 887/Е, який був проведений у відповідності з вимогами статей 101,               102 КПК, на підставі більш значного обсягу матеріалів, наданих на дослідження та підтверджений в судовому засіданні експертом ОСОБА_9 , котрий категорично вказав, що отримані потерпілим тяжкі тілесні ушкодження виникли в результаті цілеспрямованого удару ножем в живіт і виключив можливість отримання таких тілесних ушкоджень внаслідок того, що потерпілий напоровся на ніж.

Отже, сукупність наведених у вироку доказів, переконливо свідчить про те, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК.

Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

За обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій,                    ОСОБА_7 після словесного конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 , діючи на ґрунті особистих неприязних відносин, взявши кухонний ніж, зайшов у кімнату потерпілого, де завдав йому цілеспрямованого удару ножем в живіт, чим спричинив проникаюче колото-різане поранення, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Наведені обставини в сукупності з обставинами, що передували злочину, використаним знаряддям для завдання тілесних ушкоджень, характером та локалізацією поранення спричиненого потерпілому, свідчить про те, що                ОСОБА_7 розумів, що із застосованим знаряддям можливо настання таких наслідків, як поранення потерпілого, від чого його здоров`ю буде спричинена значна шкода. Отже, умисел ОСОБА_7 був спрямований саме на завдання потерпілому ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження.

Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого статтею 121 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року,

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 20 березня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2018 року щодо                                   ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                 ОСОБА_3