Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 753/12063/18

провадження № 51-1182км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

захисника                                                   ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100020003880, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцята жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15,                            п. 6 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, крім житла, на строк: за ч. 4 ст. 187 КК – 9 років; за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК – 10 років.

На підставі положень ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання                          ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю, крім житла, що належить ОСОБА_6 на праві власності.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та цивільного позову.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 29 квітня                        2018 року, перебуваючи на території м. Києва, спланував здійснити напад на будь-якого водія автомобіля, який надає послуги з перевезення пасажирів, з метою заволодіння майном шляхом вчинення розбійного нападу та вбивства.

Того ж дня приблизно о 17:00 ОСОБА_6 , реалізуючи попередньо розроблений злочинний план, підійшов до автомобіля "Шкода" (д.н.з. НОМЕР_1 )                         з позначкою "ТАХІ" на даху, який був припаркований біля зупинки громадського транспорту поруч з будинком на просп. Науки, 4 у м. Києві і за кермом якого перебував ОСОБА_8 .

Обговоривши вартість поїздки, ОСОБА_6 замовив ОСОБА_8 перевезення його на вказаному транспортному засобі до автомобільної стоянки на                    вул. Ващенка, 7 в м. Києві.

29 квітня 2018 року приблизно о 17:28 ОСОБА_6 , перебуваючи на передньому сидінні автомобіля "Шкода" (д.н.з. НОМЕР_1 ), який був зупинений за його вимогою на автомобільній стоянці на вул. Ващенка, 7 в м. Києві, діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, реалізуючи свій злочинний план, спрямований на напад з метою заволодіння майном, завдав раніше приготовленим саморобним шилом декілька цілеспрямованих ударів у ділянки живота, лівої частини грудної клітки та голови ОСОБА_8 , заподіявши останньому тілесні ушкодження (легкі, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та тяжкі).

Коли ОСОБА_6 напав та почав завдавати тілесні ушкодження                     ОСОБА_8 , останній, неочікувано для нападника, вирвався і вибіг з автомобіля в бік виїзду з автостоянки та проїзної частини дороги, голосно кличучи на допомогу. ОСОБА_6 , продовжуючи реалізацію злочинного плану, став переслідувати потерпілого ОСОБА_8 , однак, зрозумівши, що його незаконні дії можуть бути викриті, припинив переслідування потерпілого і покинув місце вчинення злочину. Утікаючи з місця події, ОСОБА_6 підібрав із землі належні потерпілому ОСОБА_8 сонцезахисні окуляри вартістю 300 грн, які впали з його голови під час переслідування, та заволодів ними.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2019 року вирок суду першої інстанції  щодо  ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який                             не підлягає застосуванню (ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК),                                 та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засуджено через суворість, просить скасувати судові рішення щодо  ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Сторона захисту вважає рішення судів незаконними та необґрунтованими з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Також адвокат зазначає про невстановлення під час судового розгляду стороною обвинувачення того, що ОСОБА_6 мав умисел, спрямований на замах на умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів,  та не доведено його умислу на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій) під час вчинення злочину.

Захисник ОСОБА_7 наголошує на тому, що не надано належної правової оцінки показанням потерпілого ОСОБА_8 і обвинуваченого ОСОБА_6 щодо відсутності умислу на заволодіння особистим майном потерпілого, а відповідно дії його підзахисного кваліфіковано неправильно.

Крім того, скаржник зазначає про відсутність корисливого мотиву на заволодіння майном (сонцезахисними окулярами) потерпілого під час заподіяння останньому тілесних ушкоджень, що виключає наявність у діях ОСОБА_6 зазначеної кваліфікації (ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК).

Водночас захисник наголошує на тому, що суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував даних про особу підзахисного, який раніше несудимий, одружений та на утриманні має дитину  ОСОБА_9 , 2009 року народження.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні  засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просив залишити їх без зміни, а касаційну скаргу – без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.

Аргументи сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з  викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК  судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, та правильність кваліфікації його дій за цими нормами кримінального закону суд сформував на підставі доказів, досліджених та оцінених у  сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

На думку суду касаційної інстанції, висновки районного суду про винуватість  ОСОБА_6 , зокрема у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 , встановив, що висновок районного суду про доведеність винуватості останнього у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбій), поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство, з корисливих мотивів, оскільки ОСОБА_6 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, ґрунтується на зібраних у справі й безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказах, оцінених відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Апеляційний суд, спростовуючи доводи, зазначені в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_6 , про неправильну юридичну оцінку його дій, у своєму рішенні навів, зіставив і проаналізував покладені в основу вироку конкретні докази, зокрема: показання обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                            ОСОБА_12 ; дані, що містяться у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08 травня 2018 року, протоколах огляду місця події від 29 квітня, 01 травня та ілюстрованих фототаблицях до них, протоколах огляду відеозаписів, та відеозаписи з камер відеоспостереження, розміщених на приміщеннях магазину "АТБ" на просп. Лобановського, 119 у м. Києві,                                            від 07 травня 2018 року та розміщених на території автомобільної стоянки на                    вул. Ващенка, 7 у м. Києві від 08 травня 2018 року, дані протоколу та відеозапису з камери мобільного телефону свідка ОСОБА_11 від 17 травня 2018 року, протоколу огляду речей від 20 червня 2018 року, протоколу пред`явлення предметів для впізнання з фототаблицею та протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20 червня 2018 року, слідчого експерименту, проведеного                             01 травня 2018 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , а також проаналізував висновки проведених у справі експертних досліджень (судово-медичної експертизи від 15 червня 2018 року № 904/е, амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 29 травня 2018 року                                               № 358); довідки КМКЛ ШМД від 30 квітня 2018 року № 101. Зміст цих доказів детально викладено в судових рішеннях.

Доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій його підзахисного, оскільки у ОСОБА_6 в ході вчинення ним дій стосовно потерпілого ОСОБА_8 не було умислу на вбивство останнього та корисливого мотиву, є безпідставними та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав неспроможними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення, з чим погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Умисел має дві характерні ознаки – інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна – це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова – наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про наявність чи відсутність умислу на вбивство необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного й потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого визначеного умислу на заподіяння смерті потерпілому, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення й наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату, тобто наслідки, які не настали, інкримінуються особі у тому разі, якщо вони були складовою мети діяння і її досягнення було б неможливе без таких наслідків. Якщо особа не мала наміру досягти певних наслідків, то вона не могла й вчинити замаху на їх досягнення.

При цьому якщо винна особа відмовилася від убивства потерпілого вже після вчинення дій, які вважала за необхідне виконати для доведення злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, діяння належить кваліфікувати відповідно до ч. 2 ст. 15 КК як закінчений замах на умисне вбивство.

Як убачається з показань потерпілого, допитаного у ході судового розгляду,  ОСОБА_6 під час поїздки на замовлення за грошову винагороду за домовленістю, а точніше перед зупинкою ОСОБА_8 автомобіля, яким керував, не сказавши ні слова, став завдавати ударів потерпілому шилом у життєво важливі органи, незважаючи на активний опір ОСОБА_8 , обмежений простір для водія і пасажира в автомобілі, вмовляння та пропозицію потерпілого про передачу ОСОБА_6 майна і грошей. Після заподіяння ударів шилом у життєво важливі органи, усвідомлюючи це, ОСОБА_6 не вжив жодних заходів для порятунку життя потерпілого, а навпаки, залишив його на місці події. Лише завдяки активним діям ОСОБА_8 , який зміг залишити місце водія, випавши з машини під час боротьби з нападником, та забрати ключі запалення, ОСОБА_6 був позбавлений можливості заволодіти майном потерпілого. До того ж ОСОБА_8 активно звертався за допомогою до сторонніх осіб – водія автомобіля, що проїжджав поряд, перехожих та жителів сусідніх будинків, що прийшли на місце події і це перешкодило переслідуванню ОСОБА_6 потерпілого та доведенню ним злочинного умислу до кінця – вчиненню умисного вбивства     ОСОБА_8 з корисливих мотивів. Тобто  злочин не був закінчений з причин, які не залежали від волі засудженого.

Згідно з висновком судово-медичного експерта від 15 червня 2018  року № 904/е            у ОСОБА_8 були виявлені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, і тяжкі тілесні ушкодження.

Згаданий експертний висновок і факт завдання потерпілому ударів саморобним шилом у касаційній скарзі захисником не оспорюються.

Характер цілеспрямованих дій ОСОБА_6 , який завдав шилом проникаючих поранень у ділянки тіла, де розташовані життєво важливі органи, глибина та довжина ран, поведінка засудженого, що передувала подіям, та його поведінка після вчинення кримінальних правопорушень, – усе це доводить наявність у винного умислу саме на вбивство, якого він не зміг довести до кінця з причин, що не залежали від його волі, а доводи в касаційній скарзі про протилежне є неспроможними.

У матеріалах кримінального провадження немає даних на підтвердження того, що у ОСОБА_6 , який завдавав удари шилом у життєво важливі органи, був намір спричинити лише тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, не наведено їх і в поданій захисником касаційній скарзі. Суд апеляційної інстанції слушно зазначив, що ОСОБА_6 ніяким чином не пояснив, з якого мотиву вчиняв такі свої дії, як і того, чому він вирішив, що у нього пропав гаманець, не вказавши, що він взагалі у нього був, і у який спосіб ОСОБА_8 міг заволодіти ним, коли сумка була у ОСОБА_6 , а ОСОБА_8 керував транспортним засобом.

Також суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими твердження захисника про відсутність у ОСОБА_6 корисливого мотиву на вчинення умисного вбивства ОСОБА_8 під час розбійного нападу на потерпілого з огляду на вищенаведені доводи, а також враховуючи, що у кримінально-правовому розумінні, корисливий мотив є прагненням, спонуканням особи до незаконного збагачення за рахунок вчинення протиправних дій стосовно інших осіб, суспільства або держави.

Вчинений умисно з корисливих мотивів замах на вбивство кваліфікується в разі, коли винний, вчиняючи дії на заподіяння смерті потерпілому, бажав одержати у зв`язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов`язків або досягти іншої матеріальної вигоди. До того ж не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок зазначеного діяння, а також коли виник корисливий мотив – до початку чи під час вчинення цього кримінального правопорушення.

При цьому суд апеляційної інстанції послався на пояснення ОСОБА_6 , дані в цьому суді, про те, що він почав завдавати ударів ОСОБА_8 , оскільки, подумав, що той буде просити плату за проїзд, якої у нього не було. Це також свідчить про корисливий мотив, адже плата за проїзд була визначена ще до поїздки і мала бути сплачена, однак ОСОБА_13 не мав наміру платити, розпочавши ще до повної зупинки автомобіля завдавати потерпілому ударів у життєво важливі органи – груди, живіт, а потім і в голову – ділянку ока, що вказує тільки на наявність у ОСОБА_6 умислу з корисливого мотиву заподіяти смерть ОСОБА_8 під час нападу та вчинення інших дій стосовно нього. Крім того, саме у результаті застосованого до потерпілого фізичного насильства, що є небезпечним для життя, засуджений, зокрема, заволодів сонцезахисними окулярами, що належали        ОСОБА_8 .

Під час апеляційного перегляду, переконавшись у тому, що районний суд упродовж судового розгляду виконав вимоги ст. 91 КПК і правильно встановив фактичні обставини справи, апеляційний суд відповідно до цих обставин обґрунтовано погодився з кваліфікацією діяння за ч. 4 ст. 187; ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і дійшов умотивованого висновку про відсутність правових підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 4 ст. 187 на ч. 1 ст. 186 КК та з                              ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 на ч. 1 ст. 121 КК. Із таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції.

З приводу доводів у касаційній скарзі захисника про те, що суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, не врахував даних про його особу, який раніше не судимий, одружений та на утриманні має дитину  ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд касаційної інстанції зазначає таке.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд першої інстанції врахував ступінь суспільної небезпеки скоєного, фактичні обставини та характер злочинних діянь, дані про особу винного, який на підставі ст. 89 КК не судимий, негативних характеристик не має, офіційно не працює,  на спеціальних обліках не перебуває, одружений, але фактично проживає у невстановлених місцях. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю злочинів. Крім того, взято до уваги відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, у тому числі й ті, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, суд обґрунтовано дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у межах, передбачених санкціями ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 115 КК з призначенням додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки він вчинив злочин з корисливих мотивів, та правильно призначив покарання із застосуванням положень ст. 70 КК.

Правових підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість немає, а переконливі  аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки суду першої інстанції, та вказували на порушення загальних засад, у касаційній скарзі не містяться.

Також утримання ОСОБА_6 дитини, про що зазначає захисник, само собою не може впливати на розмір призначеного засудженому покарання з урахуванням того, що засуджений офіційно не працює та,  хоч і одружений, але фактично проживає у невстановлених місцях.

Колегія суддів вважає, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, зокрема ст. 65 КК, за видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів,  а також справедливим.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,                         є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                  ОСОБА_3