Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 161/2026/20

провадження № 51-2976км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                     ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 22  квітня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 лютого 2020 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Одеради Луцького району Волинської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцькогоміськрайонного суду Волинської області від 26 лютого 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватою та призначено їй покарання: за ч. 1 ст. 185 КК– у виді арешту на строк 1 місяць; за ч. 2 ст. 185 КК – у виді позбавлення волі на строк 1  рік; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК –  у виді арешту на строк 3 місяці. Відповідно до ч. 1 ст.  70 КК остаточно призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_6 20 грудня 2019  року близько 12:00, діючи з прямим умислом, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, перебуваючи у приміщенні гіпермаркету "Епіцентр" за адресою: вул. Окружна, 37, с. Липини, Луцький район, Волинська область, шляхом вільного доступу таємно викрала господарські товари, чим спричинила ТзОВ "Епіцентр К" майнову шкоду на загальну суму 385,66 грн.

Крім того, ОСОБА_6 31 грудня 2019 року близько 13:00, діючи з прямим умислом, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, перебуваючи у приміщенні вищевказаного гіпермаркету "Епіцентр", шляхом вільного доступу повторно, таємно викрала господарські товари, чим спричинила ТзОВ "Епіцентр К" майнову шкоду на загальну суму 1102,89 грн.

Також ОСОБА_6 03 січня 2020 року близько 12:00, діючи з прямим умислом, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, перебуваючи у приміщенні того ж гіпермаркету, шляхом вільного доступу намагалася повторно, таємно викрасти господарські товари на загальну суму 1033,46 грн.

Так, пройшовши повз касу та охорону гіпермаркету, вона вийшла на вулицю, маючи при собі в жіночій сумці та пакеті вищезазначені викрадені речі, однак, виконавши усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, не змогла його закінчити з причин, що не залежали від її волі, оскільки була затримана працівниками служби охорони гіпермаркету.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 22 квітня 2020 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на вказаний вирок у частині оскарження вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 , не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати його і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію, обвинувачена зазначає, що в апеляційній скарзі наводила доводи щодо неправильної кваліфікації її дій, оскільки вважає, що їх потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15,ч. 2 ст. 185 КК,однак суд апеляційної інстанції уваги на вказані аргументи не звернув і безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження в цій частині.

Позиції інших учасників судового провадження

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні прокурор   ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі обвинуваченої ОСОБА_6 щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованими з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 412 КПК регламентовано, щоістотним є таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Частиною 4 ст. 399 КПК передбачено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачена ОСОБА_6 оскаржила вирок місцевого суду в апеляційному порядку на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме неправильної кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, оскільки вважає, що вони повинні бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК. Крім цього, обвинувачена скаржиться на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженої внаслідок суворості.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за вказаною скаргою в частині оскарження вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК, суддя суду апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , здійсненого в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, фактичних обставин справи ніхто з учасників кримінального провадження не оспорював. У зв`язку із цим дійшов висновку, що обвинувачена оскаржила вирок суду на підставах, на яких його не може бути оскаржено згідно з положеннями ст. 394 КПК.

Однак з указаним висновком апеляційного суду колегія суддів погодитися не може.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи своє рішення, застосував положення КПК щодо особливостей апеляційного оскарження окремих судових рішень (ч. 2 ст. 394 цього Кодексу), проте залишив поза увагою, що такі особливості не стосуються можливості оскарження в апеляційному порядку вироку на інших підставах, не вказаних у цій статті, у тому числі на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації дій особи судом першої інстанції.

Водночас відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справа № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18), національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише на підставі заперечення обставин, які ніким не оспорювалися і дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій указаним Кодексом не обмежується. Тобто норми КПК не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції, відмовивши обвинуваченій ОСОБА_6 у відкритті провадження за її скаргою на постановлений щодо неї вирок, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування ухвали цього суду на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК.

Отже, доводи в касаційній скарзі щодо незаконності оспорюваного рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а ухвала апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищезазначене і відповідно до вимог кримінального процесуального закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року в частині відмови у  відкритті апеляційного провадження на вирок Луцькогоміськрайонного суду Волинської області від 26 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                          ОСОБА_3