Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 263/15875/17

провадження № 51-2776 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

захисника                                            ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та засудженого на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення більш суворим призначеним покаранням менш суворого покарання, призначеного вироком Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 08 липня 2019 року, ОСОБА_7 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 10 жовтня 2017 року приблизно о 22.30, перебуваючи у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння біля будинку № 90 на вул. Торговій у м. Маріуполі Донецької області, маючи умисел на вбивство, в ході сварки, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин наніс ОСОБА_8 заздалегідь пристосованим для нанесення тілесних ушкоджень горлечком скляної пляшки із загостреними краями один удар в шию, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких останній помер.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги захисник мотивує тим, що дії ОСОБА_7 кваліфіковано неправильно через відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого, суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки зібраним доказам у справі та в основу висновків про винуватість її підзахисного поклали суперечливий висновок експерта.

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_7 , не погоджуючись із судовими рішеннями через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує доводами, аналогічними до доводів захисника, водночас просить урахувати те, що він заподіяв ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень через необережність. Також вказує на невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.

Позиція учасників судового провадження

Захисник підтримала подані нею та засудженим касаційні скарги, просила їх задовольнити, скасувати оскаржувані рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Прокурор заперечив проти касаційних скарг, просив залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушують питання захисник і засуджений, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 і засуджений порушують питання щодо безпідставного засудження ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Проте зазначені доводи Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.

Так, умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

За матеріалами провадження встановлено, що ОСОБА_7 розбив пляшку з-під пива, яку тримав у руці, зробивши таким чином "розочку", за допомогою якої з невеликої відстані здійснив удар у життєво важливий орган – шию ОСОБА_8 . Після чого пішов вжити спиртні напої, а потім знову повернувся на місце вчиненого.

За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Про намір на позбавлення життя свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого, в результаті чого настає його смерть.

Спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.

На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Той факт, що ОСОБА_7 вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 , підтверджується показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , експерта ОСОБА_12 , даними, що містяться у протоколах огляду місця події,слідчого експерименту, висновках експертів.

Зокрема, за висновками експертів № 126/2566 і № 2566 від 17 листопада 2017 року смерть ОСОБА_8 настала в результаті колото-різаної рани передньої лівої поверхні шиї з ушкодженням грудино - ключично - соскового м`яза, яремної вени, загальної сонної артерії, яка утворилася від однократної дії колюче-ріжучого предмету, яким могло бути горлечко розбитої скляної пляшки з загостреними краями, незадовго до смерті і стосовно живих осіб мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя у момент їх спричинення, які призвели до смерті, та полягають у прямому причинному зв`язку з настанням останньої. Будь-яких тілесних ушкоджень на трупі ОСОБА_8 , які могли свідчити про можливу боротьбу або самооборону, не було. Беручи до уваги характер, локалізацію, напрямок колото-різаного поранення з ушкодженням яремної вени, загальної сонної артерії, наявне тілесне ушкодження не могло утворитися при обставинах, на які вказував ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту за його участю.

Судово-медичний експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні, підтвердивши свої висновки, зазначив про те, що удар було нанесено зверху вниз та спереду назад зліва направо по відношенню до потерпілого, для пошкодження м`яза, сонної артерії та яремної вени необхідне прикладання сили.

Таким чином засуджений, використовуючи розбиту пляшку з-під пива і завдаючи нею удар у життєво важливий орган – шию, не міг не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий отримає тілесне ушкодження, від якого може померти.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Проаналізувавши всі зібрані докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого про висновку про наявність в діях ОСОБА_7 прямого умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_8 .

Судовий розгляд проведено відповідно до вимог ст. 337 КПК України, тобто в межах висунутого обвинувачення, а діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку.

Щодо тверджень засудженого про відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, то вони є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах провадження. Крім того, оцінка обвинувального акта не є предметом касаційного перегляду, оскільки відповідно до ст. 314 КПК України лише суд першої інстанції наділений повноваженнями перевірити обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами кримінального провадження не встановлено, та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

Доводи захисника щодо суперечливості висновків експерта і комісійних експертиз стосуються перевірки фактичних обставин справи та переоцінки доказів і не є предметом касаційного перегляду в розумінні ст. 438 КПК України.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність пом`якшуючих покарання обставин, наявність обставин, що обтяжують покарання – вчинення злочину в стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, рецидив злочинів, а також дані про особу винуватого, зокрема те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на шлях виправлення не став і вчинив особливо тяжкий злочин.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, дотримався вимог статей 50, 65-67, 70 КК України.

Крім того, доводи обвинуваченого та захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, аналогічні наведеним у касаційних скаргах, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченого та захисника на вирок суду першої інстанції, з дотриманням вимог 404, 405, 407, 412-414 КПК України, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів, і надав ґрунтовну оцінку доводам сторони захисту.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 жовтня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 25 березня 2020 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                      ОСОБА_3