Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

7 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 317/1992/18

провадження № 51-2013км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника

в режимі відеоконференції                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080000000138, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень

і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 27 грудня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК, – періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Вирішено питання щодо речових доказів, судових витрат та арешту майна у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 29 квітня

2018 року приблизно о 03:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, зупинив автомобіль ВАЗ 2109 (р.н.з. НОМЕР_1 ), на передньому пасажирському сидінні якого сиділа ОСОБА_8 , задньою частиною в напрямку штучного озера поблизу дачного кооперативу "Джерело", розташованого на території Кушугумської селищної ради Запорізького району Запорізької області, і всупереч вимогам

пп. "а" п. 2.9, п. 10.1, п. 10.9 Правил дорожнього руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, та не звернувшись за допомогою до інших осіб, розпочав рух заднім ходом,

у результаті чого автомобіль з`їхав в озеро та перекинувся.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль потонув в озері, пасажирка ОСОБА_8 не змогла з нього вибратися та загинула на місці події. Відповідно до висновків судової медичної експертизи причиною смерті ОСОБА_8 стало утоплення у воді, що призвело до розвитку механічної асфіксії.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення ОСОБА_7

пп. "а" п. 2.9, п. 10.1, п. 10.9 Правил дорожнього руху.

25 березня 2020 року Запорізький апеляційний суд зазначений вирок місцевого суду

у частині призначеного покарання скасував і ухвалив новий вирок, яким                ОСОБА_7 призначив покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. В іншій частині вирок залишив без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_7 та його захисник – адвокат

ОСОБА_6 , кожен окремо, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять змінити вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 і застосувати до нього ст. 75 КК.

Аргументуючи свою позицію, посилаються на надмірну суворість та несправедливість призначеного засудженому покарання. За твердженням захисника, апеляційний суд усупереч вимогам закону не врахував даних про особу ОСОБА_7 , його щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, наявності на утриманні матері похилого віку, яка потребує постійної допомоги, інших пом`якшуючих покарання обставин, унаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про необхідність його ізоляції від суспільства. Крім того, захисник вважає, що в умовах карантину застосування ст. 75 КК при призначенні покарання  ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_6 та просив вирок щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Захисник засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 підтримав доводи касаційних скарг та просив їх задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за

ч. 2 ст. 286 КК у касаційних скаргах не заперечуються.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Статтею 65 КК встановлено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 і ч. 1 ст. 421 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок, зокрема, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (частини 1, 2 ст. 409 КПК), а також неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання (п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК).

Вирок суду апеляційної інстанції за ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Доводи засудженого та захисника про необґрунтоване скасування апеляційним судом вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання та призначення несправедливо суворого покарання, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання, скасував

вирок місцевого суду в частині застосування до призначеного йому покарання

ст. 75 КК і ухвалив свій вирок, яким призначив засудженому реальне покарання

з позбавленням права керувати транспортними засобами.

На обґрунтування свого рішення суд зазначив, що суд першої інстанції належним чином не врахував конкретних обставин справи, вчинення ОСОБА_7

тяжкого злочину в стані алкогольного сп`яніння та незворотних наслідків,

а саме смерті потерпілої, а також врахував думку потерпілого ОСОБА_9 ,

який під час апеляційного розгляду категорично наполягав на призначенні ОСОБА_7 реального покарання.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та відсутність підстав для застосування до призначеного йому покарання ст. 75 КК.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд урахував вчинення ним тяжкого злочину в стані алкогольного сп`яніння і наслідки скоєного, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, його щире каяття та добровільне часткове відшкодування завданих збитків потерпілому, а також те, що засуджений попросив в останнього вибачення, а тому дійшов правильного висновку про обрання покарання у виді реального позбавлення волі у наближеному до мінімального розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286 КК, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції. На переконання колегії суддів, призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання є законним, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження вчинення ним нових злочинів.

Ураховуючи викладене, конкретні обставини справи, а також відсутність

у касаційних скаргах засудженого та захисника переконливих доводів на обґрунтування несправедливості призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання через суворість, колегія суддів не вбачає підстав для його звільнення від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність  та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни вироку апеляційного суду, за результатами перевірки кримінального провадження не встановлено. Тому підстав для задоволення касаційних скарг засудженого та захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 25 березня 2020 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                       ОСОБА_3