Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 324/1203/16-к

провадження № 51-620 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

захисника                                          ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах, на вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного  суду  від  25  листопада  2019  року  у  кримінальному  провадженні       № 12016080320000528 щодо

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоселківка, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у висунутому йому обвинуваченні за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України та виправдано за недоведеності вчинення ним даних злочинів.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_8 залишені без задоволення, а вирок суду – без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що у період часу з 23:00 год 17 квітня 2016 року по 02:00 год 18 квітня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на заволодіння чужим майном, зайшов у двір домоволодіння ОСОБА_9 у с. Інженерне Запорізької області, де вибив вхідні двері та проник до будинку. Під час пересування по будинку, був помічений власницею ОСОБА_9 , після чого ОСОБА_7 здійснив напад з метою заволодіння чужим майном, із застосовуючи насильство, небезпечне для життя та здоров`я особи, а саме умисно наніс потерпілій не менше 23 ударів сокирою по голові, чим спричинив їй тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.

Після цього ОСОБА_7 заволодів належними потерпілій коштами в сумі 2000 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що:

- висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи;

- судові рішення постановлені на показаннях свідків, які оцінені вибірково, не усунуті протиріччя в показаннях свідка ОСОБА_10 , які вона давала в суді та під час слідства;

- суд у порушення вимог ч. 4 ст. 352 КПК України допитав у судовому засіданні батьків обвинуваченого як свідків, хоча вони були присутніми в суді в якості слухачів;

- суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у повторному дослідження доказів, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України, а ухвала цього суду є невмотивованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу частково, зазначив, що доводи скарги стосовно неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Вважав, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст.ст. 404, 419 КПК України тому просив скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі прокурор по суті вказує на неповноту судового розгляду та не погоджується із оцінкою судом доказів. Проте, згідно зі ст. 438 КПК України суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).

Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.

В судовому засіданні були досліджені усі докази, які прокурор вважав за необхідне надати суду для доведеності винуватості ОСОБА_7 . При цьому суд установив, що досудовим розслідуванням не було здобуто жодного прямого доказу, який би підтверджував, що інкриміновані кримінальні правопорушення вчинено саме ОСОБА_7 , не посилався на такі докази й прокурор під час розгляду кримінального провадження в судовому засіданні.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Дотримання цієї вимоги виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності винуватості та право на захист.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

Визнаючи недопустимим доказом протокол огляду місця події (помешкання померлої), суд виходив із того, що  поняті не були весь час присутніми при проведенні огляду, а працівники поліції заходили до помешкання і перебували там деякий час за відсутності понятих або інших учасників цієї слідчої дії. Крім того, суд зазначив про наявність виправлень у протоколі, які жодним чином не засвідчені, а також відсутність у ньому підписів всіх учасників процесуальної дії. Наведені обставини вірно визнані судом такими, що свідчать про істотне порушення вимог ст.ст. 104, 223 КПК України, що має своїм наслідком визнання доказу недопустимим.

Суд звернув увагу на той факт, що під час огляду місця події за місцем проживання загиблої були вилучені речові докази: мікрочастки з поверхонь приміщення, тампони зі змивами речовини бурого кольору, грошові кошти та інше.  Вилучені речові докази  причетні до особи потерпілої  і жоден із них не причетний до особи, яка могла вчинити злочин.

Оцінивши висновки проведених у справі експертиз суд встановив, що вони не підтверджують жодної фактичної обставини по справі, яка б свідчила про винуватість ОСОБА_7 . Так, висновок судово-медичної експертизи трупа свідчить лише про наявні на тілі ОСОБА_9 тілесні ушкодження та причину її смерті, висновки експертів щодо  дослідженого волосся  підтвердили його належність потерпілій, проведено дослідження крові ОСОБА_7 , та ряд інших експертиз, які  не мають ніякого доказового змісту. Інших експертиз, які б підтверджували причетність ОСОБА_7 до інкримінованого йому протиправного діяння, по справі не проведено, про що суд зазначив у вироку.

У касаційній скарзі прокурор по суті не заперечує цих висновків суду.

Суд першої інстанції безпосередньо допитав усіх свідків як сторони обвинувачення, так і сторони захисту, та дійшов переконливого висновку про те, що їх показання також  не вказують на вчинення злочину саме ОСОБА_7 .

В даному  випадку обвинувачення  ґрунтувалося фактично на показаннях свідка   ОСОБА_10 , які вона давала під час досудового розслідування, оскільки інших обвинувальних доказів зібрано не було. У суді свідок повністю заперечила свої показання, дані під час досудового розслідування. Суд першої інстанції вжив заходів, здатних забезпечити справедливу та належну оцінку достовірності такого доказу.

Із матеріалів провадження вбачається, що допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 стверджувала, що працівники поліції чинили на неї тиск під час допиту, оскільки того ж дня допитували її сина. З приводу вбивства вона нічого не знає, розповіла те, що чула від інших мешканців села. Свідок категорично стверджувала, що не могла чути розмови між своїм сином та обвинуваченим ОСОБА_7 , а тому не може підтвердити, що останній зізнавався у вбивстві. Суд, виходячи із засади безпосередності дослідження доказів, взяв до уваги саме ці показання даного свідка, давши їм відповідну оцінку.

Заслуговує на увагу те, що згідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому показання свідка ОСОБА_10 , які вона надавала під час досудового розслідування, суд не взяв до уваги, мотивувавши своє рішення належним чином.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що допит в суді батьків обвинуваченого був здійснений із порушенням вимог ст. 352 КПК України, то вони були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними, оскільки дана обставина не знайшла свого підтвердження й не була доведена стороною обвинувачення. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що прокурор не заперечував щодо допиту даних осіб в судовому засіданні.

Отже, суд першої інстанції дослідив усі надані стороною обвинувачення докази, надав кожному з них належну правову оцінку й дійшов обґрунтованого висновку, що у своїй сукупності досліджені докази свідчать про недоведеність винуватості саме ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні.

При цьому, жодних інших належних та допустимих доказів, які б доводили винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, стороною обвинувачення суду надано не було.

Посилання прокурора на порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК України є неприйнятними.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 цього Кодексу суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду даний факт встановлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції.

Із матеріалів провадження видно, що передбачених наведеною нормою процесуального закону підстав для повторного дослідження доказів, у тому числі допиті свідків, стороною обвинувачення наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Обмежившись у своїй ухвалі аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій ст. 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.

Водночас, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи та визнав їх необґрунтованими. Слід звернути увагу на те, що доводи апеляційної скарги прокурора зводилися до твердження про неповноту та однобічність судового розгляду, порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону через відмову в задоволенні клопотання про дослідження відеозапису допиту свідка ОСОБА_10 під час досудового розслідування, а також про безпідставний допит у якості свідків батьків обвинуваченого. Аналогічні доводи наведені і в касаційній скарзі прокурора. На спростування цих доводів апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення, з якими суд касаційної інстанції погоджується.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином  вмотивованою, адже в повній мірі відповідає  вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони обвинувачення в цій частині теж є безпідставними.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 11 червня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 25 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                 ОСОБА_2                                            ОСОБА_3