Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 203/3480/18

провадження № 51-5517км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

засудженого                                                                      ОСОБА_6 ,

захисника                                                                           ОСОБА_7 ,

засудженого (відеоконференція)                                  ОСОБА_8

захисника  (відеоконференція)                                     ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  засудженого ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040030001839, за  обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,  раніше  судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2019 року                ОСОБА_6 засудженого за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання  виді позбавлення волі на строк 5 років, за ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК Українишляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк                  5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_8 , щодо якого касаційні скарги не подані.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 07 серпня  2018 року о 10:10 год на Центральному автовокзалі у м. Дніпро  за попередньою змовою з ОСОБА_8 та особою, щодо якої матеріали виділено в окреме провадження, маючи умисел на заволодіння чужим майном, повторно із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя й здоров`я потерпілого й виразилося в триманні рукою за шию ОСОБА_10 ,  відкрито заволоділи його майном, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на суму 2478, 80 грн. Крім того, ОСОБА_6 у той же день за вказаних обставин умисно незаконно заволодів паспортом громадянина України на ім`я ОСОБА_10 .

Дніпровським апеляційним судом за апеляцією прокурора вирок місцевого суду щодо ОСОБА_11 у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від                        18 вересня 2019 року. Цим вироком ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 186 КК України призначено покарання  виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 357 КК України - покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 70 КК Українишляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_12 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі та в доповненні засуджений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та даним про його особу через суворість, а тому просить вирок апеляційного суду щодо нього скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що судами не було проведено експертизи щодо визначення його психічного стану. Посилається на те, що він стоїть на обліку у лікаря - психіатра, а тому участь захисника в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог                         ст. 52 КПК України була обов`язкова, однак судовий розгляд було здійснено за відсутності захисника.

Позиції учасників судового провадження

ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та захисники підтримали подану касаційну скаргу.

Прокурор вважає, що касаційна скарга засудженого є необґрунтованою та просить її  відхилити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні ним кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 357 КК України в поданій касаційній скарзі не оспорюється.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив  скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_12   покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_6  покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинені кримінальні правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких та середньої тяжкості, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебував.

Також, урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які  посилається засуджений у своїй касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальній межі санкції частини статті тяжкого злочину, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_6 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, відповідає вимогам            ст. 65 КК України.

Колегія суддів також не може погодитися з доводами касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний розгляд був проведений з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Як убачається з довідки лікаря психіатра від 07 вересня 2018 року, ОСОБА_6 на обліку у психіатра не перебував (т. 1 а.п.165). Ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції, засуджений не надавав відомостей, які б викликали сумнів щодо його осудності або обмеженої осудності. Окрім того, він не заявляв клопотання про необхідність призначення йому захисника у зв`язку з його психічним розладом здоров`я. Об`єктивних даних, які б свідчили про неправильне розуміння засудженим суті висунутого обвинувачення та змісту права на захист, у матеріалах провадження немає.

Наданих засудженим ОСОБА_6 у якості додатків до касаційної скарги виписок з його медичної карти за період із 06.10.2016 року по 06.12.2017 року щодо перебування його на стаціонарному лікуванні у Міжобласній спеціалізованій психіатричній лікарні при Вільнянській виправній колонії № 20щодо певних поведінкових розладів в ході відбування попереднього покарання у виді позбавлення волі, на думку колегії суддів, недостатньо для встановлення факту порушення судами попередніх інстанції його права на захист та обґрунтованого сумніву у його осудності в контексті зазначених вище обставин.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду, вмотивованість його висновків, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачає.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,                                          є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                                 ОСОБА_3