Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 127/34458/19

Номер провадження в апеляційному суді 11-сс/801/227/2020

Провадження № 51 – 1882 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                ОСОБА_5 ,

розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року.

Обставини справи та зміст оскарженого судового рішення

24 грудня 2019 року до Вінницького міського суду Вінницької області надійшла скарга ОСОБА_6 на бездіяльність керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 18 грудня 2019 року.

Скарга мотивована тим, що 18 грудня 2019 року ОСОБА_6 звернувся до керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області із заявою про вчинення, на його думку, кримінального правопорушення прокурорами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та слідчим ОСОБА_9 . Проте в порушення ст. 214 КПК України відомості за його заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені не були, в зв`язку з чим він звернувся з цією скаргою до суду.

Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2020 року скаргу ОСОБА_6 залишено без розгляду.

Не погодившись з таким рішенням слідчого судді, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, за якою ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року  відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 19 березня 2020 року на підставі ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України та повернути матеріали апеляційної скарги для розгляду до апеляційного суду. Посилаючись на висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року (справа № 237/1459/17) та Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року                 № 5 – 142 кс (15) 17, вважає, що ухвала слідчого судді підлягала перегляду в апеляційному порядку як така, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила в її задоволенні відмовити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Право особи на апеляційне оскарження спрямовано насамперед на реалізацію права на справедливий суд гарантованого ст. 6 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод". Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Відповідно до вимог ст. 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів провадження, ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 17 лютого 2020 року залишено без розгляду скаргу ОСОБА_6 на бездіяльність керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 18 грудня 2019 року.

Ухвалою судді Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року  відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на назначену ухвалу слідчого судді. З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 в апеляційній скарзі вказував на незаконність, на його думку, ухвали слідчого судді як такої, що винесена без врахування вимог ст.ст. 7, 9 КПК України. Зазначав, що не з`явився на розгляд скарги з поважних причин, оскільки перебував за кордоном, чого слідчим суддею враховано не було та не з`ясовано при постановленні ухвали.

Суддя апеляційного суду, приймаючи своє рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження за поданою апеляційною скаргою, послався на те, що діючим законодавством визначено вичерпний перелік рішень слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, та на те, що відповідно до положень ст. 309 КПК України оскарження рішення слідчого судді про залишення без розгляду скарги щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР не передбачено.

Проте, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про необхідність відмовити у відкритті апеляційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до ст. 307 КПК України в редакції закону, яка діяла на день розгляду скарги ОСОБА_6 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області, було передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:

- скасування рішення слідчого чи прокурора;

- скасування повідомлення про підозру;

- зобов`язання припинити дію;

- зобов`язання вчинити певну дію;

- відмову у задоволенні скарги.

Частиною третьою цієї ж статті було визначено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім: ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Відповідно до ст. 309 ч. 2 КПК України в редакції закону, яка діяла на день розгляду скарги ОСОБА_6 слідчим суддею, під час досудового розслідування також могли бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

У даному провадженні суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що за результатами розгляду скарги слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області постановив рішення про залишення без розгляду скарги ОСОБА_6 на бездіяльність керівника Вінницької місцевої прокуратури Вінницької області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за його заявою від 18 грудня 2019 року, яке ухвалене без врахування зазначених вимог ст. 307 КПК України.

Відповідні висновки щодо застосування норм права сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 243/6674/17-к, у провадженні № 13-16 cво 18 та у справі № 237/1459/17, у провадженні № 13 - 19 кс 18, а також у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року № 5 – 142 кс (15) 17 у справі № 757/49263/15-к.

Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від

02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі – Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною шостою статті 13 Закону № 1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Суддя апеляційного суду не врахував зазначені висновки при постановленні                 19 березня 2020 року  ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження та не навів мотивів такого рішення у своїй ухвалі.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 14 Закону України від 02.06.2016 року № 1402- VIII "Про судоустрій і статус суддів").

Конституційний Суд України в своєму рішенні дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли Закон містить заборону на таке оскарження ( абзац другий підпункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_10 ).

"Право на суд", одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Однак такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та постановленою метою. Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з ст. 6 п. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти. Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга – задоволенню частково.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати наведене, судовий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України із дотриманням прав та законних інтересів учасників судового провадження та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 березня 2020 року скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |