Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа №  711/5634/19

провадження № 51-1403км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 ,

засудженого                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілих            ОСОБА_8 ,

потерпілих                                       ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від                   16 грудня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,уродженця с. Матвіївка Веселівського району Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 2 вересня 2019 року                           ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Черкаський апеляційний суд ухвалою від 16 грудня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 залишив без зміни.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 9 травня 2019 року близько 04:30, керуючи автобусом ПАЗ-4234, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що рухався в м. Черкаси, на території АТП ПАТ "Черкасиавтотранс", розташованого за адресою: вул. Сурікова, 8, м. Черкаси, усупереч вимогам пунктів 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це може бути безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливості вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_12 , який рухався по території АТП ПАТ "Черкасиавтотранс".

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 20 червня 2019 року № 03-01/426/60 отримав тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тулуба та кінцівок, а саме: закритий перелом правого стегна, численних переломів ребер, перелому остистих відростків 5?7 грудних хребців, розрив селезінки, лівобічний гематоракс, перелом лівої здухвинної кістки, яка у своєму перебігу призвела до розвитку шоку. Від цих травм ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий помер у КНП "Третя Черкаська міська лікарня ШМД ЧМР".

Порушення водієм правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог пунктів 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху, відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи від 24 червня 2019 року № 4/368 мають  причинно-наслідковий зв`язок із виникненням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_12 .

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник засудженого просить скасувати ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд або застосувати щодо ОСОБА_7 положення ст. 75 КК. Вважає, що місцевий суд безпідставно не застосував приписів ст. 75 КК, а апеляційний суд невмотивовано із цим погодився. Крім цього вказує, що не враховано щирого каяття висловленого засудженим, і того, що він є опікуном особи з фізичними вадами.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник та засуджений в судовому засіданні підтримали доводи касаційної скарги. Також захисник звернув увагу на стан здоров`я засудженого.

Потерпілі  надіслали до суду заперечення та доповнення до них, у яких зазначили про те, що суди дійшли правильних висновків під час прийняття рішень та  правильно не врахували як пом`якшуючу покарання обставину щире каяття, вказавши, що показання засудженого мають формальний характер. У матеріалах провадження відсутні докази, які свідчать про відшкодування збитків потерпілим.

В судовому засіданні потерпілі наполягали на своїй позиції.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника,  засудженого, прокурора  та потерпілих, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали кримінального провадження, заперечення на касаційну скаргу з доповненнями, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України                (далі ? КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи захисника засудженого, наведені в його касаційній скарзі, не є обґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості судового рішення, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, за змістом вона має відповідати вимогам ст. 419 КПК.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою                            (ч. 2 ст. 419 КПК).

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 ККу касаційній  скарзі не оспорюються.

Як вбачається з вироку, місцевий суд навів докази, зміст яких відповідає матеріалам кримінального провадження, що не заперечується в касаційній скарзі, дав їм оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Тому Суд вважає, що під час дослідження доказів не допущено таких порушень вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення та були підставою для його скасування судом апеляційної інстанції.

Зі змісту скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинствіохоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого ОСОБА_7 злочину, який є тяжким неумисним злочином, дані про особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, пенсійний вік, позитивну характеристику з місця роботи, відсутність обставин, що обтяжують або пом`якшують покарання, принципову позицію потерпілих, які втратили батька, та просили призначити суворе покарання. Врахувавши зазначене, обґрунтовано погодився з призначеним останньому наближеного до мінімальної межі покарання, передбачене санкцією                         ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Що стосується доводів у скарзі про те, що ОСОБА_7 щиро розкаявся, є опікуном особи з фізичними вадами, то зазначене з урахуванням думки потерпілих, обставин кримінального провадження, тяжкості вчиненого злочину та наслідків злочину у виді смерті людини не спростовує правильності висновків суду щодо відсутності належних підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК.

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією судів щодо невизнання пом`якшуючою покарання обставиною щирого каяття з тих підстав, що воно передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого злочину та готовності нести кару. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен бути відображений у матеріалах кримінального провадження.

Таким чином, мотивів для задоволення скарги та скасування ухвали не встановлено.

Вищезазначене стало підставами для призначення засудженому покарання згідно із санкцією ч. 2 ст. 286 КК, однак у своїй сукупності ці обставини є недостатніми для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК.

Колегія суддів погоджується із цим висновком і вважає, що таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації призначеного покарання, є достатнім та необхідним для виправлення ОСОБА_7 .

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження й постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК, та погоджується з наведеними у ній висновками про законність і обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442  КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                     ОСОБА_3