Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 234/3501/17

провадження № 51-1967км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                     ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року в кримінальному провадженні № 12016050000000824 щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та зареєстрованої в АДРЕСА_1 , фактично проживаючої  в АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краматорського міського суду Донецької області від 11 вересня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) через недоведеність вчинення нею інкримінованого кримінальногоправопорушення.

Донецький апеляційний суд частково скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, яким 24 березня 2020 року визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК, і призначив їй покарання: за ч. 1 ст. 190 КК – у виді обмеження волі на строк 1 рік, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_7 від покарання, передбаченого ч. 1 ст. 190, у зв`язку із закінченням строків давності; за ч. 2 ст. 190 КК – у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Строквиконання покарання вирішено обчислювати з моменту прибуття ОСОБА_7 до кримінально-виконавчої установи.

В іншій частині вирок залишено без змін.

Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів у провадженні.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватоюі засуджено за заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), а також за заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно.

За таких обставин, ОСОБА_7 згідно з розпорядженням Краматорського міського голови від 12 травня 2016 року № 227-к переведено на посаду начальника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики вказаної міської ради, яка відповідно до ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" є посадовою особою та якій за розпорядженням Краматорського міського голови від 08 лютого 2010 року № 33-к присвоєно 9 ранг 5 категорії посадової особи місцевого самоврядування.

Так, у серпні 2016 року (точних місця, дати і часу в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_8 вирішив розширити бізнес з продажу продуктів швидкого харчування на території м. Краматорська Донецької області. З цією метою він, перебуваючи, 08 серпня 2016 року за місцем розташування відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики Краматорської міської ради за адресою: бульв. Машинобудівників, 23, м. Краматорськ, Донецька обл., звернувся до начальника цього відділу ОСОБА_7 із заявою про розміщення об`єктів виїзної торгівлі ФОП ОСОБА_9 на АДРЕСА_3 .

Цього ж дня, під час написання ОСОБА_8 заяви, у ОСОБА_7 з корисливих мотивів виник злочинний намір, спрямований на заволодіння його грошовими коштами шляхом обману, при цьому вона достовірно знала, що згідно з службовими повноваженнями, не має жодних важелів впливу на членів виконкому щодо видачі дозволу на здійснення виїзної торгівлі продуктами швидкого харчування.

У вересні 2016 року (точних дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено) ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний намір, діючи з умислом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, надала усну вказівку головному спеціалісту свого відділу ОСОБА_10 підготувати проект рішення виконкому Краматорської міськради про надання згоди на розміщення об`єктів виїзної торгівлі ФОП ОСОБА_9 у АДРЕСА_3 . У свою чергу, ОСОБА_10 , будучи необізнаною в злочинних намірах ОСОБА_7 , підготувала вказаний проект рішення, який остання спрямувала на розгляд виконавчого комітету Краматорської міськради.

21 вересня 2016 року на засіданні виконкому Краматорської міськради члени виконкому, будучи необізнаними в злочинних намірах ОСОБА_7 , рішенням № 675 надали згоду ФОП ОСОБА_9 на розміщення об`єктів виїзної торгівлі за вищевказаними адресами.

Цього ж дня близько 14:00 ОСОБА_7 , перебуваючи поруч з адміністративною будівлею відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики Краматорської міськради за згаданою вище адресою, реалізуючи свій злочинний намір, діючи з умислом, спрямований на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, повідомила ОСОБА_8 про те, що його заяву вирішено позитивно, однак за це він повинен передати особисто їй грошові кошти в розмірі 20 000 грн.

Повідомивши ОСОБА_8 неправдиву інформацію щодо своєї участі в прийнятті рішення виконкому та неможливості отримання вказаного рішення про надання згоди на розміщення об`єктів виїзної торгівлі у м. Краматорську в інший спосіб, ОСОБА_7 викликала у нього впевненість у вигідності передачі їй грошових коштів, у зв`язку з чим ОСОБА_8 вимушено погодився на передачу вищевказаних коштів.

Однак надалі ОСОБА_8 , усвідомивши незаконність вимог ОСОБА_7 , звернувся до правоохоронного органу із заявою про вимагання у нього грошових коштів, виявивши бажання взяти участь у заходах із викриття злочинної діяльності ОСОБА_7 .

Наприкінці вересня 2016 року (точних дати і часу в ході досудового розслідування не встановлено) під час особистої зустрічі в районі пл. Миру в м. Краматорську ОСОБА_7 , діючи умисно, із користі повідомила ОСОБА_8 про зміну своїх незаконних вимог, зазначивши, що замість одноразової суми в розмірі 20 000 грн за видачу рішення про надання згоди на розміщення об`єктів виїзної торгівлі у м. Краматорську він повинен буде щомісяця надавати особисто їй грошові кошти в розмірі 3000 грн за підготовку та видачу рішення виконкому Краматорської міськради про надання згоди на розміщення об`єктів виїзної торгівлі, а також за подальше безперешкодне з її боку як керівника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики Краматорської міськради здійснення ним підприємницької діяльності під час виїзної торгівлі продуктами швидкого харчування на АДРЕСА_3 .

11 листопада 2016 року близько 14:00 ОСОБА_7 , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, з корисливих мотивів, діючи з умислом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, відповідно до раніше досягнутої домовленості, одержала від ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 3000 грн за жовтень 2016 року за безперешкодне з її боку як керівника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики Краматорської міськради здійснення ОСОБА_8 підприємницької діяльності під час виїзної торгівлі продуктами швидкого харчування за згаданими адресами.

Також 12 січня 2017 року близько 15:25 ОСОБА_7 , перебуваючи біля будинку АДРЕСА_4 , реалізуючи свій злочинний намір, із корисливим мотивів, діючи повторно з умислом, спрямованим на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, відповідно до раніше досягнутої домовленості одержала від ОСОБА_8 грошові кошти в розмірі 6000 грн за листопад–грудень 2016 року за безперешкодне з її боку як керівника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики Краматорської міськради здійснення ОСОБА_8 підприємницької діяльності під час виїзної торгівлі продуктами швидкого харчування за вищевказаними адресами. Цього ж дня одержані ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 6000 грн були виявлені та вилучені у неї працівниками правоохоронного органу.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 , покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 . Вимоги обґрунтовує тим, що в матеріалах провадження відсутні будь-які докази її винуватості вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК, а апеляційний суд вийшов за межі пред`явленого органом досудового розслідування обвинувачення. Зазначає, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях та недопустимих і суперечливих доказах, зокрема в матеріалах провадження відсутня інформація про застосування спеціальних технічних засобів, які використовувались працівниками правоохоронних органів під час проведення негласних слідчих розшукових дій (далі – НСРД), а також, на думку захисника, технічні носії, на яких зафіксовано хід і результат проведення НСРД, не є первинними. Зауважує, що в протоколах огляду і вручення коштів ОСОБА_8 є розбіжності в датах складання, вручення коштів останньому та відсутні його підписи  про отримання коштів.

Позиції учасників судового провадження

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити його касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Як визначено у ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

На підставі положеньст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку.

У касаційній скарзі захисник, вказуючи на незаконність оскаржуваного судового рішення, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки, на його думку, у діях ОСОБА_7 відсутні склади злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК.

Однак колегія суддів не погоджується з позицією сторони захисту, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 368 КК, однак місцевий суд визнав його недоведеним та виправдав її. При цьому апеляційний суд, переглядаючи вирок за скаргою прокурора відповідно до вимог ст. 404 КПК змінив кваліфікацію дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 368 на частини 1, 2 ст. 190 КК, належним чином обґрунтувавши своє рішення.

Шахрайство – це форма заволодіння майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому шахрайство – це злочин з матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяної шкоди, внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.

Шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм. Це означає, що шахрайство передбачає такий перехід певного предмета у володіння винного, який дозволяє йому реально здійснити хоча б первісне розпорядження. Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення шахрайства.

За встановлених судом апеляційної інстанції  фактичних обставин, ОСОБА_7 , використовуючи свої нібито службові повноваження, створила такі умови та обстановку, за яких ОСОБА_8 змушений був погодитися на передачу грошових коштів, щоб уникнути, як він вважав, настання негативних наслідків у вигляді можливих майбутніх перевірок з її боку. Тобто в цьому випадку обман ОСОБА_7 . ОСОБА_8 був тією необхідною дією, що перебуває у причинному зв`язку з наслідком. Жодних важелів впливу на членів виконкому в ході прийняття вказаного рішення вона не мала, водночас в її обов`язки не входило особисто вручати підприємцю вказане рішення.

Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 ст.190 КК підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_8 , який, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, у судах першої та апеляційної інстанцій повідомив, що приблизно в серпні 2016 року він разом зі своїм товаришем ОСОБА_11 поїхали до відділу підприємництва Краматорської міськради, де познайомилися з начальником – ОСОБА_7 та розповіли їй, що хочуть поставити торгівельні точки зі швидкого харчування. ОСОБА_7 повідомила, який для цього необхідний пакет документів. Дозволи він хотів отримати на документи матері – ФОП ОСОБА_9 . Зв`язок з нею він тримав через ОСОБА_11 .У вересні 2016 року останньому зателефонувала ОСОБА_7 та повідомила, що рішення прийнято і необхідно зустрітись. Зустрілись біля її роботи і ОСОБА_7 у своєму мобільному телефоні написала суму в розмірі 20 000 грн за рішення виконкому. Після цього він вирішив звернутись із заявою до Служби безпеки України (далі – СБУ) і всі подальші дії відбувались вже під контролем цієї служби. Далі, по дорозі на її роботу він зустрівся з ОСОБА_7 і та повідомила, що з нею необхідно "дружити" і платити 10 % від суми прибутку щомісяця, на що він погодився. 12 жовтня 2016 року вона зателефонувала йому, призначила місце зустрічі в районі гаражів біля будинку АДРЕСА_4 , де передала йому копію рішення виконкому, а він передав їй обумовлені 3000 грн. Аналогічну суму в тому ж місці він передав ОСОБА_7 11 листопада 2016 року та 6000 грн – 12 січня 2017 року. Передача цих грошей відбувалася під контролем СБУ. У січні 2017 року на ньому було встановлено відеоапаратуру. Під час зустрічей ОСОБА_7 від грошей не відмовлялася. Вказані гроші він передавав обвинуваченій за видачу рішення виконкому та її подальше заступництво. На час спілкування з ОСОБА_7 він не був обізнаний про мораторій на проведення контролюючими органами перевірок суб`єктів господарювання на території дії АТО і про можливість вільного та безкоштовного отримання копії рішення у загальному відділі виконкому. Ніяких особистих стосунків з ОСОБА_7 не підтримував і не мав таких намірів.

Крім іншого, винуватість ОСОБА_7 підтверджується й іншими доказами, дослідженими в суді апеляційної інстанції, а саме: протоколом огляду грошових коштів (у сумі 3000 грн) від 11 листопада 2016 року та протоколом огляду грошових коштів (у сумі 6000 грн) від 12 січня 2017 року, які надалі використовувалися як заздалегідь ідентифікованих засобів під час їх передачі начальнику відділу виконкому Краматорської міськради ОСОБА_7 ; протоколами про результати аудіо-, відеоконтролю особи від 25 та 30 листопада 2016 року та 16 січня 2017 року, які зафіксовані на DVD-R дисках № 655нт, № 727нт та № 988нт; протоколом огляду місця події від 12 січня 2017 року, згідно з яким у ОСОБА_7 були вилучені грошові кошти в сумі 6000 грн (серія та номер серія яких повністю збігаються з купюрами, які до цього були передані ОСОБА_8 ) та мобільний телефон "Самсунг GT-18190" із сім-картою оператора МТС НОМЕР_1 ; протоколом обшуку від 12 січня 2017 року за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого у присутності понятих були вилучені добровільно видані обвинуваченою грошові кошти в сумі 13 000 грн, а також виявлені та вилучені грошові кошти в сумі 6000 та 400 грн; протоколом обшуку від 12 січня 2017 року за місцем роботи начальника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики виконкому Краматорської міськради ОСОБА_7 за адресою: бульв. Машинобудівників, 23, м. Краматорськ, за яким у кабінеті № 105 були виявлені та вилучені документи, що стосуються заяви ФОП  ОСОБА_9 , а також із жіночої сумки ОСОБА_7 – службове посвідчення та грошові кошти в сумі 400 грн; заявою ОСОБА_9 від 08 серпня 2016 року (вх. № 5286/01-33) на ім`я Краматорського міського голови про узгодження розміщення об`єктів виїзної торгівлі продуктами харчування (хот-дог, бургери), безалкогольними напоями за адресами: АДРЕСА_3 , яка з резолюціями надійшла до начальника відділу споживчого ринку, підприємництва та регуляторної політики ОСОБА_7 15 серпня 2016 року вх. № 397/11-12; рішенням виконкому Краматорської міськради від 21 вересня 2016 року № 675, за яким вирішено надати згоду на розміщення об`єктів виїзної торгівлі продуктами харчування з 22 вересня 2016 року по 22 вересня 2017 року за адресами: вул. Н. Курченко (район магазину "Триумф") та бульв. Машинобудівників (район ДДМА).

Негласні слідчі (розшукові) дії проводилися на підставі ухвал  слідчого судді Апеляційного суду Донецької області та постанови прокурора, які були розсекречені та відкриті стороні захисту.

Таким чином,судапеляційної інстанціїобґрунтовано визнав допустимими доказами результати проведених у межах кримінального провадження НСРД та на підтвердження встановлених обставин зазначив їх у судовому рішенні.

Відповідно до ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Аргументи сторони захисту про недопустимість цих доказів колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, визнаючи їх допустимими, апеляційний суд навів детальні мотиви свого рішення.

Твердження захисника щодо відсутності відомостей у протоколі про розміщення на свідку ОСОБА_8 спеціальної апаратури для здійснення аудіо-, відеоконтролю особи, є також недоречним, зважаючи на те, що відомості про таку апаратуру є інформацією з обмеженим доступом і не підлягають розголошенню, з чим погоджується і колегія суддів. А зауваження про технічні описки в протоколіщодо року його складання і посилання на інший протокол огляду в цьому випадку не спростовує його якості.

Також не підтвердженні міркування захисника про те, що технічні носії, на яких зафіксовано хід і результат проведення НСРД, не є первинними, при цьому стороною захисту не наведено обґрунтованих доводів такої позиції. Під час апеляційного провадження колегія суддів встановила, що зміст протоколів про результати аудіо-, відеоконтролю особи та візуального перегляду повністю відповідають відеозаписам, зафіксованим на DVD-R дисках (як додатках до вказаних протоколів), порушень вимог статей 104–107 КПК колегією суддів не встановлено.

Доводи захисника про вихід судом апеляційної інстанції за межі висунутого обвинувачення є необґрунтованими, оскільки суд, керуючись положеннями ч. 3 ст. 337 КПК, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод вийшов за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації, що покращило становище обвинуваченої ОСОБА_7 .

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що висновки про доведеність винуватості  ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 ст. 190 КК, та правильність кваліфікації її дій суд апеляційної інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених з урахуванням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Ухвалюючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведеності винуватості поза розумним сумнівом, наведених у висновках Європейського суду з прав людини, яких суд дійшов у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 06 грудня 1998 року. Так, у рішеннях у зазначених справах зазначено, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності. Усі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та відповідає положенням статей 370, 420 КПК.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили і могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у тому числі й порушень, на які вказував захисник у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Враховуючи викладене, колегія Суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника.

Водночас під час касаційного провадження, керуючись ч. 2 ст. 433 КПК, Суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 , керуючись таким.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З указаної мети іпринципів справедливості, співмірності та індивідуалізації вбачається,що покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи   розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

За приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Таким чином, конкретні обставини справи з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення (ч. 2 ст. 190 КК), яке відповідно до положень ст. 12 КК належить до нетяжких злочинів, особи засудженої (раніше не судима, має родину, позитивно характеризується за місцем роботи, у нарколога та психіатра на обліку не перебуває), стану її здоров`я та доповіді органу пробації дають підстави вважати, що виправлення засудженої і попередження вчинення нових злочинів можливо досягти без ізоляції її від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.

На підставі ч.2 ст.433 КПК вирок Донецького апеляційного суду від 24 березня 2020 року щодо ОСОБА_7 змінити.

На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного за ч. 2 ст. 190 КК покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених  ч. 1 ст. 76 КК:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

У решті вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                 ОСОБА_3